Коли ж, нарешті, прийде час? А ВІН уже настав!

ЦІЛКОМ підтримую нагальність перейменування вулиць, провулків, парків, скверів, ініційоване керівництвом нашої держави і запроваджено Балтською міською радою. Думаю, більшість усвідомлює, що це не з розділу «одобрямс»! Це одне з актуальних питань нашої історії. Історії України, яку століттями намагались зросійщити, переписати, знищити.

Перейменування здійснюється відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Схвалюю рішення Міністерства культури та інформаційної політики, яке виступає за розмежування українського культурного простору від маркерів імперської спадщини. Адже декомунізація, що набула загальнодержавного рівня після Революції Гідності, потребує продовження.

Винесення даного питання Балтською міською владою на обговорення жителів громади дає шанс кожному взяти участь у важливій для країни справі. З цього приводу багато різних думок. Небайдужі люди, які люблять свій край, вносять різні пропозиції. Є й висловлювання про те, що сьогодні не до перейменування, що для цього потрібен ще якийсь важливий і тривалий відрізок часу. З останнім я погодитись не можу! Для обговорення є цілий місяць. А до цього були століття тоталітарного режиму з усіма його наслідками. То хіба нам не вистачило часу для прийняття проукраїнських рішень? Рішень, які б сповідували цінності нашого народу, нашої держави?

Нагадаю, що процес перейменування в Україні має назву «топонімічна деколонізація» і проводиться на рівні держави. Є визначений список осіб, котрі мають бути в обов’язковому порядку викреслені з української сучасності.

Сьогодні, під час війни з російською навалою, кожна деталь важлива! І ми маємо навчитися поважати себе й свою культуру, надбання свого народу, своєї держави. Розумію, що і серед нас, вихованих на радянських теренах, є такі, хто не може усвідомити, для чого змінювати назви вулиць, для чого зрікатись тоталітарної комуністичної спадщини, для чого вулиці, які носять імена російських діячів мистецтв змінювати на імена українських митців, мовляв, « у чому завинили митці росії?».

А суть же не в тому, «хто винен». Суть значно вагоміша і вона сягає глибини нашої вікової історії, яку не треба і не можна плутати з так званими «братами». Вони неодноразово засвідчували свою «любов» до України! Від їхніх «обіймів» і у XXI столітті нам душно, і сьогодні ми у пекельному вогні втрачаємо своїх синів та доньок. Рашисти знову й знову засвідчують, на які звірства і знущання вони здатні. То може вже досить оглядатися на них і залишати на сторінках нашої історії російське відлуння? Може вже пора вкарбовувати в історичну пам’ять своєї країни, рідного краю імена України?

В України, до якої належить і наша Балтщина, багата культурна спадщина. У нас є свої герої, митці, воїни, полководці, волонтери, свої гідні імена, які з гордістю носитимуть вулиці, парки та сквери нашого міста і про яких будуть знати наші внуки та пра-пра-правнуки.

І ще. Ми звикли довіряти компетенції людей, котрі входять до тих чи інших комісій. Так само й сьогодні, коли мова йде про зміну назв, які були пов’язані із радянським та комуністичним минулим, ми покладаємося на компетенцію створених комісій. Адже це мають бути фахівці: історики, краєзнавці… На жаль, не скрізь на місцях це так. На мою думку, треба надавати перевагу обґрунтованим історією назвам, а не нейтральним, типу «світанкова, квіткова, озерна»… Це наша історія, і в ній мають бути увічнені імена епох України. Не треба забувати, що Росія впродовж століть посягає на нашу територіальну цілісність. І сьогодні рашистський агресор знищує наші села і міста, зазіхає на нашу свободу, руйнує міжнародну систему безпеки та загрожує миру у всій Європі. То хіба не на часі сповідувати наші ідеї миру, вшановувати наші імена, нашу історію? Не забувайте, що назви вулиць теж мають значний вплив на свідомість населення, на його вибір, на поширення любові до держави і краю. Скільки ще має загинути захисників нашої волі, скільки ще має загинути мирного населення, скільки ще має бути розбито, спалено, сплюндровано населених пунктів, людських доль, щоб ми усвідомили, хто ми є і чиї ми діти, як це усвідомлюють ті, хто захищає нашу землю від ката?

Наприклад, мої колеги-журналісти кажуть, що було б слушно віддати шану містам-героям, які потерпіли від російського вторгнення, також тим, які, навіть будучи окупованими, тримають стрій і продовжують спротив ворогові. Це, приміром, можуть бути вулиці Маріупольська, Харківська, Херсонська, Гостомельська, Запорізька, Ірпінська…

Думаю, не треба шукати альтернативу зміни вулиці там, де вона не виправдовує себе, наприклад, Лесі Українки (с.Немирівське), Козацька (с.Плоске). Для цього є інші вулиці, інші гідні варіанти. Також бажано, щоб у вулиць не було двійників, які звучать однаково, а мають зовсім протилежні історії. Врешті-решт, можна звернутися за порадою до представників міської влади або навіть до фахівців Інституту національної пам’яті.

Кожен має право на власну думку. Поділюся з вами електронною адресою юридичного відділу міської ради, яка є в соцмережах і на яку можна відправити свої обґрунтовані пропозиції. Це – urist@balta-rada.gov.ua

Кожна думка має право на життя. Як відомо, в дискусіях народжується істина.
Ось тільки «на потім» нічого не потрібно відкладати! Сьогодення вписує в історію України нові сторінки. І вони не мають рясніти іменами імперської доби, не мають під різними причинами втиратися у сьогодення і майбуття України. Пора поважати свою історію і свою країну, поважати себе і своїх пращурів. Пора згадати, чиїх ми батьків діти. І тоді все у нас буде гаразд: добротні дороги і тротуари, люди з власним житлом і будинки з дешевим опаленням, якісна освіта і загальнодоступна медицина. І фраза, що стосується російського корабля, з часом залишиться лише на скрижалях історії, як свідчення мужності захисників нашої свободи, як нагадування про ще один, жорстокий урок від «російського брата», як нагадування колаборантам і рашистам, куди їм дорога, як нагадування про те, що нам з ними не по путі. У кожного – свій шлях! Наш – до світла і сонця, до волі і миру!

Любов КУЗЬМЕНКО

Leave a Reply