Максим ЧЕЧИК: «Я живу на своїй, Богом даній, землі!»

Фото, де Державний секретар США Майк Помпео потискає руку нашому землякові з Борсуків Максиму Чечику, облетіло Інтернет-простір і приємною звісткою докотилось до Балти: тяжкопоранений воїн одужує. Біда сталася 27 грудня на лінії розмежування під Мар’їнкою, де , за всіма домовленостями, мала б бути тиша. Але зненацька, серед білого дня пролунав постріл снайперки. Чому саме снайперки? Бо вже з досвіду перебування на війні бійці знають, що ворожі снайпери-чоловіки цілять у груди та голову, а жінки, як правило, – нижче пояса.

— Куля пройшла крізь стіну (снайперка, очевидно, користувалася тепловізором) і поранила Максима, – розповіла матір пораненого Ольга Чечик, яка весь час знаходиться поруч з сином. – Першу допомогу йому надали на місці, потім доправили до харківського госпіталю.

— 29 грудня мені зателефонувала Наталія Михайлівна – психолог з частини. І 30-го я вже виїхала до сина. Він лежав без свідомості. Понад три тижні лікарі боролися за його життя, зробили кілька операцій. І тільки коли його стан трохи стабілізувався, дозволили транспортувати до Києва. Здається, це було 17 січня…

24-річний Максим вже кілька років перебуває у зоні конфлікту, служить за контрактом. Він – старший з п’ятьох синів Ольги Лук’янівни (найменшому -14 років). В армії проходить строкову службу ще один – Олександр.

Жінка зізнається, що вперше покинула менших синів самих (чоловік – на роботі в Одесі), доручивши їх сусідам та рідним. Переживає за них, але найголовніше, аби Максим одужав. Наразі вона займається оформленням документів для того, щоб сина могли перевезти в Ізраїль для подальшого лікування.

Ми спілкувалися з Ольгою Лук’янівною телефоном і вона передала слухавку Максиму. Незважаючи на тяжке поранення, він налаштований оптимістично. Розповів про самопочуття та поділився враженнями від візиту до Київського військового клінічного госпіталю Державного секретаря США Майка Помпео.

— Зайшовши до нашої палати, він мені першому потис руку. Привітався. Потім обійшов всіх хлопців і, повернувшись до мене , вручив медаль з власним підписом. Побажав скорішого одужання і висловив вдячність за те, що ми захищаємо свою країну.

Поранених захисників у шпиталі часто відвідують волонтери, побратими, небайдужі люди. Серед них – народна артистка України, кавалер орденів княгині Ольги та Варвари Великомучениці, лауреат премії імені Миколи Островського, володарка Гран-прі Міжнародного кінофестивалю країн Азії та Африки за кращу жіночу роль Раїса Недашківська.

«На благодійному концерті зібрала гроші, взяла свої календарики та з букетом червоних троянд, з гарним настроєм прийшла до наших поранених, нескорених, мужніх захисників. Розмовляли, сміялись, згадували кожен своє.., а війна продовжується і коли закінчиться…? Мар’яні Кошарській (завідувачка музею Олеся Гончара Київського національного університету імені Тараса Шевченка) дякую за допомогу пораненим, дякую, що прийшла з великою актрисою в госпіталь. Допомагайте пораненим. Вони тримали мирне небо. Дякуємо всім, хто небо мирне тримає сьогодні. Слава Героям! Слава Україні!», – написала про це на своїй сторінці у Фейсбуці волонтерка Катерина Василівна Дітківська.

Про цей візит у Максима теж залишився знімок на згадку. А від побратима з позовним «Мексиканець» з Сумщини – український прапор з написом: «Чечику Максу, якого вивозив пораненим 27.12 .2019 р.».

Ми побажали мужньому землякові швидшого одужання за запросили в гості до редакції.

— Лишень стану на ноги – приїду до вас, – відповів.

…У Балті Максима Чечика дуже чекають дружина Ірина та двійко чудових донечок.

Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply