ВИПУСК ДОВЖИНОЮ В СТОЛІТТЯ

Незважаючи на те, що їхнього навчального закладу вже не існує, а приміщення давно зруйноване, випускники Перелітської середньої школи 1971 року зустріли 50-річчя свого випуску. Не став на заваді й карантин. Про те, якою була ця зустріч, розповіли однокласники Надія Кравцова та Микола Бондар.

Надія Кравцова: У нас, випускників Перелітської школи 1971 року, стало доброю традицією відзначати ювілеї з моменту закінчення школи в рідному селі. Але через цьогорічну пандемію спочатку були вагання: чи ж будемо зустрічати півсторіччя з дня випуску? Думки розділилися: хто ще не хворів на коронавірус, боялися підхопити вірус, інші заспокоювали. І все ж  бажання знову побачитися перемогло. Ініціатором,  як завжди,  був наш Петро Щербакан. Підбадьорювала інших й Галина Кантанович, адже ми вже немолоді люди. Казала: «Якщо не тепер, то чи ж всі зустрінемо черговий ювілей?». Для зустрічі запропонували день Святої Трійці. Ідея сподобалась, але, на жаль, не всі змогли приїхати. Зазвичай нас було 17-18 однокласників, а цього разу прибуло 13. Вперше поруч з нами не було нашого класного керівника Зінаїди Федорівни Тріль: вирішили не ризикувати через карантин.

Микола Бондар: Наш випуск особливий. Ми спілкуємось, як рідні люди, часто телефонуємо одне одному, цікавимось справами, здоров’ям. Напевно, це наш Перелітський менталітет. А Зінаїда Федорівна нас всіх об’єднує. Три роки тому ми були у неї в гостях (с. Шабо), вітали з 80-річним ювілеєм. У неї багато учнів, випускників. Всіх вона любить, але нас, здається,  найбільше.

Надія Кравцова: Вона за всіх нас хвилюється, пам’ятає, коли хто народився, де живе, скільки в кожного дітей, онуків. Напевно, Бог нам її послав – вчительку за покликом душі. Зустріч була дуже теплою, приємною, так хотілося зупинити цю мить, щоб не віддаляла  нас від цієї Святої Трійці.

Микола Бондар: На жаль, не приїхали з поважних причин Іван Гонтар, Михайло Білан, Валерій Міщенко, Олена Арвер…

Надія Кравцова: Після зустрічі я подумки розмовляю з кожним із тих, хто приїхав, згадую, як ми, вдивляючись один одному у вічі, заспівали нашу традиційну пісню про рушничок: «Рідна мати моя»… Вона звучала б ще зворушливіше, якби була присутня наша Зіна Федорівна. Але завдяки хлопцям-однокласникам та сучасним технологіям ми змогли поспілкуватися з нею скайпом. У Шабо, де мешкає Зінаїда Федорівна, онлайн-зв’язок з нами забезпечила теж її учениця. Це були сльози. Вона – у себе вдома розчулено плакала, а ми – у залі. Хлопці з камерою пройшлися, показали нас усіх. Зіна Федорівна розпитала нас, попросила вибачення, що не змогла приїхати. Добре, що вона в нас є, що ми можемо ось так поговорити з нею… На цю зустріч ми запросили своїх вчителів, які ще залишилися в селі. Серед них – вчителька фізики Ганна Макарівна Бабенко та її чоловік Іван Максимович (він у нас фізкультуру викладав). Між нас є однокласник Толя Диновський, який став наступником Ганни Макарівни. Він довгий час у Перелітській школі викладав фізику після неї. Ми згадували, як Ганна Макарівна біля дошки пояснювала нову тему, а він вже давав відповідь на завдання – такий був талановитий до фізики. Ми привезли фотокартки шкільних років, згадували про кожного, сміялися над тим, якими були тоді.

Микола Бондар: Ми вдячні нашим вчителям за науку. Згадую, як з хлопцями разом вступали до вишів. Я закінчив Одеський політехнічний інститут. Всі наші однокласники стали гідними людьми.

Надія Кравцова: На місце, де колись була наша школа, ми не ходили: порожнє залишилося. Але пішли до пам’ятника загиблим воїнам, потім – на кладовище. Згадали наших померлих  однокласників та учителів поіменно. Вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання. Ми їх всіх пам’ятаємо, дякуємо, що вони нас навчали і що ми виросли ось такими, якими є. І намагаємось не відходити від їхніх настанов та в такому ж дусі виховали своїх дітей, а тепер допомагаємо їм виховувати онуків. Шкода, що ми вже не маємо школи, що не прозвучав для нас, як для випускників, останній дзвінок. Але, незважаючи ні на що, пишаємось тим, що ми – учні Перелітської середньої школи. Для нас це святе місце, де пройшла наша юність, минули такі прекрасні шкільні роки. Вона живе у нашій пам’яті, живуть у пам’яті наші вчителі.

На знімках: дві світлини  з різницею у 50 років.

 

 

 

 

 

 

Записала Людмила Шелих

Leave a Reply