НА “НУЛЬОВІЙ” ОСВІТНЬОГО ФРОНТУ

Балтський педагогічний фаховий коледж з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну підтримує наших захисників, дав прихисток сім’ям переселенців, які, рятуючись, змушені були покинути свої домівки. Водночас не припинявся навчальний процес. Тепер триває вступна кампанія. Про те, як працює заклад під час війни, – в інтерв’ю заступника директора з навчально-виробничої практики Віри ПЕЧАРСЬКОЇ.

— Віро Петрівно, ми наразі кожен день проживаємо як рік через велику перенасиченість тривожними та обнадійливими подіями. Але 24 лютого назавжди залишиться в пам’яті кожного з нас. Яким він запам’ятався вам?

— Незважаючи на те, що агресія росії проти України фактично розпочалася у 2014 році з окупації нашого Криму, Донеччини та Луганщини, 24 лютого дійсно було для нас страшною несподіванкою. Подільський район став одним з місць, які зазнали російських атак у перші години віроломного нападу на нашу країну. Найстрашніше те, що це відбулося зовсім поруч. Загинули люди, яких ми знали і завжди пам’ятатимемо. Стало зрозумілим, що це повномасштабне вторгнення, як його на той момент називали. Тому з початку війни наш колектив долучився до підтримки армії, четверо наших працівників мобілізувались до Збройних Сил України. З 25 лютого, після оголошення воєнного стану, студенти перейшли на дистанційну форму навчання. До неї ми вже були готові, оскільки цьому передували карантинні заходи через світову коронавірусну пандемію.

— Проблем не було, чи всі виходили на зв’язок?

— Так, наші студенти переважно з Одещини, хоча є й з Миколаївської Кіровоградської та Вінницької областей. Але всі мали змогу виходити на зв’язок, навчальний процес проходив у штатному режимі. Щоправда, з’ясувалося, що декілька студентів 4-го курсу (вже повнолітніх) пішли до територіальної оборони свого села чи міста. Наразі вони є нашими випускниками, отримали дипломи. Тоді ж для нас був ще один привід для хвилювань за своїх студентів, які після завершення переддипломної практики проходили додаткову спеціалізацію: шестеро – в державному дитячому центрі «Артек» поблизу Києва на базі санаторно-курортного комплексу «Пуща-Озерна» та восьмеро – в українському дитячому центрі «Молода гвардія» в Одесі. Якщо в нашому обласному центрі ситуація була хоч і небезпечна, але контрольована, то на підступах до Києва вже був ворог, територія навколо обстрілювалась. Ми весь час були на зв’язку з керівництвом табору і нас запевняли, що вони під надійним захистом Збройних Сил України. Допомогти студентам ми нічим не могли: навіть приїхати і забрати, нас просто не пропустили б. Тому я просила їх: шановні, поки є можливість, виїжджайте звідти. А наші студенти, проявивши патріотизм та велику відповідальність, відмовилися покинути дітей. Разом з іншими працівниками табору вивезли їх автобусами в Закарпаття. Нині вони отримали дипломи, вступають до нас на бакалаврат і все літо працюють з дітьми, вивезеними з «Артеку». Відмовлялись виїхати з табору й наші студенти, які цілий сезон працювали в «Молодій гвардії».

— Я знаю, що ваш заклад першим відреагував на прибуття внутрішньо переміщених осіб, коли постала проблема надання їм тимчасового прихистку.

— Так, наша адміністрація прийняла переселенців. Їх розміщували у навчальному корпусі та в гуртожитку. Їм також надавалась і матеріальна допомога. Вони харчувалися в нашій їдальні, яка працювала заради того, щоб переселенці могли пообідати (готувалися комплексні обіди) та взяти з собою штучні вироби для вечері. У нас знайшли прихисток люди похилого віку, сім’ї з дітьми з міста Харкова, Херсонської, Запорізької, Сумської, Миколаївської, Донецької, Луганської областей. Ми їх і морально підтримували. Викладачі психології, педагогічних дисциплін, образотворчого мистецтва, трудового навчання, української філології, фізичної культури – всіх предметних комісій – влаштовували для них розважальні заходи, майстер-класи тощо. Аби допомогти трохи відволіктися, не впасти духом. Щоб вони відчули, що, незважаючи ні на що, життя триває, а ми – під надійним захистом Збройних Сил України. Тому всі наші виховні заклади проходили під гаслами: «Слава Збройним Силам України!», «Віримо у Збройні Сили України», «Разом до Перемоги!», «Все буде Україна!». Вони йдуть від серця, тому й стали загальнонаціональними, об’єднуючими.

