ЗНАЮ Валерія з дитинства. Наші мами, Людмила і Тетяна, працювали разом в перукарні будинку побуту і дружили. Обидві були справжніми майстрами своєї справи, тому ще в ті далекі часи потрапити до них на стрижку чи зачіску можна було лише за записом.
Після уроків я частенько заходила до мами на роботу.
— Які оцінки, донечко, сьогодні принесла в щоденнику? – зазвичай звучало перше її запитання.
Я «приносила» переважно п’ятірки. Але іноді траплялися й четвірки, якось навіть трійка з’явилася.
— Значить, треба старанніше виконувати домашні завдання, пояснення вчителя уважніше слухати,- шукала причину матуся.
А ось коли прибігав після занять на п’ять років молодший за мене Валерка, син тітки Тані, й скаржився, що йому незаслужено вчителька поставила «задовільно» чи двійку, вона звинувачувала педагога.
— Моє ти сонечко, мій золотий красунчику,- примовляла тітка Таня,- сідай та з’їж булочку з сочком, ти ж голодний, а я розберуся з вчителькою. Ви погляньте лишень, вона моєму синочкові ненаглядному трійку поставила…
Тетяна таки не раз ходила до школи ( добре, що знаходилася вона близько) й «виховувала» вчителів, на перервах носила своєму єдиному синочку власноруч спечені тістечка й куплені соки. Вона так трепетно любила Валерку, голубила, жаліла й захищала від різних напастей, що мені інколи смішно ставало. Валерка і в десятому класі полюбляв поласувати у мами в перукарні солодощами та соками.
Але треба віддати йому належне: хлопець так само бережно ставився до мами, прислухався до її думки, довіряв їй усі свої таємниці, хоч і з татом дружив. Тетяна, на яку він зовні дуже схожий, була йому ближчою по духу.
Тітка Таня – циганочка. Чорнява й білолиця, симпатична, завжди усміхнена. Велика акуратистка. Що в будинку, що навколо нього та на подвір’ї – краса й чистота.
Давно немає моєї матусі, а шанована мною її подружка Таня дожила до 70- ти. Коли відійшов у інший світ тато Михайло, Валерка запросив до неї на постійне проживання свою молодшу доньку Ірину після весілля. Таким чином доньку забезпечив житлом, а мама знаходилася під наглядом.
НЕДАВНЬОГО ранку поспішаю на роботу – біля хвіртки батьківського дому стоїть Валерій.
— Привіт, Валерчику, що, матусю приїхав відвідати?
— Приїхав, але запізнився. Шкода, попрощатися не встиг… Правда, тиждень тому був у неї, після інсульту стан поліпшився. Сподівався, що ми ще з нею порадіємо життю…
— Дуже співчуваю тобі, це була дорога й для мене людина, ти ж знаєш. У тебе дві донечки є, ще й всиновлена, не один залишаєшся.
— А ти не знала? Я вже двох онуків маю, хлопчика і дівчинку, я вже дід!
— Та невже? Рада за тебе, молодець!
— Ти так справді вважаєш, що я – молодець?
— Авжеж! Ти, мабуть, їх усіх любиш…
— Та звичайно, я змалку батьками навчений любити!
…СЕРЕДНЮ школу Валерій закінчив досить непогано, але вступати до вишу чи технікуму не хотів, бо манили дороги. Тож здобув професію водія, пішов в армію. Один рік прослужив і …
— Мамо, тату, зі мною щось таке неймовірне коїться!- зателефонував додому.
— Що трапилось, мій рідненький?- перелякалася Тетяна.
— Я закохався і одружуюсь!
— А що, горить? Повернешся з армії, гарне весілля влаштуємо.
— Дівчина вже вагітна, приїздіть!
НЕВИСОКА на зріст, мила Світлана батькам припала до душі. Згодом раділи народженню Надійки. Валерій почувався від щастя на сьомому небі. Відслужив, улаштувався на роботу водієм вантажівки. Постійний рух, зміна краєвидів за вікном кабіни. Щодня дорога стелилась під колеса, неначе рушник долі. «… Чтобы не пришлось любимой плакать – крепче за баранку держись шофер!» – виспівував бадьоро за кермом. Вдома простягала до нього рученята й радісно всміхалася маленька донечка, привітно зустрічала дружина. Так і жили.
Однак постійні рейси зятя до інших міст почали дратувати тещу. «Неначе квартирант тут мешкає, ні за холодну воду не береться», – бурчала вона як тільки Валерій переступав поріг дому, й псувала настрій молодому подружжю, провокуючи скандали. Одного разу не витримав, грюкнув дверима. Світлана не захотіла позбавлятися маминої допомоги, не поїхала з чоловіком. Поступово справа дійшла до розлучення. Донька залишилась з мамою, проте завжди відчуває батькову фінансову підтримку і любов. Це вона виросла (якщо забігти в цій історії наперед!) і подарувала Валерію двох онуків.
ПОВЕРНУВСЯ додому. За рік зустрів старшу за себе розлучену Вілену з дитиною. Одружилися. Мама Тетяна й слова проти не сказала, аби Валерчикові очі знову світилися радістю. Та йому й тут не пощастило. Можливо, знову винувата робота на колесах. Народилася й підростала Аллочка, але доглядала її у відсутність Валерія старша Віленина донька Оксана. Дружина стала на невірну стежку, частенько зазирала в чарку. Обома дівчатками опікувалася й бабуся Тетяна. Вони обидві, знову ж забігаючи наперед, віддячили їй за турботу своєю любов’ю та увагою до останнього подиху.
ДОВЕЛОСЯ Валерію зробити спробу номер три в особистому житті. Оженився на мудрій, розважливій і стриманій бібліотекарці Катерині. Душа в душу, як мовиться, живуть у шлюбі вісім років. Діток Бог не дає, тож насолоджуються спілкуванням з Валерчиними доньками та онуками.
Всі вони дружать між собою. І треба ж таке – на поминальному обіді після поховання Тетяни за столом усі три ( Надія з Миколаєва приїхала!) сиділи навпроти мене. З якою ніжністю згадували бабусю Таню, скільки теплих слів почула я про Валерія! «Мій тато сказав, мій тато надіслав, мій тато зробив…» – говорили то одна, то інша з великою повагою. Незважаючи на сум, я раділа за Валерія, якого батьки дуже любили, а він ту любов нащадкам дарує.
ПІДІЙШЛА до нього попрощатися, дістала з гаманця триста гривень на підтримку, бо на поминальному обіді чого тільки не було, це ж усе дорого коштує. І стала свідком розмови: його рідна тітонька Галя по батьковій лінії простягнула руку з тисячею гривень зі словами «Візьми, племінничку, що можу…»
— Ви що, тьотю, придумали, заховайте ці гроші негайно! Я міцно стою на ногах, і спроможний сам віддати данину поваги до своєї любої матусі. Я все зробив, як веліла совість. А пам’ять житиме в мені вічно, як і біль втрати…
Розповідь Наталії ГАВРИЛЮК
записала Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
