Актуальне інтерв’ю з начальником відділу освіти Балтської міської ради Петром Куликом
– Петре Янковичу, як зміни, що відбулися в громаді, позначилися на її освітній галузі? Чи вважаєте це досягненням?
– Найперше, що ми задекларували: децентралізація в освіті веде до підвищення її якості. Як один із засобів. І першим кроком на цьому шляху стало створення програми розвитку, над якою працювала ініціативна група у складі директорів міських та великих сільських шкіл, керівників дитячих садків. Ця програма стала фундаментом для розвитку освіти в громаді. Наступним нашим кроком стала передача школам повноважень, спочатку – у частині самостійного прийому на роботу педагогічних працівників керівниками закладів. Це підвищує їх відповідальність: ви брали людину, ви й відповідаєте за неї. Інша частинка повноважень: ми перестали напряму втручатися у навчальний процес, але контролюємо управлінську вертикаль – директора, завуча. Вони, в свою чергу, контролюють вчителя.
– Про це йшлося й під час сьогоднішньої наради з директорами шкіл «за закритими дверима»?
– Ми аналізували реальні результати навчальної діяльності. Сухі цифри, глибокий аналіз, порівняння зовнішнього незалежного оцінювання та результативності олімпіад. Сьогодні об’єктивність контролю – один із показників відправної точки розвитку освіти. Як це зробити, коли не знаєш реальної картини?! Якщо оцінка рівня знань одинадцятикласників йде через зовнішнє незалежне оцінювання, то як бути з І-ІІ ступенем школи? Тому нами було прийнято рішення про проведення щорічного місячного контролю у листопаді. Цей місяць обраний не випадково: аби мати результат не в кінці навчального року та не махати кулаками після бою. Ми хочемо активно впливати на цей процес. Якщо в когось є недопрацювання, то протягом року можна їх усунути.
– Що показав аналіз зовнішнього оцінювання?
– В цілому ми досить непогано виглядаємо на фоні області: серед 26 районів – 5-8 місця. Але в нас є потенціал, який ще не розкрили. Тому місячний контроль, зрізи знань у початковій школі та школі другого ступеня мають дати позитивний результат. Будемо робити це не в усіх класах – вибірково. І якщо говоримо про якість, то будемо розділяти, умовно кажучи, предмети, які дають знання і предмети, які дають навички: важко порівнювати вчителя математики з учителем музики, фізичної культури, образотворчого мистецтва тощо. Ці предмети мають бути винесені в окремі групи. Але питання відповідності оцінок не корінне для нас: важливо – скільки знань отримала дитина. Тому наступним кроком на шляху децентралізації галузі є зняття контролюючої функції з методичного кабінету. Є менторська служба, яка займатиметься тільки допомогою. Сьогодні методист – друг та порадник. Він приходить до вчителя і може навіть директору не розповідати, що відбувалось на уроці. Його завдання – допомогти вчителю. Місячника контролю цілком достатньо для того, щоб оцінити результативність запроваджених заходів. Весь інший час ми не втручатимемось у навчальний процес. Не будемо заважати людям працювати! І майже останній крок в ланцюгу децентралізації – це фінансова самостійність низки закладів. Сьогодні здатні бути фінансово незалежними шість шкіл: три міських, Гольмянська, Бендзарівська та Березівська.
– Чому саме ці школи?
– У них більша кількість учнів та, головне, відносно невелика питома вага різних витрат. Фінансова самостійність закладів – одне з питань, запланованих для обговорення під час цьогорічної педагогічної конференції. Адже за таких умов керівники закладів матимуть можливість не просто додатково стимулювати педагогічних працівників, залучати фахівців з інших закладів, а й вкладати кошти у покращення матеріально-технічної бази шкіл.
– Питання створення опорних шкіл – на часі?
