В’язані гачком іграшки буквально оживають в руках майстрині Наталії Кравченко. Напевно, тому, що в кожну вона вкладає частинку своєї душі та передає свій настрій, в колекції не знайдеш двох однакових. Навіть виготовлені за однією схемою, з однакових ниток, вони всі різні. І язик не повертається назвати ці іграшки виробами, бо це справжні витвори мистецтва. Для самої Наталії Кравченко кожна з них стає близькою істотою. Про це майстриня розповіла під час нашої зустрічі на фестивалі «Фестини для родини», де вона представила на виставку свої м’які шедеври.
— Гачком в’яжу все життя — сама навчилася. Якось побачила в’язаного зайця і мені теж захотілось такого зробити. Зв’язала, сподобалось. Відтоді не покидаю це заняття.
— Де берете схеми?
— Всі є в інтернеті, але не у безкоштовному доступі. Тут проводяться майстер-класи. Є багато марафонів онлайн. Схему ось на цього ведмедика мені купив і подарував на день народження син. Я мріяла про нього. Загалом, якщо хочеш чомусь навчитися, потрібно купувати. Ніхто нічим безкоштовно не ділиться.
— А ви?
— У мене є учениця. І, незважаючи на те, що ми займаємось всього два місяці, вона вже добре в’яже маленькі іграшки. Ми з нею — на одній хвилі.
— Що відчуваєте, коли роботу виконано?
— Це таке відчуття… Я не просто задоволена, я — щаслива, я насолоджуюся цією іграшкою. Вона проводить зі мною кілька днів. Я їм — вона біля мене, дивлюся телевізор — вона поруч, йду на роботу і повертаюся теж з нею. Іграшка ці кілька днів живе зі мною моїм життям. А потім я в’яжу наступну.
— Чи є найулюбленіша, з якою загалом не хочеться розлучатися?
— У мене є дві іграшки, мої улюблені. Ведмедик і конячка. Я їх нікому не показую.
— У чому їх особливість?
— Розумієте, іграшки, навіть в’язані за однією схемою, виходять різні. Ці мені близькі енергетично. Приміром, мій мішка взяв участь у конкурсі іграшок і виграв майстер-клас.
— Дивлюся, ваші ведмеді й справді різні. У них вираз обличчя відрізняється. Ось цей, здається, сумний. Чому так?
— Не знаю. Може, тому, що їм передається мій настрій, енергетика. Цей мішка, наче й сумний, але дуже фотогенічний. На фото дуже гарний: наче дивиться і посміхається тобі.
— І ця ягничка така красуня…
— Так, вона класна! Ось, бачите, коли спекотно, може роздягатися і залишиться в труселях. Її кедики – ручна робота дівчини зі Львова.
— Ви в’яжете іграшки на замовлення?
— Кожна іграшка обирає собі господаря сама. Я це вже знаю. Буває, замовлять іграшку, приходять і забирають зовсім іншу, ту, на яку відгукується серце. Буває, іграшка, на мій погляд, виходить невдалою. Засмучуюсь: стільки днів на неї витратила! Кладу її подалі — за всіма іншими виробами. Приходить дівчина, каже: «Мені подобаються всі ваші іграшки, але он той заєць – це щось неймовірне! Я хочу саме його». І бере іграшку, яку я вважала невдалою.
— Чи багато часу витрачаєте на в’язання однієї іграшки?
— На мішку чи лялечку — три дні. Хтось може подумати: а що там робити? Але лялечка, скажімо, вся — на шарнірах. Вони такі дрібненькі. Подивіться: ручки, ніжки, голівка – все рухається.
— А й справді! За цими іграшками має бути якийсь особливий догляд?
— Так. Це – ручна робота, тому їх не можна прати у машинці, тільки вручну. У кожну вкладено чимало праці, дорогих матеріалів. Для роботи потрібна італійська нитка. Ось на мішку йде два моточки. Ці іграшки для того, аби ними просто милуватися. Є іграшки для гри, є для естетичної насолоди. Посадиш поруч і вони піднімають настрій.
Розмову вела
Людмила ШЕЛИХ
About The Author
