На перехресті думок. Оксана Молчанова, Білгород-Дністровський р-н:

«Є у нас в селі криниця з цілющою водою. Звідусіль сюди їдуть люди, набирають водички у пляшки, каністри й навіть бідони. З дерев, що ростуть навколо, як упало листя ще восени, так воно тут й весну зустріло. Я- після операції, прибрати не можу, а водички хочеться. Прийшла, витягла відерце, наливаю у баночку. Аж тут на іномарці підкотила знайома жінка набрати води. Вона кілька років тому подалася на заробітки до однієї з країн, вийшла там заміж, а до нас приїздить з чоловіком і живуть у побудованій двоповерхівці теплої пори по кілька місяців. На її думку, тут немає цивілізації, природа краща для відпочинку. Жінка хизується, що вивчила німецьку мову, бо у них там це мова спілкування. Материнську українську, мабуть, забула, бо показує мені на опале листя й називає селян « укршвайне», тобто свиньми. Якоюсь мірою я згодна, порядок треба підтримувати. На той час у тих, хто є відповідальним за нього, як кажуть, до кринички ще руки не дійшли. А наша фрау набирає свіженької водички для оздоровлення, та взяти грабельки й згорнути листя не хоче. Зате так звана іноземка перед своїм чоловіком називає земляків «швайне». Дуже неприємний осад залишився у мене на душі після цієї зустрічі

Leave a Reply