НА КУЧМАНСЬКОМУ ШЛЯХУ – СУЧАСНІ РОКСОЛАНИ

В ІСТОРИЧНІЙ літературі є чимало свідчень про те, як українка Анастасія ЛІСОВСЬКА (Роксолана) завдяки своїй щасливій зірці та характеру стала знаменитою на весь світ. Але спочатку їй довелось поневоленою татарами пройти Кучманським шляхом.

Кучманський шлях – одне з відгалужень Чорного шляху, яким у XVI — першій половині XVIII століття користувалися кримські та ногайські татари для розбійницьких нападів на Поділля і західноукраїнські землі. Цей шлях виходив з Очаківських полів (м. Очаків), йшов через степи на м. Балту (Одеська обл.), де входив у межі тодішньої Речі Посполитої, далі йшов вододілом між Дністром та Бугом і мав на меті грабіж Брацлавщини та Поділля (інформація з Вікіпедії).

ГАЛИНА МОРОЗ давно цікавиться життям Анастасії Лісовської – великої Роксолани. Щоб відновити одну з трагічних сторінок нашої історії, журналістці медіацентру «Нове життя» (Чемерівці Хмельницької області) спала на думку ідея пройти шляхом, яким ще невільницею пройшла найяскравіша правителька Османської імперії, назавжди покидаючи Україну.
– Мені стало цікаво як її допровадили, яким шляхом? Зачепила за живе пісня про татарську тещу, яку татарин полонив і невільницею привів до своєї дружини-українки: «Гей, сам їде на конині, а тещенька по тернині; терня ноги пробиває, кровця сліди заливає…». Людська пам’ять жива! І я взялась за мапу, почала відпрацьовувати маршрут, – розповіла пані Галина. – Це трагічна сторінка нашої історії: Кучманським шляхом татари гнали українських невільників. Водночас це була торгова дорога. Сьогодні, коли через коронавірус люди не можуть виїхати за кордон, вони із задоволенням подивитися б саму Україну. Тому ми започаткували цей проєкт з метою розвитку внутрішніх туристичних маршрутів. Крім того, я б хотіла доєднати його до відомої прочанської дороги Якоба, яка веде з Європи до Львова. Кучманський шлях відсліджуємо за старими мапами Ґійома де Боплана та Річчі Заноні. Це дуже непросто, адже деякі села змінили назви. Ми почали свій шлях з смт Ярмолинець (Хмельниччина) і прямуємо до Очакова. Дорогою збираємо інформацію про історичні пам‘ятки, цікавимось етнографією (переказами, легендами, піснями тощо) – всім, що пов‘язане з подіями середньовіччя. Водночас вивчаємо інфраструктуру (готелі, кафе), де туристи можуть відпочити, поїсти. В Європі дуже великий інтерес до старих королівських доріг. Цей напрямок треба відпрацьовувати, щоб розвивати туризм. У нас є багато цікавого, є що показати людям. Важливо, щоб і у владних структур був інтерес до збереження історичних пам’яток. Це дуже важливо.

КРАЄЗНАВЦЯ, художницю з Кам’янця-Подільського Ніну БАСИСТУ у цьому проєкті, за її словами, в першу чергу цікавить етнографічна складова.

– Мені дуже цікавий наш проєкт перспективою розвитку туризму. Розумієте, болить Україна, коли дивишся на вмираючі, бідні села, – пояснила вона. – Наша культура ще від Трипілля багата різними символами, знаками. Ми дуже багато пройшли пішки по селах. Водночас фотографуємо будинки старі, закинуті. Помічаємо дуже багато знаків. Люди зображують їх на підсвідомості, не розуміючи. Це моя особиста думка. Як пояснити те, що дядько в одному з сіл зварив собі хвіртку із зображенням трипільського знаку «початок-кінець» (як у китайців інь та янь). Я не думаю, що він радився з кимось чи дивився в інтернеті, як саме цей знак зварити. Тобто, я стверджую, що це генетична пам’ять.

На знаках пані Ніна добре знається, адже і її творчість є специфічною, не схожою на інші.
– Я зображую знаки, але їх осучаснюю. До речі, вивчаючи те, як у нас зображують знаки Зодіаку, я дійшла висновку, що малюночки «викручені» так, як на посуді, що зберігся ще з часів трипілля. Наприклад, трипільці зображували перемогу у вигляді знака Риби. У нас на Поділлі є дуже багато трипільської кераміки: вона просто «лежить» на полі, на городі, захочеш – можна знайти.

Чимало таких символів містять експонати Балтського історичного музею. Вони теж потрапили у фотоколекцію Ніни Басистої.