— З вашими працівниками, які взяли до рук зброю та захищають країну, тримаєте зв’язок?

— Звичайно. Ми постійно знаємо про всі їхні потреби. З самого початку придбали для них амуніцію, реагуємо на всі прохання. Наш навчальний заклад з перших днів війни разом з усією громадою допомагає підрозділам Збройних Сил України та територіальної оборони, а також населенню, що проживає на території, де ведуться бойові дії. Це збір продуктів харчування, питної води для жителів Миколаєва. У таких акціях, оголошених міською радою, бере участь весь наш трудовий колектив, студенти, учні 3-го класу НУШ та їхні батьки. Війна ще більше нас об’єднала у прагненні пришвидшити перемогу. Треба було бачити, як наші третьокласники самі несли водичку до пункту збору! Відгукнулися ми на прохання надати матраци, подушки, постільну білизну… З початку війни у фонд «Оборона Одещини» ми перерахували свій одноденний заробіток на суму майже 78 тисяч гривень. Важливою є й моральна підтримка. Тому педагогічний коледж присвятив пам’яті вбитих агресором дітей концерт-реквієм, який відбувся прямо на сходинках головного корпусу закладу. Кожен такий день – історичний, ми робимо світлини, знімаємо відео. Після перемоги вони будуть зберігатися у нашому музеї.
Члени колективу також роблять особисті внески у перемогу, в тому числі своєю працею, кожен на своєму місці. Наразі триває вступна компанія. Ми робимо все для того, щоб бажаючі мали змогу вступити до нашого закладу та отримати обрану професію. Вже виконано державне замовлення на базі дев’яти класів: зараховано 121 абітурієнта при замовленні 97. Серед вступників – діти загиблих у Подільську першого дня війни військовослужбовців, а також діти, батьки яких є сьогодні учасниками бойових дій.

— Деякі заклади вищої освіти починають навчальний рік з 15 серпня. Яким він буде для студентів Балтського педколеджу?

— Наразі вживаються заходи щодо підготовки до освітнього процесу 2022-2023 років. Яким він буде, залежить від ситуації. Ми мали змогу і були готовими розпочати навчальний рік з 15 серпня, але не будемо порушувати традиції. Тим більше, що у нас є заготовлено достатньо вугілля для забезпечення тепла взимку. Облаштовуються найпростіші укриття у підвальних приміщеннях студентського гуртожитку та навчального корпусу загальною площею 650 місць, які знаходяться у задовільному стані. Тут є водопровід, облаштовано санвузли, кнопки виклику тощо. Працюємо над тим, щоб все було зроблено згідно з рекомендаціями та вимогами до такого типу укриттів. Також створено резервний фонд із запасів продуктів довготривалого терміну зберігання. Є нові протигази на кожного студента, ми забезпечені й масками у достатній кількості. Все є для того, аби можна було вижити за будь-яких умов. Але сподіваємось на краще. Хоч певна кількість працівників знаходиться у відпустках вони все одно приходять, цікавляться справами. Не хочеться відпочивати, бо зараз всі думки про студентів, про завтрашній день, про перемогу, якої так всі прагнуть. На сьогодні наш коледж – один з кращих у переліку закладів, готових до нового навчального року з точки зору збереження здоров’я та життя всіх учасників навчального процесу. Але дозвіл на організацію очного освітнього процесу ми отримаємо лише після висновку спеціальної комісії з перевірки готовності до нового навчального року в умовах війни.

— Чи є умови для очного навчання ваших третьокласників?

