В Балті – європейська кузня кваліфікованих кадрів

На ПП «Балтська швейна фабрика», що працює під керівництвом депутата обласної ради, Заслуженого працівника сільського господарства України Михайла Лазаренка, вже другий рік поспіль діє міжнародний європейський навчальний проект SEQUA (з залученням німецьких інвесторів групи компаній «Teamdress» та «Teamdress Drawa»). Нещодавно відбулася його презентація за участю іноземних інвесторів, представників місцевої влади, служби зайнятості й закладів профтехосвіти. Подія цікава тим, що вперше в Україні, саме на базі цього підприємства, відбувається підготовка кадрів на умовах «системи партнерства» у відносинах між потенційним роботодавцем, профільним навчальним закладом та службою зайнятості населення з метою запобігання відтоку кращих кваліфікованих працівників за кордон.
Детальніше про це для читачів «ВІ» розповіла керівник навчального проекту SEQUA в Україні Юлія ВОЙТКО.

– З компанією «Teamdress» ми працюємо вже четвертий рік поспіль (договір про співпрацю підписаний на 10 років вперед). Вона займається пошиттям спецодягу відомих світових брендів – «Bosch», «Nestlé» та інших. Наша фабрика виконує замовлення компанії: за тиждень цех, в якому працює близько 70 осіб, випускає 6 тисяч виробів, – пояснила вона. – Саме ця компанія спільно з компанією «Teamdress Drawa» (Польща) запропонувала нам взяти участь у німецько-польсько-українському проекті впровадження виробничої практики в українську систему профтехосвіти, зокрема, підготовки швачок.
– Отже, Балта є першопрохідцем в Україні?
– Так. Мета даного проекту в тому, щоб зменшити еміграцію українського населення, щоб люди працювали у себе вдома , в Україні, й заробляли європейську зарплату. Це грантівський проект під назвою «SEQUA», під який в Німеччині виділяються кошти на розвиток, придбання нової техніки, обладнання 2017-2018 року.
– Грант отримати не просто. Чому саме Балтська швейна фабрика – з усієї України?
– Наше підприємство – не новачок у галузі, не вперше працюємо з іноземними інвесторами, виконуючи непрості вимоги до якості виробів. Напевно, тому обрано нас. Всі документи на отримання гранту Балтською швейною фабрикою готувала німецька сторона. Було враховано можливості кожного працівника, їх стаж роботи, освіта. Я є керівником навчального проекту SEQUA в Україні. Зі мною разом на фабриці працюють Тетяна Сагайдак, Надія Євтодій, Любов Кифоренко і Оксана Мелобенська, котрі одночасно є інструкторами з навчання. В рамках проекту на фабриці встановлено 30 робочих станцій 2016-2017 року (це швейні машини з робочим столом та всім пристосуванням, необхідним для навчання студентів ПТУ та безробітних.
– Для студентів є можливість освоїти нову техніку?
– Звичайно! На жаль, система професійно-технічної освіти ще «совдепівська». Студентів навчають по «плакатах» сімдесятих років минулого століття. Держава виділяє гроші для підтримки профтехучилищ, а результату ніякого немає. Діти 3 роки ходять на пари, щось вивчають, а приходять на виробництво і не знають, з якого боку сісти до машини. Це те ж саме, що вчитися їздити на «Запорожці», а сідати за кермо «Ленд Крузера». У нас, провчившись 4 тижні в рамках проекту, студенти повністю освоюють роботу на сучасній техніці. Це дуже важливо! Їх уміння повинно відповідати потребам часу. Адже, скажімо, в Німеччині (взагалі – у будь-якій цивілізованій країні), оплата праці йде «посекундно». Тобто, заробітна плата швачки залежить не тільки від якості виробів, які вона пошила, а й від часу, витраченого на це: чим швидше вона працює, тим більше заробляє. Тому вміння правильно і якісно працювати на сучасній машині – це, перш за все, забезпечене майбутнє.
– На фабриці вже й не знайдеш старого обладнання…
– Так, у нас все сучасне. До речі, компанія «Teamdress» повністю інвестувала у цех на 80 працюючих. Це й машини універсальні 1-голкові, і двоголкові машини, автомати та напівавтомати. Навесні ми отримали два вартісних кнопкових автомати 2018 року, з лазеронаведенням (один коштує 37 тисяч євро). На них може працювати будь-яка людина, навіть без спеціальної підготовки. Буквально за два дні навчаємо працювати на такій машині. Абсолютно нічого складного немає.
