Актуальне інтерв’ю із заступником Балтського міського голови
з питань діяльності виконавчих органів – соціальних питань Валерієм Желіховським
– Валерію Анатолійовичу, об’єднана громада – це нові стосунки, нове бачення… Сьогодні вона переживає такий період, коли, напевно, багато залежить від найменшого гвинтика у великому механізмі, бо такого поняття як «інерція» у ньому просто не існує. Якою бачите свою роль у цьому механізмі?
– Поясню. Сергія Сергійовича Мазура обрали мешканці громади як людину, яка має забезпечувати певний обсяг послуг. Цей обсяг доволі значний, тому він (Мазур) говорить мені (Желіховському), що наймає мене для виконання чітко визначеної частки цієї роботи: «Будете добре працювати – отримуватимете заробітну плату. Погано – звільню!». Що робить Желіховський, який працює в соціально-гуманітарній сфері і має кілька напрямків роботи? Він, в свою чергу, бере на роботу, скажімо, П.Я.Кулика і ставить перед ним завдання забезпечити надання якісних послуг в освітній галузі. І так – по всіх інших напрямках – охорони здоров’я, спорту, культури та туризму, розвитку громадянського суспільства тощо. Тепер про наші обов’язки. З чого ми почали? Ми домовились, що не можемо, за великим рахунком, робити все одночасно, адже будь-яка із сфер, це, умовно кажучи, земна куля…море…океан.
Тому потрібно обрати напрямок – фарватер. Головний, передовий, сучасний фарватер, який би був постійно «на верхівці хвилі». Що для нас сьогодні важливо? Якість. Як її досягнемо? З П.Я. Куликом вирішили: йдемо до якості через автономію шкіл. Вся освітня галузь громади на чолі з П.Я.Куликом бере прапор з таким гаслом і йде до якості освіти, надаючи автономію кожній школі. Це – наш фарватер і з нього ми вже не маємо права вийти. Як тільки ми звертаємо у інший бік, «потрапляємо на міну» і вже будемо всюди, але – ніде. Тільки в рамках обраного фарватеру ми досягнемо визначеної мети.
З С.І.Чорним ми вирішили, що головною у досягненні якості медичних послуг на рівні центру ПМСД (первинної медико-санітарної допомоги) є доступність пацієнта до лікаря, а лікаря – до пацієнта. Коли ми говоримо про культуру, то головним для людини визначаємо широкий світогляд. У формуванні цього світогляду головну роль відіграє культура у повному її розумінні : мистецтво, живопис, книгочитання, кіно тощо. Отже – культура є фундаментом формування світогляду. Ми й тут прописуємо свої правила. Для спорту ми прописали: здоровий спосіб життя є запорукою довголіття. Якщо ми не будемо дбати про здоров’я кожної людини, все інше теж не матиме сенсу: ні світогляд, ні якість освіти. Все – головне, все взаємопов’язане! Ми прописали, що локальні ініціативи – запорука сильної громади. Молодь залучаємо через місцевий патріотизм. Я назвав це концепцією, яка написана на прапорі відповідного структурного підрозділу міської ради. До речі, я всіх своїх підлеглих від початку запевняв, що всі напрямки у нашій роботі є головними і тому готовий бути їхнім лобістом.
– Ви сьогодні формуєте власні моделі?
– Звичайно. Ми для себе аналізуємо: наскільки кожна модель є ефективною. Фарватер ми визначили, тож тепер головне – на чому туди будемо пливти, наскільки ефективною буде модель нашого корабля. Тобто, через аналіз моделі кожної комунальної установи, визначаємо її ефективність. З усього видно, що найбільш ефективною моделлю на сьогодні є центр ПМСД. Ця модель вже була створена, ми її удосконалюємо. Вона – самодостатня, але має внутрішні проблеми. Головна проблема центру ПМСД – у доступності та розумінні, що таке сімейний лікар. Виходячи з цього, ми намагаємось сьогодні сформувати таку модель первинної медико-санітарної допомоги, аби будь-який пацієнт був мотивований прийти до центру. Для цього запроваджуємо медичну інформаційну систему «ЕСКУЛ’ап». Я можу навести приклад інших моделей. Скажімо, що стосуються освіти. Якщо ми говоримо про модель, то однозначно маємо прийти до автономії шкіл. Процес доволі складний. Хто може туди «пливти»?! Під час закритої наради з директорами шкіл, яка відбулась минулої п’ятниці, ми вже визначили потенційних лідерів автономії. Треба створити прецедент, показати, що у нас з 18 шкіл 6 здатні стати автономними. Це тягне за собою коло зобов’язань. У цьому – моє завдання. А далі – є начальник відділу освіти, є директори закладів та вимоги, які повинна виконувати школа.