– Проект, який сьогодні пропонує Міністерство освіти щодо створення опорних шкіл, призведе до «поглинання» інших. Ми не хочемо поки що цього робити. Як бути маленьким школам, у яких мала кількість дітей? Перед ними поставлено одне важливе завдання: якість освіти. Якщо в школі десять дітей і серед них 5 – призери олімпіад, ми хоч 20 тисяч виділимо з бюджету на одну дитину. Бо там є якість. А як немає якості, треба думати про закриття такої школи. Сьогодні має змінитись ментальний підхід вчителя до співпраці з дитиною. Завершення уроків – це не завершення роботи. Якщо хочеш чогось досягти, треба 10-20 хвилин, півгодини (деколи й більше!) просидіти з дитиною, аби чогось її навчити. Наша основа – діти середнього рівня, яких у школі 75 відсотків. Від того, якими знаннями вони будуть володіти, залежатиме в цілому розвиток нашої держави. Відмінники й так отримають потрібні знання, бо мають до того прагнення та передумови, а учнів найнижчого рівня (їх всього 4 відсотки!) дуже важко підтягнути з об’єктивних причин, тож і орієнтуватись на них не слід. Нас не влаштовує співпадання оцінок під час проведення зрізу знань, нас влаштовує підняття рівня освіченості молодого покоління.
– Наскільки педагогічні колективи готові сприйняти це?
– Я не хочу сказати, що сьогодні все однозначно, час все розставить на свої місця. Ринок і в освітніх послугах існує. Хто не витримає його вимог, той перестане існувати, як сьогодні перестала існувати школа в Борсуках. Її не закривали – батьки понаписували заяви: ми хочемо, щоб наші діти вчилися у Березівці, робіть дорогу, везіть їх туди. Сьогодення змушує нас змінювати ставлення до результатів своєї роботи і добре, що є «возики» – вчителі, які це розуміють і слугують прикладом для інших. У них горять очі, вони займаються з дітьми, з радістю поспішають до школи. Настав час, коли на зборах встає батько-підприємець і каже: «Я сплатив усі податки, у мене є кошти для того, щоб вчити дитину за контрактом, але хочу, щоб вона мала знання, я ж даю гроші!». Треба вибирати: давати якісні знання, або більш якісні послуги надаватиме хтось інший. Але тут треба бути відвертими: для того, щоб людина займалася технологією навчання, вона не повинна думати про спосіб виживання. Якщо зарплата вчителя буде хоча б такою, як у поліцейського сьогодні, тоді він не буде тримати корову, свиню, городи, а після уроків підвищуватиме свій фаховий рівень. Сьогодні школа на третину тримається на ентузіастах, які разом з тим, що я сказав, ночами, під час відпусток підвищують свій фаховий рівень.
– За таких вимог наскільки вчитель вільний у виборі викладання шкільних програм?
– Сьогодні є державні стандарти, які визначають набуття учнями певних знань, навичок, умінь. Як їх досягти – це право вчителя. Навіть в межах шкільної програми він може до 30 відсотків змінювати порядок подачі матеріалу, визначати його обсяг чи складність. Але базовий рівень має виконати. Якщо цього не робитиме, завтра випускники попередніх років скажуть: це поганий вчитель, він нас не навчив, ідіть до іншого.
– Сьогодні можна почути чимало нарікань на значну завантаженість учнів молодших класів…
– Ваше запитання акуальне. Буквально вчора слухав виступ Міністра освіти і науки. Вона розумна людина, безумовно робить прогресивні кроки і вже сьогодні в нас є нові програми перших-четвертих класів, розвантажені від багатьох елементів, у тому числі – зайвої інформації, дублювання тощо. Знято чимало вимог щодо навчання у першому класі, які не слід було запроваджувати. По-перше, діти будуть навчатися з олівцями, без ручок, як звикли писати у дитячому садочку, що сприятиме їх адаптації до шкільного життя. Стосовно предметів. Скажімо, вивчення англійської мови з першого класу передбачало, що дитина має (не знаючи української мови!) писати англійські літери, а до кінця року – слова і навіть речення! Нонсенс! Тому сьогодні програму розвантажено і переведено у площину розмовну: слова вивчатимуться в ігровій формі. Головний наголос робитиметься на збагачення словесного запасу. І з багатьох предметів є обіцянка, що це буде виконано. Більш детальне обговорення програм відбудеться на педагогічній конференції.