– Хто навчає студентів у рамках проекту?
– Викладачі профільних училищ, серед них – двоє з Балтського ПТАУ, пройшли підвищення кваліфікації в рамках проекту. Ми також співпрацюємо ще з Одеським, Ананьївським, Окнянським, Захар’ївським (Фрунзівським) навчальними закладами. Абсолютно всі працівники, задіяні в проекті, пройшли курси підвищення кваліфікації. За певною системою, планом роботи вони навчають студентів протягом 4 тижнів правильно і раціонально працювати на сучасному обладнанні – тому, чого вони не отримають протягом всього періоду навчання в училищі. У нас проходять практику студенти 2-3 -го курсів. У першокурсників ще все попереду, тому вони отримують теоретичну підготовку – слухають лекції, знайомляться з роботою фабрики, спілкуються з працівниками тощо.
– Навчання проходять всі студенти?
– Так. Ми уклали 3-сторонні договори між швейною фабрикою, профтехучилищами та компанією «Teamdress». Згідно з цим договором, директор профтехучилища зобов’язаний направляти абсолютно всіх студентів, у яких є виробнича практика, на виробництво. Ми перші в Україні запровадили експеримент, включивши в роботу дуальну систему освіти: діти проходять виробниче навчання та виробничу практику не в училищі за партами, а на підприємстві – за машинами. Тобто до 80% робочого часу вони проводять на фабриці. Це дуже сприятливо впливає на засвоєння знань та навичок студентами: результат видно одразу.
– Скільки вже пройшли навчання?
– Понад 100 осіб. Серед них не тільки студенти, а й безробітні. Адже проект розрахований і на безробітне населення, в першу чергу для запобігання трудовій міграції. Тому центр зайнятості, природньо, співпрацює з нами. Ми не можемо зобов’язати всіх людей, які проходили у нас навчання, прийти на виробництво, але 10 жінок з числа безробітних вже трудяться на фабриці.
– Навчання безкоштовне?
– Ми всіх навчаємо безкоштовно, даємо можливість працювати на обладнанні. У нас працюють підготовлені викладачі навчальних закладів, інструктори з числа працівників нашої фабрики, які також пройшли відповідну підготовку. Двоє з них – Олена Гусєва та Інна Муль- наразі проходять другий курс навчання в Молдові, вивчаючи методи збільшення продуктивності праці за американською системою. Навчає наших інструкторів дуже відомий тренер, який має американську освіту і сам пройшов нещодавно курси з продуктивності в Америці. Вони знатимуть, як правильно навчити людину, що прийшла з вулиці, швидко і якісно працювати в даній галузі, правильно розвивати дрібну моторику. Що дуже важливо для швачок. Адже їх робота нелегка: треба вміти швидко заселити ниточку в голочку, поставити шпульку, правильно і, головне, швидко реагувати пальцями на рух тканини під голкою тощо. Адже сучасні машини – швидкісні, не такі, як старі. Студенти ПТУ не звикли до такого устаткування. Коли вони прийшли до нас і вперше спробували працювати, то не встигали навіть відреагувати на її рух: підклали тканину в машину, увімкнули її, а тканина тільки – «жих» – і «моргнути» не встигли, як рядок готовий. Для того, щоб не було травм, під час навчання у нас працюють медсестра та інструктор з техніки безпеки.
– У Балтському профтехучилищі, здається, трохи новіше обладнання?
– Не так давно ми їм поставили кілька машин. Не найновіших, звичайно, але більш сучасних, ніж ті, якими там користувалися. Пригадую, коли представник компанії-партнера фабрики з Німеччини був на екскурсії в нашому ПТАУ, де цікавився навчальним процесом та комфортністю навчання дітей, то був дуже здивований, побачивши швейні машинки. «Це – «Ленін?!», – вигукнув він. Викладачі заспокоїли його, мовляв, ці машини працюють. А він здивовано запитав: «Навіщо ви вчите дітей працювати на старих машинах? Це – «минуле століття», нікому не потрібне!» І, дійсно, навіщо держава витрачає гроші на навчання, яке не приносить користі студентам? Вони приходять на виробництво і їх треба заново вчити.
