ЛІКА цього, звичайно ж, не пам’ятає, бо маленькою була. Коли підросла, розповідала їй про «пригоди» мами й тата тітонька Влада, на тринадцять років старша за неї мамина молодша сестра.
Влада дуже пишалася своєю сестрою Уляною. Вона така гарна, стильна й турботлива, що всі подружки їй заздрили. На весіллі Уля свій віночок з фатою тримала над голівкою «малої» і вони вдвох кружляли у вальсі.
— Тобі так пасує, незрівнянною нареченою будеш,-сказала тоді Уляна.
Як народила донечку, ім’я їй дала Влада. Анжелікою запропонувала назвати. «Це величне і горде ім’я, дивовижно звучить: Анжеліка Артемівна! А лагідно –Ліка!». Батьки погодились, вона ж так просила.
ВЛАДА раділа, що в їхній родині з’явився мужчина. Тато помер, тож у них в домі було жіноче царство. Мама – підприємець сама «ставила на ноги» двох доньок. Уляна навчалася в універі, мешкала в гуртожитку. Потім з Артемом винайняли квартиру. Влада любила проводити вихідні у їхньому товаристві.
Але після народження Ліки Уляну неначе підмінили. І Артем, і Влада допомагали їй няньчити дитину, та вона весь час була чимось невдоволена. То ревнувала чоловіка до сусідки, то пиляла, що він мало заробляє, то вимагала, аби сидів з донькою вечорами, бо вона втомилася й хоче відпочити з подружкою в кафе чи ресторані. Одного дня, коли Анжеліці вже було півтора рочку, пішла з тією подружкою до церкви й похрестила дівчинку.
— Навіщо ти це зробила, Улечко? Ми ж планували, що покличемо батьків, найближчих родичів…
— Щоб ви зібралися й вживали спиртне?
— Та у нас же ніхто не зловживає, так, для настрою…
— А мій тато зловживав! І де він тепер?
ВІДТОДІ й почалися сварки. Якось, в присутності Влади, Уля буквально через дрібницю гримнула на Артема й зажадала: «Забирайся геть!».
Він пішов. Влада розплакалась:
— Улько, ти що, збожеволіла? Я розповім мамі всю правду. Кума Марина заздрить тобі, що хорошого чоловіка маєш, весь час налаштовує тебе проти нього. А сама… Я не раз помічала, якими закоханими очима вона на Артема дивиться, липне до нього, думає, що я мала й нічого не розумію…
МИНАЛИ дні, місяці. Артем у вихідні привозив продукти й гроші, ходив на прогулянки з Лікою. Влада не раз заспокоювала сестру, яка сумувала за чоловіком, витирала їй сльози. Однак закохана парочка не робила жодного кроку назустріч одне одному. Мама пояснила дивну поведінку Улі післяпологовим синдромом. Чи не затягнувся він?
У ЛИПНІ племінничці два рочки. Уляна влаштувала іменини в кафе, запросивши… свою і чоловікову рідню. І навіть спиртне на стіл поклала! Всі вже зібралися, лише Артем затримувався на роботі. Крихітна Ліка в нарядному білому платтячку, мов ніжний янгол, вибігала з приміщення і пильно оглядала припарковані автомобілі: може, тато вже приїхав? Нарешті, дочекалася! Він приїхав з купою різних іграшок. До кінця свята щаслива донечка не відходила від нього.
На прощання Ліка міцно обхопила рученятами маму й тата, пригорнулася до них. А Влада вхопила дволітрову пляшку з водою і нумо їх поливати. Вона десь почула, що справжнє кохання водою не розіллєш! Та все зіпсувала Уляна: «Ліко, нам пора додому, пусти тата, йому треба їхати!». Дитина плаче, рве душі рідним і собі, проте мама невблаганна…
Той плач назавжди вкарбувався в пам’яті Влади. Дівчина ніяк не могла второпати, що ж то за така дурна гординя полонила серце її сестри. Вона сама подала заяву на розлучення, але на засідання суду не ходила. На п’ятий раз Артем також не з’явився.
ДОНЬЦІ не бракувало його любові й турботи. А ось обох батьків їй було шкода. Бо жили самотньо в розлуці. Тільки кожного разу під час зустрічей Артем запитував Ліку: «Як там мама? У неї все гаразд, не хворіє?», а Уляна :« Як там тато? Не одружився? У нього хтось є? ».
— Не скажу,- говорила дівчина,- пора б уже самим порозумітися, дорослі люди, життя ж проходить мимо!
НА СВОЄ 18- річчя 14 лютого Ліка разом з тіткою Владою та її чоловіком Василем вирішили покласти край безумству закоханих. Коли ж, як не в День святого Валентина, їх помирити?! Ці троє, запросивши батьків на день народження доньки, не прийшли. Вони замовили невелику затишну залу зі святковим столом і музикою для двох на п’ять годин. Власник кафе, за домовленістю, якщо з їх боку буде вимога відчинити двері раніше, не мав права цього робити.
УЛЯНА з Артемом спочатку сиділи мовчки й чекали Ліку та її гостей. Не могли зрозуміти, як це донька запізнюється на власний день народження? Щось на неї не схоже. Аж тут підійшов офіціант, привітав з Днем закоханих і урочисто оголосив, що сьогоднішній вечір – тільки для них двох: насолоджуйтесь музикою, смачними стравами на вибір вашої Анжеліки та спілкуванням!
…Немає єдиного символу Дня св. Валентина. Їх декілька: серце, купідон, два голуби, червоні троянди. Все це Уляна з Артемом, нарешті, побачили в цій залі. Донечка постаралася.
Вийшли музики, заграли колись улюблену їхню пісню. Артем підвівся і запросив Уляну на танець. Вона якусь мить вагалася, потім усміхнулась і подала руку. Артем ніжно її поцілував, бережно вивів свою чарівну дружину на середину зали, обійняв стрункий стан і промовив:
«Цієї миті я чекав більш як шістнадцять довгих років!».
— Я – теж…- почув у відповідь.
Нарешті, крига скресла!
Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