Що нам треба, аби проект автономії шкіл запрацював? Зробимо аналіз: переваги пропишемо з одного боку, недоліки і ризики – з іншого. Думаємо, як одне просувати, а інше – мінімізувати. Тобто працюємо постійно, намагаючись «загнати» себе в аналітику, аби на практиці було системне розуміння всіх процесів, які відбуваються. Якщо в нас є ризики в автономії шкіл, ми повинні їх прописати і мінімізувати. Скажімо, у нас є п’ятнадцять ризиків. Ось ці – суб’єктивні, а ці – об’єктивні: ми не підготовлені. Директорів треба навчити фінансовій діяльності? Тут починається зона відповідальності фінансистів. Школи мають бути кадрово самостійними – сюди підключаємо кадровиків. Тобто ми всю свою діяльність починаємо через чітко прописані правила. Точніше: починаючи справу, захисти свій проект. Наступний момент, який я всім озвучив: у децентралізації є початок, немає кінця. Тобто, все, що можна віддати – зробити автономним, шукай слушний момент і віддавай. Ми говоримо: ти готовий взяти повноваження на себе? Так? Бери! Якщо немає бажання, треба створити такі правила, аби вони цього захотіли. Мине 3-4-5 років і школи, які сьогодні отримають автономію, скажуть: дякувати Богу, що так відбулося!
Таким чином ми вибудовуємо формат стосунків і в галузі культури. Я намагаюсь робити все можливе, аби кожна установа була максимально самостійною, щоб у кожної були свої проекти, які б стали помітними в рамках громади. Вони мають бути впізнаними! Скажімо, проект «Парк» був запроваджений міським будинком культури. Я начальнику відділу культури С.М.Томіній заборонив втручатись у роботу закладу, пов’язану з цим проектом. Наступний проект будинку культури – «Кіно». Реалізовуйте! Зрозуміло, що у кожного своя мотивація, свої традиції. Я хочу, щоб бібліотеки тримали свого читача! Три бібліотеки під прапором «Світогляд» повинні мати свій проект, за яким би були упізнаваними.
Мене не цікавить, чим займаються бібліотеки, але знаю, що вони реалізовують ось такий проект, вони ходять у дитячі садки, вони підуть у початкову школу, бо читати у п’ятому класі потенційно не змусиш. Пізно… Це актуально! В Коритному, наприклад, батьки дітям книжки в бібліотеці не беруть. У них 17 дітей у дитячому саду і жоден з батьків не йде з дітьми в бібліотеку! Це свідчить про те, що батьки дітям вдома книжок не читають. Я сумніваюсь, що вони купують їх на ринку, чи виписують через інтернет-магазини, тим більше – знаходять і читають в Інтернеті. Можливо, я помиляюсь, але не більше, як на 10 відсотків. Якщо вдома батьки не читають дитині, то дитина потенційно не цікавиться книжками, їй буде складно навчатись. Мій син за літо прочитав 60 книжок. Сам! А мама йому прочитала з трьох до шести років, напевно,- 150! Він вже читач. Він вже міркує по-іншому. Людина, яка читає, й та, що цікавиться читанням, – різні, у них різні світогляди. Тому я заглядаю вперед. Ми для бібліотек виписали цього року книг на 100 тисяч гривень. Бібліотекам потрібно показувати, що вони головні, заманювати читача. Розробляють свої проекти спортивна та музична школи. Не через участь у тих заходах, які проводяться будинком культури. У школи мистецтв, скажімо, є хороші думки з цього приводу і ми завтра спробуємо їх визначити. Таким чином з’являється стержень, навколо якого вони починають обертатись, показуючи, що тут -найголовніші. Вони стають конкурентними у своєму намаганні бути кращими у реалізації проекту. Їх же помітять, оцінять!