– Але це варте того?
– Одразу після навчання людина не може ще заробляти багато. Але, природньо, менше мінімальної у нас ніхто не отримує. В середньому ж заробітна плата по підприємству – 6000 гривень. Є працівники, які заробляють по 15 тисяч . Я не говорю про керівний склад, майстрів, які мають від 10 до 13 тисяч гривень: є швачки, котрі одержують більше! Звичайно, вони приходять на роботу трохи раніше, йдуть пізніше, і , головне, мають вищу продуктивність. Якщо порівняти із заробітками за кордоном, де доводиться працювати по 12 годин на добу, то українці там заробляють такі ж гроші. Тільки живуть в чужій країні, працюють на чужу країну! Ми в Європі тільки робсила! На жаль, українська система освіти не дозволяє нам виїхати за кордон і влаштуватись, скажімо, начальником економічного відділу або юристом у якійсь хорошій компанії. Ми до цього не готові. Найприкріше, що туди їдуть найкращі, молодь, яка себе не реалізовує у своїй країні. Вони витрачають свої молоді роки не на власне становлення! З часом повернуться додому, але з чим, що вони досягнуть на чужині? Це дуже велика проблема. Тому машини – це другорядне, на фоні того, що з країни їде наше майбутнє.
– І з вищою освітою теж… Чи є потреба в працівниках на фабриці?
– Є. У нас стоїть цех, готовий до роботи. Туди можна працевлаштувати до 100 осіб. Зараз на фабриці працюють три цехи. Працевлаштовано близько 270 людей. Випускаємо якісну продукцію , працюючи за контрактами з іноземними компаніями. Окрім вже названих – англійською «New Trend», німецькою «Polaris», румунською «Tanex», яка замовляє дуже дорогі вироби всесвітньо відомих брендів «Sandro», «Lancome» тощо. І, звичайно ж, вимагає якості.
– Не святі глечики ліплять…
– Ми розподілили роботу на фабриці так, щоб кожен працівник міг проявити свої здібності. Адже люди різні за можливостями. Є ті, хто пропрацював 10 -20 років, але кваліфікації все-одно не вистачає. Не тому, що не вміють шити, просто за своєю натурою людина може бути повільною, флегматичною. Такі швачки працюють там, де не вимагається швидкість. Є чимало молодих, але висококваліфікованих швачок, які можуть працювати за будь-якою машиною, виконувати будь-який процес. Їх залучаємо до пошиття продукції, що вимагає не тільки якісного, а й продуктивного виконання.
Ми беремо на роботу всіх бажаючих. Якщо немає спеціальної освіти чи навичок, навчаємо. Якщо людина з вищою освітою, себе цінує, то й для неї знайдеться робота. Для прикладу, у нас є шестиголовна вишивальна машина з програмним керуванням, на якій людина без вищої освіти працювати не зможе! Але й тих, у кого тільки школа за плечима, теж навчимо. Прийти на фабрику не означає сісти за машину і шити. Не обов’язково вміти шити, щоб знайти собі роботу. Ми взагалі територію фабрики називаємо невеликим містом. Тут можна жити, працювати, харчуватися і відпочивати. Тепер будується на другому поверсі одного з корпусів гуртожиток. Там житимуть до 50 осіб тих, хто приїхав з інших населених пунктів, випускники інтернатів, у яких нічого за плечима немає, але вони хочуть працювати у нас. Є у нас новий інженер-механік, який приїхав з Луганська. Ми йому дали квартиру, забезпечили роботою, триразовим харчуванням. Ми готові підтримати таку молодь. Тобто, житло є, робота є, офіційна заробітна плата є, медик на підприємстві є, соціальна їдальня з доступними цінами та соціальний магазин є, де можна отоваритися в рахунок заробітної плати. Михайло Дмитрович Лазаренко багато допомагає людям, які потрапили у важкі життєві ситуації (хтось захворів сам або родичі, діти вступають до навчальних закладів тощо). Влітку працівники мають можливість оздоровити своїх дітей у літньому оздоровчому таборі. Отже, на фабриці створено всі умови для того, щоб люди працювали у нас, в Україні.
Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply