Валентина всього у своєму житті добивалася сама. Вона була вродлива, але ще з дитинства відрізнялась задиркуватим характером, тому подруг не мала. Поки навчалася в школі — ні з ким не зустрічалася: мало хто з хлопців наважувався запропонувати прогулянку під зоряним небом з натяком на романтичні стосунки, аби не наражатись на відсіч.
Батько дівчини помер рано, тож її разом з трьома старшими братами виховували мати і бабуся. Сім’я жила бідно, розкошувати не доводилося, утримувати студентку не було можливості, тому Валентина вступила до ПТУ. Вивчилася на лаборанта, почала працювати на заводі. Згодом заочно закінчила інститут, працювала на керівних посадах. Але характер її мало змінився . Навіть тоді, коли непомітно для інших поруч з нею опинився Іван. Обійшлися без весілля. Він був повною протилежністю дружині: завжди спокійний, стриманий, готовий прийти на допомогу.
Єдиного сина Валентина не балувала. Зовні дуже схожий на неї, Максим успадкував батькові риси характеру. Навчатися поїхав до столиці: Валентина разом з Іваном могли собі це дозволити. Як їхав, наказувала:” Спочатку стань міцно на ноги, а тоді про дівчат думай.”
Диплом інженера Максим привіз додому разом з гарненькою дружиною Іриною. Валентина зустріла невістку холодним пронизливим поглядом. Вона була впевнена, що син обере тиху, слухняну сусідську дівчину Олю, з якою дружив з дитинства, разом ходили до школи. А тут – таке… Найбільше не сподобалось їй те, що Максим зробив свій такий важливий вибір в житті, не порадившись з нею. Але син, знаючи материн характер, твердо попередив:
— Мамо, Ірина – моя єдина любов! Без неї життя не має сенсу.
Тендітна, із по-дитячому здивованим поглядом на гарному обличчі з великими синіми очима, Ірина була схожа на лагідний літній вітерець , і аж ніяк не вписувалась у Валентинині стандарти синової дружини. Що б не робила невістка, все їй не подобалось. Але після того, як Максим повністю став на захист коханої та Іван був на боці невістки, Валентина намагалась за їх присутності стримуватись. Зате наодинці вихлюпувала на Ірину всю свою нелюбов. Думала: не витримає, сама піде з сім’ї…
Але надії Валентини розлучити Максима з невісткою зруйнувало народження онучки. Дошкуляти Ірині вона перестала, проте до крихітки не підходила. Лише невдоволено кидала вранці:
— Знову всю ніч кричала, коли вже навчишся її заспокоювати?!
Змучена безсонними ночами і байдужістю свекрухи, Ірина, нарешті, не витримала:
— Забери нас звідси , Максимку.
І вони переїхали, винайнявши квартиру. На матір зла не тримали, часто навідувалися, особливо після того, як несподівано для всіх захворів і пішов з життя батько.
Щебетушка Світланка швидко підростала. Дивовижно, але на неї не впливав суворий бабусин погляд: вона мало не з порогу кидалася їй в обійми:
— Бабусю, я прийшла!
І на Валентининому обличчі поступово почала з’являтися посмішка, навіть зморшки, викарбувані на її все ще гарному обличчі, почали розгладжуватися.
Спостерігаючи, з якою любов’ю дивляться одне на одного Максим та Ірина, Валентина чи не вперше відчула, як багато втратила у своєму житті. Думала про свого Івана, відчуваючи щем у серці, бо розуміла, що кохала його, але не встигла сказати про це.
…Ірина нахилилась до її вуха і тихенько прошепотіла:
— Мамо, я вагітна.
Не втрималась, міцно обійняла і попросила лагідно:
— Бережіть одне одного! Я вас люблю…

  • Людмила ШЕЛИХ.