Наступний момент, який входить у зону моїх зобов’язань. Є так звана матриця (графічне визначення завдань кожного – ред.). Вона дозволяє показати, хто є відповідальним за конкретну частину проекту. Якщо ми, скажімо, домовились про реалізацію проекту «Книгочитання» в дитячих садках, то бібліотека сама нічого не зробить. Тому ми розписуємо обов’язки між підрозділами з урахуванням того, що бібліотека є локомотивом проекту. Але всі інші теж розуміють свою роль у цьому. Якщо ми не будемо бачити у цьому проекті, скажімо, ролі освіти (зелене світло бібліотекарям у початкову школу та дитячий садок!), культури, охорони здоров’я тощо, у бібліотек нічого не вийде. Тому моя справа їх між собою пов’язати. Вони повинні розуміти, що працюють на одну спільну справу. Таких проектів у нас чимало, в залежності від сфери діяльності. Тобто ми намагаємось розробити проекти, у яких є головний, ведучий, а всі інші беруть участь у їх реалізації. Якщо проект «Парк» вів будинок культури, то в ньому брали участь освіта, громадські організації, педучилище, мікрорайони та інші. Є локомотив, який тягне тему, всі інші з ним співпрацюють. В той же час ці інші можуть бути локомотивами і в інших проектах. Головне, щоб кожен розумів свою роль.
– Але це – зовсім інші стосунки між підрозділами! Поламані схеми! Все одразу пішло?!
– І тепер не сильно йде. Ми просто озвучили правила: ось – життєва матриця, ось – завдання кожного своє, потенційно. Але якщо не буде команди, не буде взаєморозуміння, не буде мікроклімату, не буде бажання підтримати один одного – все буде погано. Зрозуміло, що є якісь разові заходи (згідно з директивами, постановами тощо), які я не дуже люблю. Ми намагаємось їх вписати у нашу концепцію. Але якщо прийшов «папірець», а на виході нічого немає, я кажу: тихенько відкладіть у сторону. Якщо немає маржі – різниці між витратами та доходами (зиску, прибутку), тоді ми цього не робимо. Таке наше правило.
– Що дали поїздки до Польщі та Латвії в плані набуття досвіду? Все, що тепер робите, – звідти?
– Не зовсім. У мене був свій життєвий досвід, пов’язаний з періодом роботи в іншому місці. Це системні знання, якими я володію, само собою зрозуміло – й проектно-грантова діяльність. Я ще багато речей не розповів. Все, що можна передати у самостійне управління, передаємо: децентралізації немає кінця! Ми владу в селах передаємо органам самоорганізації населення.
– Це сільські комітети?
– Так. Замість інституту депутатів та виконавчої влади ми створили інститут органів самоорганізації в рамках об’єднаної громади. Це наш досвід. Завершується цей процес у Пасицелах та Андріяшівці (Бендзарі вирішили відокремитись). Причому ні я, ні міський голова не брали участі у жодних зборах. Це – їхнє рішення. На території громади обрано 156 голів мікрорайонів.
– Вони якийсь вплив мають?
– ОСНи (органи самоорганізації населення – ред..)? Так. Вони щойно створені, але знаходимо стержневі проблеми, як для ОСН, так і для голів мікрорайонів. Навколо цих стержневих проблем вони починають будувати свою роботу. Ми прописали порядок їх роботи і про все домовились під час наради, яку нещодавно провели. У нас, наприклад, заяву на участь у конкурсі на благоустрій можуть подати тільки голови мікрорайонів: не голови ОСН, не староста. Ми починаємо нову тему, пропонуючи визначити назви своїх мікрорайонів. У деяких вже є назви, які історично склалися. Я хотів би, щоб мій мікрорайон називався «Молдаванка» або «Переїзд»: він буде пізнаваний!
