ОЛЕНА з дитинства поводилася як хлопчисько: її не цікавили дівчачі забавки, зате любила ходити в штанах, грати у футбол та лазити по деревах. Від своїх приятелів вона відрізнялася хіба що зачіскою «кінський хвіст». Батько спокійно дивився на доньчині дивацтва, адже вона відмінно навчалася в школі, напевно, успадкувавши від нього аналітичний склад розуму. А мати з дивовижним терпінням намагалась прищепити Олені «дівчачі» правила поведінки та щоразу бідкалася, виявивши нові дірки на нещодавно придбаних джинсах. Тож не дивно, що у переважно хлопчачому оточенні за нею закріпилось прізвисько «Льонька».
Все вищезгадане не завадило після успішного закінчення школи вступити до економічного університету, вивчитись та розпочати працювати менеджером у великій компанії. Щоправда, «Льонькина» нелюбов до спідниць випарувалася перед вимогами дотримуватися дрес-коду. Змінились й інші уподобання Олени: у неї з’явилась подруга Катя, з якою працювала разом. Якось вона запросила Олену на свій день народження.
…Двері відчинив симпатичний молодий чоловік у фартусі. Вловивши здивований погляд дівчини, він посміхнувся. З-за його широких плечей виглянула Катерина:
— Проходь-проходь. Знайомся – мій брат Денис, наш домашній кулінар.
— Льонь…, ой, – Олена. А я не люблю куховарити…
— То ви – пара протилежностей, – пожартувала Катя, приймаючи від подруги подарунок.
Як у воду гляділа… стосовно «пари». Льонька і Денис сподобались одне одному.
Вони почали зустрічатися, облюбувавши кілька затишних місць для прогулянок. Іноді Денис запрошував Олену до себе та пригощав власноруч виготовленими кулінарними шедеврами. Вчив її готувати оселедець під шубою, пекти млинці та варити борщ. Незважаючи на буденність таких зустрічей, вони були напрочуд романтичними. Варто було тільки зателефонувати Денисові, як він з’являвся з квітами, кумедною м’якою іграшкою чи футбольним м’ячем в руках. Так, у футбол грали вдвох. Один стояв на воротях, а інший забивав голи. Змагалися: хто більше заб’є.
Від Дениса віяло домашнім затишком, майже материнською турботою. З ним було комфортно. І жіноче серденько Льоньки розтануло. Катя раділа за обох – брата і подругу, а інші співробітниці дивувалися: навіщо Олені потрібен цей дивак без амбіцій, який не прагне досягти кар’єрних висот, аби забезпечувати майбутню сім’ю, і працює звичайним консультантом у супермаркеті?
Але Льоньці було байдуже. Денисові вдалося зробити неймовірне: він розбудив її жіноче серденько.
Вони одружилися, коли Олена робила «запаморочливу» кар’єру та почала отримувати заробітну плату у кілька разів вищу від Дениса. І недвозначний шепіт за спиною таки почав впливати на неї. Льонька вирішила допомогти Денисові «знайти себе», шукала йому роботу, намагаючись донести спільну думку про те, що не жінка, а чоловік має забезпечувати фінансове благополуччя сім’ї. Вони навіть почали сперечатися. Одного разу після чергової сварки, коли вона гнівно вигукнула: «не чоловік, а ганчірка!», Денис вийшов з квартири і не повернувся. «Подруги» схвально сприйняли новину, мовляв, знайдеш собі справжнього чоловіка. Лише Катя з сумом констатувала: «Ну й дурна!».
Й справді – дурна, бо не минуло й тижня, як Льонька засумувала. Їй так не вистачало тепла і затишку, які покинули житло разом з Денисом. Він теж сумував за своєю самовпевненою коханою -кар’єристкою. Але жоден не наважувався першим зателефонувати.
Минуло ще два тижні. Одного дня Льонька відчула якийсь дискомфорт у тілі. Спочатку подумала, що це отруєння, але послухалась поради Катерини й зробила тест на вагітність.
Почувши від сестри новину, Денис відкинув усі образи і з подарунком – кумедною м’якою іграшкою в рукахм – постав перед коханою:
— Привіт, люба! Давай миритися. Ось і хом’ячок такої думки. Правда ж?
Іграшка несподівано повторила всі слова коханого. Льонька засміялася. Це було їх перше і останнє велике примирення, бо більше не було причин для сварок. Вони зажили довго і щасливо.
Після народження донечки Льонька недовго сиділа вдома: декретну відпустку оформив Денис. Вона відкинула старі стереотипи: її тепер абсолютно не напружувало те, що фактично сім’ю забезпечувала вона, як «справжній мужик». Навпаки, їй дуже подобалось, що вдома на неї чекали дві коханих людини, що чоловік взяв усі турботи по дому на себе і, коли вона поверталася з роботи, на столі чекала смачна вечеря.
Згодом вони відкрили власну кафешку, де Денис на повну випробовував свій кулінарний талант, а Льонька застосовувала навички прекрасного менеджера. У батьківській любові «потопала» їхня щаслива донечка, а під серцем у матері вже народжувалось нове життя…
Людмила ШЕЛИХ,
About The Author