– Ваше ставлення до 12-річної системи навчання?
– Позитивне. Я сам багато, як на мене, вчився і тепер продовжую вчитися. Процес навчання – це вдячний процес. Чим довше людина вчиться, тим пізніше вона стає дорослішою і, разом з цим, прагматичною. Треба дати можливість дітям довше перебувати у цьому процесі варіння знань. На жаль, ми своїми останніми кроками «інтенсифікували» освіту. Сьогодні в нас є підручники з біології в сьомому-восьмому класах, де в одному параграфі – близько 15-ти нових термінів. Причому, якщо їх проаналізувати, то на рівні потреб людини важливим є лише один, а інші чотирнадцять потрібні професору, викладачеві вищого навчального закладу, людям, які займаються цим фахово. Сьогодні одна з реформ міністерства освіти полягає в тому, щоб навчити дітей застосовувати знання. Важливо елементарні речі довести до автоматизму, про більш складні розповісти як їх здобути, як ними користуватися. Дванадцятирічна система дозволить рівномірно розподілити по вікових можливостях учнів все те, що вивчається протягом 11 років. Дай, Боже, щоб все це було затверджено законодавчо з припискою: двадцять років нічого не змінювати. Для того, щоб, нарешті, побачити результат цих реформ. Треба вивести освіту за межі політичної системи – до межі здорового глузду та розвитку суспільства.
– Яким має бути зв’язок «дитячий садок- школа»?
– Наскільки він змінився?! В концепції розвитку освіти громади ми закладаємо дві базові ідеї для дитячих садків: вивчення англійської мови з п’яти років та контроль знань випускної групи. Ми розуміємо, що дитячий садок сьогодні – фундамент, на який стає школа. Якщо він буде добрий, то й школа міцно стоятиме. Тому, вперше, наприкінці навчального року перевірятиметься, що може старша група, наскільки дитячий садок виконує свою функцію. Для того, щоб контроль був якісний, ми хочемо запропонувати його здійснення вчителям початкової школи. Треба, щоб протягом року вчителі відвідували дитсадки не раз, спостерігали, робили свої зауваження, давали поради. А вихователі – заходили до першого класу і розуміли, які сьогодні є вимоги до навчання дітей, особливо у зв’язку зі зміною програм. Важливо налагодити таку співпрацю і спробувати, не перериваючи цей ланцюг, поєднати навчальний процес. Мають також стати системними походи (як один з напрямків) старших груп до школи, аби зацікавити дітей. Навіть у шкільній їдальні погодувати, аби вони прийшли додому і сказали: нас сьогодні годували в школі, я хочу йти до школи!
– Яку роль у навчальному ланцюгові відведено бібліотеці?
– Як на мене, ми перестали бути читаючою нацією. Провівши реальне дослідження, скільки дорослих ходить зі своїми дітьми у бібліотеку, ми отримали дуже критичну цифру – аж 25! На все місто! Якщо дитина не буде читати, вона не справлятиметься з обсягом знань у школі. У піраміді знань читання в ній має свій довершений сегмент: 2 третини того, що знаємо, хочемо це чи ні, ми отримуємо через читання. Тому, на мій погляд, бібліотекар повинен приходити в дитячий садок і виразно, як найкращий актор, читати дуже цікаві книжки, аби завтра дитина сказала батькові: хочу піти в бібліотеку. Сьогодні бібліотеки отримали велику кількість яскравих та цікавих книжок і ми надіємось, що це стане рушійним кроком на шляху залучення маленьких читачів.
-Чи торкнулась реформа позашкільної освіти?