— Так. Для них є спеціально відведене укриття під тим приміщенням, де вони навчаються. В ході виховних заходів, які ми проводили, діти вже мали змогу під час повітряної тривоги буквально за хвилину спуститися туди. У підвальному приміщенні для них все обладнано, є стільчики для кожного. Тож вчителька й асистент класу продовжили спілкування з дітьми так, що вони й не відчули, що надворі виє сирена та є небезпека. Коли прозвучав відбій, вони весело перебігли до класу. Було видно, що діти сумують за школою, хочуть бути в колективі, прагнуть живого спілкування з учителем. Але перш ніж приймати рішення щодо очного навчання, ми проводимо моніторинг серед батьків. Це стосується й студентів, адже більшість з них – неповнолітні. Йдеться про безпеку дітей, тому думку батьків щодо дистанційного, очного чи змішаного навчання обов’язково врахуємо.

— Отже, побажання батьків можуть розділитися. Чи є можливість паралельної організації дистанційного навчання, коли в цілому освітній процес буде очним?

— Ми вже почали вивчати думку здобувачів освіти, їхніх батьків. Для того, щоб у партнерстві дирекції коледжу, кураторів груп з батьківським комітетом та студентською радою, які активно з нами співпрацюють, з якими завжди радимось, вирішити це питання за «круглим столом». Проголосуємо і проведемо протоколом, як робимо завжди при прийнятті важливих рішень. У будь-якому випадку у нас є технічні можливості забезпечення дистанційної присутності студентів під час проведення занять чи лекцій. У нас вже є такий досвід. Студенти бачать мультимедійну дошку, чують викладача, є активними співучасниками уроку.

— Чи є бажаючі навчатися в коледжі з тимчасово окупованих територій?

— Тільки одна абітурієнтка, яка має посвідчення переселенки з міста Харкова, вступає до нашого закладу на базі 11 класів. Кожен навчальний заклад України надає право на прийом абітурієнтів-переселенців з особливо небезпечних територій. Ми теж чекаємо на таких вступників, які потенційно стануть нашими студентами. І ми зможемо їх підтримати морально та матеріально. Прийом документів у нас триває до 23 серпня. Оголошено також додатковий набір (за контрактом) за спеціальністю 013 «Початкова освіта» з освітньо-професійним ступенем фахової передвищої освіти «молодший бакалавр» (кваліфікація вчителів початкових класів із додатковою спеціалізацією) на базі дев’яти та одинадцяти класів до 31 серпня.

— Кожен студент мріє про урочисте отримання диплому. Яким був цьогорічний випуск «з присмаком» війни?

— Ми враховували думку студентів, батьків, які телефонували, зверталися з проханням організувати урочистості. Казали: ми хочемо навіть на фоні цієї війни показати, що життя триває, що Збройні Сили України роблять все для того, аби наша молодь була у безпеці. А перед очима були світлини харківських студентів-випускників у розкішних сукнях на фоні зруйнованого закладу… І ми пішли назустріч нашим студентам, організували урочистості. Директор коледжу Сергій Іванович Іванніков урочисто особисто кожному вручив диплом. Але все відбувалась окремо, по групах, аби уникнути скупчення людей, як цього вимагають правила безпеки. Це дуже сподобалось нашим випускникам. Вони мали змогу поспілкуватися між собою, з викладачами. І, дякувати Богові, у ті хвилини, в ті години не було повітряної тривоги, до якої ми теж готувалися. Випускники зробили пам’ятні світлини з усіма своїми учителями. З радістю і сльозами на очах ми відпускали дипломованих учнів, тепер вже наших колег, у доросле життя. Висловлювали побажання знову зустрітися з випускниками традиційно 25 березня, як щорічно робиться, у 2023 році, в актовій залі після перемоги, під мирним небом. Ми віримо, що так і буде, адже всі разом, кожен на своєму фронті, наближаємо день очищення нашої землі від агресора. Україна неодмінно переможе! Все буде Україна!

Спілкувалася
Людмила ШЕЛИХ

Leave a Reply