Коротка історія костелу св. Станіслава в Балті,

якому 1 вересня 2018 року виповнилось 253 роки з часу заснування, і 25 років, як його 25 вересня було переосвячено /реконсекровано/ єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії Яном Ольшанським.
Ця святиня відноситься до Вселенської, Католицької Церкви, яка налічує майже 2 мільярди віруючих, храми яких розташовані по всіх куточках світу, і один з них є в нашому місті.
На початку XVIII століття, після того як було проведено кордон між Польщею і Оттоманською Портою, на лівому березі річки Кодими князем Юзефом Любомирським було засновано Юзефград, а на другій стороні турками і татарами – слобода Балта.
В Юзефграді, успадкованому князем Станіславом Любомирським, з 1765 року розпочинається будівництво костелу для вірмен-католиків (тобто тих, які визнають Папу Римського як голову Католицької Церкви). Храм віддано під опіку св. Станіслава, єпископа та мученика; його розміри були невеличкими: один нєф (зала) з абсидою прямокутної форми (7,5 метра ширини та 16 метрів довжини). Для забезпечення матеріальних потреб костелу і парафії приписано для нього три села.
Першим настоятелем костелу св.Станіслава був призначений Габрієль Рафал Едоні-Радецькі, вихованець латинського колегіуму у Львові, який служив у двох обрядах: вірменському та латинському, і можна припустити, що цей священик згодом був похований у цьому храмі, його останки по цей час присутні на кожній святій Літургії.
Після провокацій на кордоні 1768 року спалахнула війна між Росією та Туреччиною, яка тривала 6 років. Обидві місцевості дуже постраждали від цього, тому після війни вже князь Олександр Любомирський починає відбудовувати свої великі володіння, розташовані від річки Південний Буг до Дністра, мешканцям надає різні пільги, закладає також багато нових містечок та сіл, в яких будує церкви різним спільнотам віруючих, зокрема, римсько-католикам, греко- католикам, вірмено-католикам, православним, виклопотав у короля дозвіл на будівництво синагог…
Після другого поділу Польщі місто Юзефград переходить під Російське підданство і через декілька років цар об’єднує два поселення під однією назвою Балта, яка незабаром стає повітовим містом Подільської губернії.
… Але повернімося до історії нашого костелу св. Станіслава.У 1826 році його було цілковито передано римсько-католицькій Церкві в
підпорядкування Кам’янець-Подільському єпископу. В Балті організовано деканат, до якого входять костели, розташовані в містечках Голованівськ, Кодима, Криве Озеро, Рашків, Рибниця, Чечельник, М’ястківка, Ободівка, Саврань та філія в Бершаді, а кількість парафіян в деканаті сягала майже 17 500 осіб. І
В 1880 році до Балтського храму належало 1490 вірян . З’явилася потреба розбудови храму для такої кількості парафіян. Зробив це настоятель отець Станіслав Галузінський у 1909 році. Тоді костел отримав „трансепт”, тобто праве і ліве крило від алтаря, і набрав традиційної форми. „З неба” його вже видно у вигляді хреста; крім того, придбано багато нової утварі та оновлено 8–голосовий орган. Дзвіниця була розташована з південної сторони костелу. На місцевому католицькому цвинтарі отець Галузінський побудував каплицю. Ці інвестиції можливо було провести, тому що на цей час парафія налічувала майже 2500 осіб.
Через декілька років почалася Жовтнева Революція, а з нею – репресії священиків та вірян. Радянська влада закрила костел у 1930 році. Пограбовано парафіяльне майно, знищено огорожу та дзвіницю.У приміщенні храму відкрили танцювальну залу та їдальню педучилища.
Боротьба радянської влади з вірою в Бога досягає апогею під час голодомору . Костел перетворили на сховище зерна, заповнене вщент. Його пильно охороняли комсомольці та місцеві активісти. В цей час мешканці Балтщини вмирали від голоду, навіть були випадки людожерства!!!
Під час Другої світової війни, а конкретно румунської окупації 1941- 1944 років, у костелі відновилося духовне життя. Багато віруючих було похрещено, чимало встигли повінчатися, посповідатися та прийняти св. Причастя. Все це завдяки тому, що з Чечельника приїздив отець Маршинський.
Після війни радянська влада вдруге закриває костел, а будинки, плебанії віддає під квартири. В підвалах храму декілька років був склад льоду; потім костел передали школі №2, яка розташувала тут спортзал. Але після трагічного випадку, коли на заняттях загинув учень, діти не хотіли сюди ходити. Тоді місцева влада перетворила костел на … автостанцію! Починаючи з 1974 року тут працювали зала очікування, буфет, каси та перукарня…
У 1990-му році набирає сили закон України „Про свободу слова та релігійні організації”. Тож з м. Чечельник почали відкрито приїжджати священики отець Юзеф-Ян Павлюк , отець Войцех-Мартин’ян Дажицький та інші. Вони проводили Богослужіння на цвинтарях та в будинках жителів м.Балта , с. Гольма- Станіславка.
І почали сходитися люди, у яких ще не згас в серцях вогонь віри: Ядвіга Бернацька, Альбіна Тодоренко, Ірина Юркевич , Леоніда Мижеєвська , Фелікса Писаренко ,Тамара Неборак , Міхаліна Левіцька , Вікторія Швидка , Марія Чеченовська , Антоніна Славінська , Анастасія Мельничук , Броніслав Бучинський , Станіслав Кшевінський , Леоніда Диновська та інші. Ці католики почали вимагати у керівництва району повернути віруючим костел.