ПОДОЛАВШИ пішки багато кілометрів, три патріотичні, закохані у рідний край подолянки, змушені були скоротити шлях, хвилюючись за здоров’я волонтерки, добровольця 8-го батальйону УДА «Аратта» Наталі БЕРЕНДИ з Ярмолинців: дається взнаки поранення в ногу. Тож скандинавські палиці все частіше замінювали на транспорт.
У Наталі Беренди – свої враження від побаченого.

– Мені подобається, що наша Роксолана зрушила Османську імперію, внесла туди нашу українську культуру, стала найкращою дружиною султана… Кучманський шлях нас поєднав. Ми йдемо цим важким шляхом, і уявляємо, як наші українки-невільниці попрощалися з кожним колосочком, прощалися з нашою країною, плакали, нарікали на свою гірку долю, – розповіла пані Наталя.- Багато цікавого побачили. От камінь в одному з сіл знайшли. Існує легенда, що його встановили на місці, де одна пані їхала і перекинулася. Коли придивилися, пані Ніна вигукнула: та це ж рунами написано! В Шарівці (Хмельниччина) гора є, 7 джерел з неї тече, одне з них -гліцеринове. Я поруч живу й цього не знала. Стільки натхнення отримуємо, стільки світлих людей зустрічаємо на шляху, відчуваємо цю енергетику. В кожному селі є свій самородок – краєзнавець, який цікавиться історією, в тому числі й Кучманським шляхом. У нас є більше, набагато краще, ніж в Європі, є що показати. Пані Ніна кожен старий будинок фотографує, автобусні зупинки з мозаїкою. Є дуже багато підземних ходів. Скажімо, у Ярмолинському районі, з якого ми почали свій шлях. У Бару теж є підземний хід, який проходить по-під озеро на інший бік. Ми працюємо з відкритими архівами Польщі. Нам підказали, що можна скористатися й архівом у Стамбулі . Але дуже багато архівних документів повивозили у Московію. Та до них не добратися: війна.

ПРО ТЕ, що архівні документи, датовані до 1790 року, знаходяться поза відкритим доступом в Росії, говорить і балтський краєзнавець Олександр ТАСКІН.

— Кучманський шлях проходив горою, через Білине. Цим шляхом і гнали невільників, Роксолану – теж. І залічничну колію потім будували по «накатаному» шляху Балта-Крижопіль, далі – на Польщу. На той час відповідної техніки не було, тому використали Кучманський шлях: він йшов по височині – щоб не заливало.

З учасницями проєкту «Кучманський шлях- Подільський шлях» я познайомився через кандидата історичних наук Євгенія Годованого (це його тема). Пані – Галина, Ніна та Наталя – пройшли цей шлях від самого початку з місця, де Роксолану – Анастасію Лісовську поневолили, вели мимо Балти – на Очаків, у Крим. Цей відрізок називали Шпаків шлях. Але Кучманський –основний. Тому й Юзефград створили на цьому місці, бо розвивалася торгівля – мимо йшли цим шляхом, везли різноманітні товари з Криму, з Європи (Польщі). Цей шлях розходився у різні боки невеличкими дорогами, як артеріями. В Балті на той час митниця була. Але ми не знаємо подробиць: мало документальних підтверджень. Російська імперія вивезла всі документи (до 1790 років) і немає до них доступу.

БАЛТЩИНА, багата своїм історичним минулим, зацікавила учасниць проєкту. У супроводі Олександра Таскіна гості оглянули основні історичні пам’ятки.

Побували у Балтському історичному музеї, де для них провів екскурсію директор закладу Петро Ткач. Щирі та дотепні «Кучманські» прочанки написали у книзі відгуків історичного музею: «Три шалені подолянки, які йдуть Кучманським шляхом, завітали в музей і понесуть далі іскру балтської неповторності».

«Роксолани», як вони себе називають, рушили далі, але обіцяли повернутись і поділитись новими враженнями. Цілком ймовірно, що Балтщина увійде в новий туристичний, «Кучманський» маршрут, розроблений ентузіастками.

Людмила ШЕЛИХ.

На знімках: за інформацією Петра Ткача, на експонатах музею з Перейми – на рушникові – канонічна вишивка, яка зображує життя людини на цьому світі та у потойбіччі. На решеті для відсіву зерна вибито орнамент Петраківським росписом, або, можливо, він несе у собі відбиток Трипілля, коли люди поклонялися Сонцю.
Нижче – частина старовинної мапи, якою користуються ініціаторки проєкту.

Leave a Reply