Все почалося з того, що ми вирішили запровадити рубрику «На перехресті думок». Спілкувалися з людьми просто на вулиці. Всі вони відзначали, що місто помітно змінило своє обличчя. Навіть ремонт доріг вже досяг околиць, чого не відбувалось десятиліттями. І все ж, восьмеро з десяти наших співрозмовників порушили болючу тему покинутих історичних будівель. Серед них – приміщення пошти. Ми писали про це у №20 від 16 травня (стаття «Александр Таскин: «Кинотеатр спасли, а почту – слабо?!»). Тоді ж публікацію ми надіслали народному депутатові Олександру Гончаренку. Він відповів: «Прочитав. Гарна стаття. Взагалі в Балті, на відміну від, наприклад, Подільська дуже багато історичних будівель. Це дуже круто. Я не буду обманювати та казати, що ми завтра ж візьмемось за Пошту. Але скажу так: я запам’ятав і буду думати, як можна допомогти. На жаль, просто не на все є гроші».
Минуло не так багато часу, але завдяки опитуванню ми знову вирішили повернутись до цієї болючої теми.
У своїй статті Олександр Таскін так описав історію будівлі: «У другій половині ХІХ сторіччя почалося будівництво нової будівлі пошти з потужним підвальним приміщенням, де була облаштована службова квартира.
Індивідуальний проєкт, незвичайне рішення архітектора надавали будівлі велич. Фасад гармоніював з горищними надбудовами. Два входи зі сходами, ажурні, виготовлені в Одесі козирки. На подвір’ї – фонтан і колодязь. Праворуч у приміщенні – велика зала для прийому відвідувачів, в лівому крилі в 1880 році був облаштований міжнародний телеграф, а на початку ХХ століття – телефонна станція».
Яке ж сьогодення? Незважаючи на «покинутість» і повну зневагу до себе господарів (ПАТ «Укрпошта»), будівля з вулиці все ще виглядає велично, сумно дивлячись на перехожих крізь розбите подекуди віконне скло.
З двору – набагато гірша картина. Широко відкриті ворота, відсутність хвіртки – так зустрічає пошта «з тилу». Колись біля воріт була охорона. Тепер у будочці охоронників – купа сміття, вибиті вікна й двері. Зайшовши на подвір’я, ми «сполохнули» якогось молодика, який зручно примостився тут і щось пив з пляшки.
«Озброївшись» фотоапаратом, піднімаємось розбитими сходинками, заходимо всередину (двері-вікна тут вже давно не виконують свою функцію). У великій залі, де вівся прийом відвідувачів , все ще збереглися поштові «атрибути», але вона більше нагадує кадри з фільмів воєнного часу. Знімки, напевно, красномовніше свідчать про побачене.
На жаль, спустошена будівля вабить до себе підлітків. А ще – дорослих сумнівної поведінки.
Про це нам розповіла начальник поштового відділення Людмила Іжакевич, яку ми зустріли на подвір’ї.
– Страшно ходити мимо, коли стемніє. А ще хвилюємось за дітлахів. Он у тому приміщенні у нас залишився електричний автомат. Діти не раз відключали нам світло, натискаючи на рубильник. Це дуже небезпечно. Я повідомляла про це керівництву, але реакції ніякої. Щось би вже зробили з цією частиною будівлі! Знаю, що міська рада цілу кипу листів та звернень надсилала з цього приводу у різні інстанції. Міський голова Сергій Мазур особисто переймається проблемою, адже будівлю можна врятувати як історичну, бо виділяються кошти. Комісії різні тут вже не раз перебували, а результату немає…
На прощання ми пообіцяли Людмилі Миколаївні, що надішлемо знімки особисто керівникові обласного управління «Укрпошти» Сергію Дрозду. Що й зробили. Під час особистої бесіди він пообіцяв зробити все можливе зі свого боку, аби вирішити це болюче питання.
Нагадаємо й народному депутатові Олексію Гончаренку. Сподіваємось, що він зі свого боку теж зможе вплинути на ситуацію.
Вже сутеніло, коли ми залишали територію поштового відділення. Тут справді стало страшнувато знаходитись.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