– Ми вирішили реформувати систему позашкільної освіти, зробити її більш ефективною. Хочемо відновити технічний напрямок: відкриємо автоклас, аби задовольнити природню потребу хлопчиків сидіти за кермом. Буде відкрито комп’ютерний клас у центрі міста, аби дати можливість дітям спілкуватись у соціальних мережах у гарному приміщенні з викладачем. Природничий напрямок залишається базовим, але він має бути підкріплений матеріально-технічною базою, де будуть своя теплиця, міні-зоопарк, акваріуми тощо. Тому було прийнято рішення побудувати сучасну тепличку з полікарбонатним покриттям північно-ірландського виробництва, на що виділено 70 тисяч гривень з міського бюджету. Виявилось, що відновити стару вийде на 15 тисяч дорожче! У нас також є ідея створення шкільного магазину дитячих виробів. Чому б ні?! Адже сьогодні ми йдемо до ринку. Хай діти заробляють, мають кошти на відновлення витрат на матеріали, трохи прибутку та задоволення від результатів своєї праці. У нас створюється цикл програм для шкільної молоді: для найменших вихованців – конкурсна програма «Чомучки», для середніх – «Ерудити», для старших – підбиття підсумків спортивного року тощо. Плануємо у громаді провести свої конкурси вокалістів, хореографічних колективів. Все це має стати великим загальним підсумком під час проведення щорічного «Зіркового олімпу», починаючи від призерів олімпіад, закінчуючи переможцями ось таких конкурсів. Це завтрашній день позашкільної освіти громади.
– Як справи з молодим поповненням вчителів?
– Не зовсім задоволений цим процесом: сьогодні у нас є потреба у вчителях англійської мови. Мало того, ми хотіли б мати двомовних фахівців. Кордони стираються: мине кілька років і наступне покоління піде у світ. А без знання мови нікому ти там не потрібен. Інше – нині суспільство потребує фізиків, хіміків, біологів, і як фундамент іхній, цариця наук – математика. На цих чотирьох предметах тримається розвиток суспільства в цілому. Нам потрібні вчителі фізики, хімії – дисциплін природничого напрямку. На жаль, не так багато випускників виявляє бажання повернутися назад в школу вже у якості викладача, адже ми реально розуміємо, що перша заробітна плата молодого спеціаліста невисока.
– З огляду на увагу, яка приділяється тепер освіті, побоювання, що з об’єднанням в громаду постраждають сільські заклади, не справдилися…
– Кожен заклад отримав свій матеріальний стимул для розвитку. Проведена колосальна робота. У нас 7 об’єктів отримали більше 1 мільйона гривень кожен. Окрім того, вкладено чимало і в «немільйонні» об’єкти. Скажімо, за рахунок бюджетніх коштів замінено вікна в Березівській, Білинській та міській школі-гімназії №2. Найменше фінансування – 18 тисяч гривень – отримала найменша в громаді Кармалюківська школа. Загальна сума – близько 11 мільйонів на розвиток освіти. Таке фінансування – свідчення того, що, принаймні у нашій громаді, зроблено правильний крок у визначенні перспектив розвитку галузі. А я пам’ятаю, як 3 роки тому, коли я був директором школи №3, ми отримали аж 5 тисяч гривень! Сьогодні школі виділено 1 мільйон 715 тисяч на капітальний ремонт. Школи підкріплено матеріально й за рахунок спонсорських коштів: кожен заклад залучив відсотків 10 від загальної суми фінансування. Скажімо, Пасицели – залучили 105 тисяч гривень, міська школа №2 – 120 тисяч, третя – 134 тисячі. Громада підставляє своє плече школам сьогодні, аби завтра їм було легше жити, щоб вони думали про якість навчання, а не про спосіб виживання. Тепер я з упевненістю можу сказати, що у Бендзарівській школі, нарешті, буде тепло: систему опалення повністю замінено на нову (отримано цільову субвенцію – близько мільйона гривень). Разом із заміною вікон, впевнений, що в цій школі вперше стане найтепліше. У нас все побудоване на спілкуванні, на довірі. Ми домовились, якщо точка зору когось із керівників закладів краща, ми приймаємо цю точку зору. Тому на конференції будемо спільно обговорювати питання фінансової незалежності шкіл, аби виробити економічно вигідну для всіх модель.
Бесідувала
Людмила КАЛІНІНА.
About The Author