І це вдалося в 1993 році.| Так почалася нова історія нашого костелу в м.Балта, який, нарешті, після 60-ти років був відданий власне Богу, для якого і був побудований. Після великого знущання цей храм повернувся до Вселенської, тобто Католицької Церкви римського обряду, в особі тих чудових, відважних людей з серцями , люблячими Господа Ісуса Христа, Богородицю та св.Станіслава.
25 вересня 1993 року приїхав ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії , владика Ян Ольшанський, заново консекрував будинок костелу св.Станіслава в Балті. Серед священиків на тих урочистостях був і отець Юзеф Павлюк, який і сьогодні з нами.Служили цій святині й парафії отці

з Чечельника ще 12 років, шд час яких храм був поштукатурений та перекритий.Ремонтом почали займатися брати менші Францисканці : отець Ян Весельський, отець Августин Сіцінський та Рафаїл Маковський з Чечельника за проектом архітектора Юліуша Мартиновського.
У 2002 році Папою Римським Іоаном Павлом ІІ було засновано Одесько-Симферопільську дієцезію, центр якої знаходиться в м.Одеса. Призначено ординарієм єпископа Броніслава Бернацького. З цього часу Балтський храм переходить під його юрисдикцію та за рішенням єпископа поновлюється Балтський деканат.
6 травня 2005 року призначено настоятелем отця Станіслава Майкшака, який постійно мешкав у Балті й правив Богослужіння.
З 25 вересня 2005 року настоятелем храму призначено отця Марціна Планету. Він служив місцевій парафії 11 років. Крім цих двох душпастирів з Польщі, до Балтської парафії були направлені на служіння священики о.Андрій Вільк, о.Маріуш Зибура, о.Віктор Погребний, о.Дмитро Ковальчук, о.Лукаш Міка та інші, які перебували тут недовго.

У 2007 році в Балті при костелі відкрито місію Сестер Милосердя, в якій першими працювали сестри Марта Шкарлат та Галина Гаура. Протягом 11 років у нас працювало більше десяти монахинь ордену Дочок Милосердя та ті, котрі служать для цілого суспільства і сьогодні.Це сестри Галина, Яніна та Ксенія. Світлицю Сестер Милосердя
блаженної сестри Жозефіни Ніколі знають в Балті майже всі, особливо діти й молодь.

Парафія відзначає два храмових свята: 8 травня – святого Станіслава та 14 вересня – Воздвиження Всечесного Хреста Господнього.

Нинішній ювілей – 25- річчя реконсекрації костелу св. Станіслава – визначна подія не тільки для парафіян і жителів Балти, а й для розвитку духовності та культури всієї України, світової цивілізації.
Олександр ТАСКІН.

Leave a Reply