КАПЕЛЮШКИ ДЛЯ ПРИНЦЕС

Надія з Іваном виховували єдину донечку Оленку , красиву біляву дівчинку . Мати дуже любила гарно одягати її. Голівку завжди прикрашали капелюшки, які так пасували до милого
личка. Оленка подобалася усім знайомим. Милуючись нею, вони називали дівчинку «принцесою».
У вісімнадцять, ставши студенткою, Олена почала сама добирати собі модний одяг , бо звикла носити модні речі з дитинства, мала вишуканий смак. Їй пасували і щойно куплене пальто, шарфик та капелюшок до нього. Цей наряд перетворив струнку білявку на звабливу кокетку. Олена йшла вулицею й на неї оглядалися хлопці та чоловіки .Та вона ні на кого не звертала уваги, адже головним у житті було навчання в інституті.
Батьки дуже пишалися, що їхня донька скромна, лагідна і добра, успішно навчалася. Іван завжди говорив жінці : “Це ти її виховала порядною, навчала, щоб не зганьбила нас. “
Зі своїм майбутнім чоловіком Олена познайомилася на зупинці, чекаючи автобуса, яким діставався кожен з них на роботу. Щоденні ранкові зустрічі дали можливість більше дізнатися одне про одного. Виявилось, Андрій працює водієм, винаймає у місті однокімнатну квартиру, не одружений . Обмінявшись телефонами , почали зустрічатися. Вже готувалися до весілля, як раптово померла його мати. Щоб не витрачати кошти на найману квартиру, перебирається Андрій жити до Олениних батьків. Вона тішилася ніжними словами, чоловічою турботою. Закривала очі на те, що Андрій все частіше приходив напідпитку. Жаліла його, думала, що втратив матір, мабуть, тому з горя й заглядає до чарки.
Але з його вуст уже не злітало чарівне слово «весілля». За два роки всім було видно, що приймак не поспішає вечорами додому, збайдужів до Олени. Коли Надія зробила зауваження співмешканцеві доньки, у відповідь почула: « Навчила б краще дочку спати з чоловіком!». Андрій зібрав свої речі і пішов назавжди, грюкнувши дверима.
Потім Надія не раз себе картала, що втрутилася в сімейне життя доньки, можливо , тому вона залишилась самотньою, не має дітей , а могли б бути вже дорослими…
…Якось Надія потрапила до лікарні. Олена взяла відпустку і знаходилась усі дні біля матусі. Водночас турбувалася про інших хворих в палаті. До однієї з жінок, Тетяни, завітав син. Вона поцілувала його і прошепотіла на вухо: «Вадимчику, зачекай трохи, зараз прийде донька моєї сусідки , дуже красива й розумна, філолог. Хочу тебе з нею познайомити.» Вадим не заперечував.
За три місяці після знайомства пара побралася, справили весілля. Прийшло до обох велике, справжнє кохання на все життя. Через деякий час у них народилася дівчинка. Батьки пишаються нею, бо з шести рочків уміла читати, знала й розповідала багато казок та віршиків. І своїй донечці- принцесі до повноліття Олена купуватиме модні капелюшки, які так пасують їй до обличчя… Лідія КОШАРИНСЬКА

Leave a Reply