Нам треба навчити людей приймати колективні рішення, проявляти локальні ініціативи. Хай невеликі, і ми їм підкажемо теми. Тому тільки голова мікрорайону може подати заявку на участь у конкурсі на кращий благоустрій. У вересні відбудеться об’їзд території, голови мікрорайонів будуть самі себе оцінювати. Я теж член конкурсної комісії, але у мене – один з десяти голосів, всі інші – їхні. Міські поїдуть в село. А сільські – у місто. Ми їм даємо можливість проявляти ініціативу. І у нас є такі голови мікрорайонів, у яких очі горять. О!! В Борсуках стару хатинку, думаєте, хто облаштував?! Голови мікрорайонів ініціювали! Ми для них проводимо конкурс малих грантів. Вже підбито перші підсумки, є два переможця. Правило таке: ви ініціювали, ви й реалізуєте, а ми вам трохи допоможемо. Ми говоримо: у вас на реалізацію проекту є 4 тисячі гривень. Тепер переможці можуть взяти рахунок на цю суму і ми його оплатимо. Якщо люди готові тягти, треба по можливості віддавати у самоуправління все, що можна передавати. Але ми – недалеко, ми – партнери, які завжди готові порадити, допомогти.
– А ви вірите у те, що це змінить менталітет балтян?
– Одразу – ні! Роки мають минути, може – десятиріччя. Але підхід – правильний. Багато хто говорить про якийсь місцевий патріотизм. Та все зміниться, як тільки ми почнемо відчувати відповідальність за себе, своїх близьких, сусідів. Останній приклад – ініціатива голови мікрорайону Олени Желіховської. Три жінки вийшли прибирати територію, надвечір до них більше приєдналось. Трактор виділила міська рада. Зрозуміло, що інертно, зрозуміло, що не масово: поки що одиниці виявляють ініціативу. Але ми лише півроку в такому форматі працюємо.
– Повернемось до досвіду поляків та латвійців?
– Протягом 2014 – 2015 років у мене була можливість попрактикуватись. Я був у Києві в Інституті Інноваційного Провайдингу, бачив як люди працюють проектно, точково, як вони виставляють самі собі і всьому колективу рубежі: ось початок, а ось – кінець. Дуже багато правил. Тому міський голова та його заступники мають бути стратегами. Іноді відчувалось, що у формуванні нашої моделі не вистачає якогось ланцюжка. А, скажімо, поїздка в Латвію привела до розуміння деяких речей. Візьмемо, умовно, галузь фізичної культури та спорту. Чим займається дитяча юнацько-спортивна школа? Які її головні завдання – масовість чи спорт високих досягнень. Видно, що, як елемент системи, ДЮСШ вже потроху відживає. Сьогодні вимоги інші, інша епоха. Латвійці пішли шляхом створення муніципальних клубів. Переваги у чому? Є можливість стимулювання людей нестандартними формами (знову ж таки, – за рахунок бюджету, залучення спонсорів), причому це все – у рамках муніципального клубу.
Якщо ми створимо певну систему ДЮСШ-муніципальний клуб, то за чималі кошти, які сьогодні виділяються на школу, будемо мати значно кращий результат: інша система мотивації для викладачів, для учнів – інший підхід. Щиро переконаний: все, що робиться безкоштовно, робиться дарма. Якщо учень пішов не на заняття, а на річку купатися, ніхто моральної відповідальності за це сьогодні не несе. Пропоную наступне: давайте встановимо платну основу – 50 гривень за відвідування будь-якої секції. Для малозабезпечених – безкоштовно. Якщо учень досягне хороших результатів, його можна включити у систему муніципального клубу і він стане рейтинговим спортсменом і ще й гроші заробить. А в рамках ДЮСШ ми обмежені: тренер намагається охопити всіх і його не вистачає на результат. Сама модель змінюється, змінюються й підходи. Загалом, настав час легких динамічних моделей. Не можна створювати монопольне, на віки.
Ми відпускаємо в автономію школи заради підвищення якості послуг. В результаті з’явиться конкуренція. Логічний ланцюжок: мій успіх залежить від якості моїх послуг, якість залежить від професійності. Чим більше ми професійні, тим більше до нас прийде учнів. Кожен учень – додаткових 8 тисяч в місті та 15 тисяч гривень – в селі. Для вчителів важлива кількість учнів, а для батьків важливі якість знань та хороший мікроклімат у школі. Тому школи боротимуться за кожного свого учня, аж іскри мають летіти! Це не складна конкуренція. Ми говоримо: справа влади – контроль. Так ми домовились під час наради з директорами шкіл, яка проходила у закритому режимі. Там звучали цифри і не все так добре, повірте. Тому має бути контроль. Не в кінці року, коли – ЗНО і вже не можна щось змінити, а в жовтні. Все – заради підвищення якості.
