В раю З ЯНГОЛОМ-ОХОРОНЦЕМ

КАЖУТЬ, що життя – неначе п’єса в театрі: важливо не те, скільки вона триває, а наскільки добре зіграна. Руслана завжди вважала, що всі сімейні негаразди слід долати терпінням, граючи роль ніжної, люблячої дружини. Якби ті два десятиріччя її заміжжя були щасливими, вони б пролетіли як одна мить.Та їй вони здалися нескінченно довгими, адже були наповнені насиллям і стражданнями…

А ВСЕ починалося цікаво й романтично.Одна за одною, закінчуючи інститут, виходили заміж дівчата з її групи. Ось і найкраща подруга Валентина «забрала свою гітару» з кімнати в гуртожитку (як в тій пісні співається). Руслана на весіллі виконувала чи не головну роль— старшої дружки. З боку нареченого свідком був його друг Валерій. З цього дня до —багатьох її залицяльників додався ще один – впевнений у собі, симпатичний, веселий, наполегливий. Валерій невдовзі буквально ліктями розштовхав усіх хлопців навколо Руслани. Квіти, цукерки, театри й кіно, милування зорями , і за пів року – пропозиція руки й серця.

 ТА ВЖЕ на їхньому весіллі жених влаштував скандал. «Навіщо втекла з викрадачами? Що вони там робили з тобою, шльондро?..»— грубо кричав на очах гостей.

— Це традиція така, ти це добре знаєш,— з повними сліз очима ніяково виправдовувалась чарівна наречена.

 Валерій розлючено штовхнув її за стіл. Руслана ледь не впала, в цей час готова була від сорому і ганьби провалитися крізь землю. Ледь стримала сльози, навіть вистачило сил перевести конфлікт на жарт.

— Гірко! – вигукували присутні.

 Та якби вони тільки знали, як справді гірко було у неї на душі. Здавалося, що сімейне життя, ледь розпочавшись, розпадається на шматки. Не раз потім шкодувала, що стерпіла тоді те приниження. Треба було жбурнути межи очі кривдникові обручку і піти геть. А вона заспокоювала себе, що привселюдна сцена грубощів і ревнощів Валерія не є достатньо вагомою причиною розірвати стосунки.

 Він на колінах просив прощення в їхню першу шлюбну ніч. І Руслана повірила.

КІЛЬКА місяців чоловік тримався, не ображав її. Далі почав возити по лікарнях, змушуючи лікуватися від безпліддя. Лікарі не бралися за лікування, переконували, що дружина здорова. Проблема – в ньому. Валерій не погоджувався, звинувачував жінку у її неповноцінності, у всіх смертних гріхах , ревнував мало не до стовпів на вулиці. З часом додумався влаштовувати Руслані «перевірки» на вірність. Домовлявся з кимось з любителів спиртного за пляшку горілки, аби зустрічали її з букетом квітів на автобусній зупинці й пропонували закрутити з ними роман. І хоч дружина ніколи не погоджувалась, не брала квіти, десь виринав Валерій і бив її за зраду. Плакала і терпіла.

 Одного разу, вся в синцях, Руслана заявила, що подає на розлучення:

— Ти аж ніяк не центр Всесвіту, досить знущань! Ще раз піднімеш руку – сядеш в тюрму за домашнє насилля.

— Та тебе ж без мене кури загребуть! Вона піде… Тільки спробуй … Вб’ю!

— Я вже давно переконалася, що ти людина не по сутності, а лише за назвою. Ти – тиран, гірше звіра…

 В НЕЩАСТІ важко знайти друга, але Руслані поталанило. Склала найнеобхідніше і втекла на запрошення колежанки Світлани , з якою мала дружні, довірливі стосунки. Взяла відпустку і знаходилася у неї вдома. На роботі оскаженілому Валерію повідомили, що його дружина розрахувалася й поїхала з міста.

 Руслана не давала собі падати духом. Вона, нарешті, усвідомила, що кожен сам коваль своєї долі і найкраща частина її життя ще попереду. В цьому її підтримав Світланин брат Михайло, який тепер часто навідувався в гості. Він не засмучувався, хоча теж перебував у скрутному становищі. Через тривалі відрядження дружина знайшла іншого, друг обікрав фірму, що належала їм обом. Зустріч з Русланою подарувала йому надію на світле майбутнє. У неї така ніжна душа, її лагідна усмішка наповнювала його єство невимовною радістю. «Можна я буду твоїм янголом— охоронцем?— запитав жінку.— Виходь за мене, давай зробимо одне одного щасливими»…

 СХВИЛЬОВАНА й закохана Руслана відповіла «так». Зібралися дві зранені самотності й поїхали, як вона тепер зізнається, «в нікуди», розпочинати нове життя. Привіз її коханий у рідне містечко, в батьківську хату з забитими дерев’яними дошками вікнами. Влаштувалися на роботу, а весь вільний час відбудовували дім, осучаснювали його. Михайло виявився дуже вмілим господарем. Йому давно снилися батьківський сад, город , криниця на подвір’ї, виноградна арка, ожина й малина. Нарешті, дочекався. Працювати на землі— що може бути краще? На городі – зелене море, навколо будинку буяють квіти. Справжній рай. А коли Руслана завагітніла – радості й щастю обох не було меж.

 ДНЯМИ забрав Михайло своїх дівчат— красунечок з пологового будинку. Дитяча кімната прикрашена різнобарвними кульками і сердечками, укомплектована ліжечком, візочком , іграшками , качелькою…Тепер вони – родина, в основі якої вірне кохання, турбота й доброта.

.

Таїсія КРИСЬКО

 

Leave a Reply