СЕРГІЙ — лейтенант, півроку тому закінчив училище. Військовий. Зручно розташувався в купе, їде з Одеси, де служить, в короткострокову відпустку додому.І тут заходить дивовижна дівчина: струнка, чорноока, біле личко, пишне чорне волосся.Хлопець відірвався від смартфона і зачаровано дивився на неї.
— Вам допомогти з валізою? — врешті промовив?
— Та ні, вона не важка, сама впораюсь.
— Тоді давайте знайомитись, я — Сергій!
— Валерія, дуже приємно.
За кілька хвилин потяг рушив. Пили чай з Лєриним смачним печивом, розговорилися.Дівчина вийшла у Подільську, йому їхати до Вінниці. Провів.Обмінялися номерами телефонів.
— Повернусь в Одесу- шукатиму зустрічі з вами, так і знайте!- вигукнув на прощання, заходячи до вагона.
Валерія у відповідь лише посміхнулась.
ЦЕ БУЛО кохання з першого погляду.Тому, звичайно ж, вони зустрілися.А незабаром Валерія проводжала свого лейтенанта в зону АТО.З нетерпінням чекала нічних дзвінків, хвилювалась, плакала. На місяць повертався- і знову на бойове завдання.
— А чи не пора тобі стати офіцерською дружиною? Випробування ти пройшла гідно, — сказав Сергій, вітаючи Лєру з отриманням диплома юриста.
Згодом відбулося сватання, під час якого батьки схвалили вибір сина.Відсвяткували весілля.Молода сім’я купалася в коханні.
Аж поки через рік Сергій, за порадою тата- пенсіонера, не перевівся служити поближче до родинного гніздечка. Й почалося «виховання» невістки.Бо вона повільно шукає роботу й сидить на шиї їхнього синочка. Часто телефонує родичам, а вона тепер відрізаний від них «кусень».Чому називає свекра з свекрухою на ім’я та по батькові? Віднині вони для неї тато і мама.Та коли батько став дорікати, що « у неї за душею нічого нема», перевіряти на її новій роботі, скільки зарплатні отримує, чи, бува, не обдурює Сергійка, поставив умову залишити міську найману квартиру і мешкати в селі, доглядати колишній материн (котра щасливо живе в місті) дім, обробляти город й діставатися щоранку на роботу й повертатися ввечері маршруткою, насміхатися, що не встигла подати заяву до РАГСу- спала з їхнім сином, — не витримала.
— Сергію, чого ти мовчиш? Чому тато пхає носа в наше особисте життя? Ми й так всі вихідні до пізньої осені проводимо на тому городі.Поясни татові й мамі, що це дуже нелегко –щодня, за будь-якої погоди їздити за двадцять кілометрів на роботу.І чому, нарешті, ці «контролери » й дихнути спокійно не дають, всюди втручаються, все я роблю не так.
— У нас так заведено, тато намагається всіма керувати. Мама також стала схожою на нього.З ким поведешся… Його характер нам не змінити. Я пробував- марна справа.Давай просто не будемо зважати на всі його претензії й примхи.
— А я гадала, що тепер ти глава нашої сім’ї. Гаразд, я сама йому все скажу, що накипіло.
Тож коли одного вечора, повернувшись з роботи, почула як батьки проти неї наставляли сина, бо, мовляв, гарна, на неї мужики заглядаються, без приданого її взяв, — дала прочуханки всім. «Ви ж розумний чоловік, — сказала свекрові, — навіщо втручаєтесь у наше життя, руйнуєте його. Он краще донькою своєю займайтеся. Ми самі здатні прогодувати себе, вирішувати всі проблеми.Ми довіряємо одне одному, бо кохаємо, не заважайте нам…»
— Як можна слухати, що ця, за твоїми словами, чемна та вихована, нам говорить? З яких пір яйце курку повчає?- кричав тато синові. — Маріє, йдемо звідси, знати її не хочу, поки прощення не попросить!
ПІВТОРА місяця не з’являються батьки й на порозі.Лєра з Сергієм невдовзі помирилися після тієї сварки.В квартирі затишок, любов та благодать.
На дачі у вихідні свекор з сином паркан ремонтував. Валерію не помічав, наче й не було її тут. Свекруха з невісткою картоплю копали. Доброзичлива Лєра не вміє довго обиди тримати, мовчати. «Мамо, мамо!»- не раз зверталася з різних приводів.Та спочатку відмовчувалася, потім суворо сказала:
— Не називай мене мамою! Поки не попросиш у тата прощення- не мама я тобі!
— Я б перепросила, якби знала за що…
Тиждень тому вітав телефоном Сергій батька з професійним святом. «Чемна та вихована» Лєра взяла з його рук телефон і ввічливо приєдналася до чоловікових побажань, але свекор слухати не захотів.Відключився.Ну, як же, треба провчити цю неслухняну красуню, хай знає своє місце. Він тут головний! Шкода, що не бачить цей батько — маніпулятор себе збоку, не розуміє, як недостойно себе поводить.
Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