Мені доводиться щодня щось вигадувати. Якщо я не буду цього робити, тоді немає сенсу тут знаходитись. Причому я не вигадую абсолютно нове: всюди є аналоги. Мені просто треба розуміти, як зліпити з усього цього нову форму з урахуванням особливостей Балти та запропонувати своїм колегам рухатись у певному напрямку.
– Можна таким чином вписати Балту в польську, латвійську моделі?
– Вони мало відрізняються від Балтської, майже ідентичні. Ми сьогодні говоримо в принципі про ефективну модель органів влади. Децентралізація – це реформа органів влади, бо для пересічного мешканця громади нічого не змінилося. Вони як приходили до Тамари Борисівни у міську раду за довідками, так і приходять. Як приходили у колишню сільраду, так і йдуть – до старости. Що змінилось? Те, що сільський голова тепер став старостою? Ну то й що! Покажіть мені, що стало гіршим для сільського мешканця?! Нічого. Сьогодні відбувається реформа влади. І від того, наскільки зможемо ефективно побудувати свою роботу, настільки ця реформа буде успішною. Тобто, якщо зібралась команда хороших управлінців, де кожен чітко розуміє свої обов’язки: я – стратег і повинен займатися стратегією, а я – тактик – тактикою. Тоді буде успіх. А стратеги для того й потрібні, аби для тих, хто займається тактикою, «підкидати» щось нове – аби не засиджувались на місці.
Треба рухатись весь час вперед. Є дуже хороша фраза: для того, щоб стояти на місці, треба дуже швидко бігти, а для того, щоб рухатись, треба бігти вдвічі швидше! Прийде час і тема децентралізації не буде вже такою актуальною: коли до неї підуть всі, тоді ми будемо рівними серед рівних. А поки – ми лідери, перед нами – зелена дорога і ми зобов’язані пройти свій шлях до успіху! У нас сьогодні є можливість пройти за рік-півтора те, що інші проходитимуть удвічі довше. Таку можливість формувати свої моделі більш ефективніші та результативніші нам дає й наявність коштів: ми отримали у якості «пряника» майже 20 мільйонів гривень тільки тому, що одні з перших створили громаду. Тому й намагаємось максимально ефективно використати ці кошти.
– Яким медом в Балті намазано, чому саме у нас проводяться фестивалі, пленери?
– Все просто. Це – чиїсь проекти. «Балтське літо» вигадав Олег Соколов, «Зорі надії» – Надія Лєнц, «Перлинки рідного краю», свого часу – я, «Балтанку» – Борис Паєвський… Просто треба ухопити ідею, почути її. Потім над нею чимало працюють, вкладають іноді чималі кошти. Ми «Балтанку» готували більше двох місяців. Гості приїхали на «Балтанку», побачили, оцінили: у вас – класне місце і люди такі гостинні. А можна ми до вас приїдемо ще? Приїздіть! Все тягне одне за одне. Ми почали займатися міжнародною діяльністю. Поїхав Сергій Шендеровський в Польщу. Так народилась ідея проведення пленеру в Балті. І ми вже цю ідею не упустимо!
– Секрет – у русі?
– Секрет у постійній роботі мозку. Всі повинні рухатися. Якщо хтось зупинився, зупиняються всі. Я не хочу ідеалізувати. Не все у нас так добре. Ось Стас Мельничук запропонував організувати Фан-зону, яка потягнула за собою й тему «Кіно». Встановили лавочки, почали втілювати в життя. Тема – жива, але треба вчити людей. Було так, що показ футболу (важливий матч!) відмінили через те, що після демонстрації попереднього матчу вболівальники залишили після себе забруднену площу. Наступного разу вже було набагато чистіше…
Загальним фронтом важко просуватися вперед. Тому шукаємо «точки зростання»: де ми можемо прорости, реалізуватись у вирішенні найважливіших проблем громади.
Бесідувала
Людмила КАЛІНІНА.
About The Author
