У подружжя Ольги та Петра Ясенових у вересні особливо гаряча пора.Але хто ж звертає увагу на роботу, коли єдина донька Тіночка, їхня чорноока красуня і гордість, заміж виходить?
Усі думки батьків – про весілля.Томаду знайшли аж у Вінниці, щоб не як в інших, а гучніші, веселіші були урочистості, надовго запам’яталися молодим і гостям.З Києва запросили дівочий ансамбль, який дуже зворушливо виконує пісні про кохання.
У дорогому весільному вбранні Тіночка пливла у вальсі, мов принцеса. Як не замилуватися такою стрункою, вродливою, елегантною лебідонькою? Всі хлопці заздрили її нареченому Василеві. Дівчата й поготів. А ось Валька Потапова, вітаючи пару з законним шлюбом, конверта і навіть квіти вручила женихові, й такими закоханими очима його поїдала та висловлювала побажання, що впевнена у собі Тіна не витримала й промовила: ”Вася вірить, що ви йому щиро зичите сімейного щастя, дякуємо”.Та, нарешті, схаменулася, злими очима зиркнула на красуню- наречену і подалася з весілля геть.
Довго ще той погляд не давав Тіні спокою. ”У тебе з Валею щось було?”- якось запитала у чоловіка.
— Та ні, звідки ти взяла?
— Небайдужими очима дивилася вона на тебе на нашому весіллі.Вручила подарунок- і пішла.Хіба не дивно?
— Вона моя сусідка- і все.А кохаю я тебе.
Народився синок й забула Тіна про ту розмову. Не до Вальки було.Безсонні ночі, хвороби малюка, потім ще й робота.Нелегко доводилось.Добре, що Василь підтримував.Любила його шалено.Все хороше, що робила, присвячувала йому і малому Єгорчикові.Коли син перейшов до другого класу, на літніх канікулах відпочивали на морі.Єгор навчився плавати і на радощах на листку-плакаті великими літерами написав:” Тато, мама і я- дружна сім’я!”
Восени захворіла свекруха і Василь поїхав її відвідати до рідного міста.За тиждень повернувся сумний, неговіркий.А тоді зачастив до мами.Щосуботи раненько сідає в автівку і повертається в неділю увечері.”Візьми нас з Єгоркою, -не раз просила Тіна.-Невже мама онука не хоче побачити? “ У відповідь — мовчання.
Дуже втомлюватись почав чоловік.З подружнього ліжка на диван у вітальню перебрався.І ходить, як кажуть, неначе у холодну воду опущений.
Одного суботнього дня, після того, як син у черговий раз помчав до хворої матері, сіла Тіна з Єгорчиком в автобус- і вслід за ним.Може свекрусі її допомога потрібна, а Василь все навантаження звалив на себе, переживає за здоров’я матінки.Вирішила зробити йому сюрприз.
Зробила…Свекруха, звичайно, їй і онукові зраділа, та на запитання, де Василь, не знала, що й казати.Не такий вже поганий її стан здоров’я, щоб ото постійно кататися сюди у вихідні.” До Вальки він занадився, — врешті зізналася Лідія Степанівна.-З юних літ за ним бігає, заміж досі не вийшла.”Я свого Василечка чекаю- виглядаю”, — сказала торік мені при зустрічі.
“Так он звідки перевтома у мого коханого чоловіка, – подумала Тіна, ледь стримуючи сльози. – Он чому Валька закоханими очима “з’їдала“ на весіллі її нареченого… Таки домоглася свого. І зовсім не до мами, а “до сусідки Вальки” тікає Василько від неї та від сина.
Своїм приїздом вивела Тіна чоловіка “на чисту воду”, прискоривши розрив – розлучення.
Ридала, благала не руйнувати сім’ю, не сиротити сина, освідчувалася в неземному коханні… Хіба ж він її чув? Засліплений Валькиними чарами, залишив Василь дружину й дитину, бо, бачите, має вчинити благородно, адже Валя вагітна. А зраджувати- теж благородно?
Покинута дружина просила Бога повернути їй чоловіка, а Вальку проклинала.Як же тяжечко вона її проклинала…І щоб та крадійка ніколи радості не знала, і щоб здохла під час пологів, і щоб Бог її покарав й земля не тримала…
Валентина таки народила хлопчика. Але щастя їхнє з Василем не склалося.Підступний рак забрав молоде її життя.
— От бачиш, — сказала мама Василеві, — на чужому нещасті свого щастя не побудуєш.Їдь до Тіни, падай на коліна й вимолюй прощення.Проси, щоб прийняла вас з Івасиком.Вона добра, не обидить крихітку.Та й тебе досі кохає.
А у Тіни серце від болю стислося, як побачила на порозі згорьованого Василя з хлопчиком на руках.
— Тільки не проганяй нас, Тіночко, — почав благати, — тільки не проганяй…
Так стала Тіна вдруге матір’ю, прихистивши Валькине маля.Все перетерлося, перемололося, зажила родина дружно та в злагоді.Ось Іванко вже до другого класу перейшов.Єгор зовсім дорослий- десятикласник.
Та раптом занедужала мама Тіна.Пройшла медичне обстеження й мало не збожеволіла.Діагноз, мов вирок: рак матки.
— Я не вірила, що не можна клясти, лаяла Вальку й проклинала.Де тільки бралися ті негативні, гнилі, брудні слова! Погнала її на той світ, а тепер вона за мною прийшла, — причитала, плачучи, Тіна Петрівна на прийомі в кабінеті онколога.Той вислухав її монолог і твердо сказав:
— Який загадковий цей жіночий світ! Поплакала – й досить себе жаліти. Немає ніякої катастрофи. Ви така молода й гарна, вам жити треба, дітей, онуків ростити, а не розкисати. Зробимо операцію-і все буде гаразд. Ви ще будете кожному світанкові радіти…
— Правда, лікарю?- запитала невпевнено.
— А навіщо мені вам брехати?
Наприкінці серпня зробили сорокарічній Тіні Петрівні операцію. Лікарі запевнили, що оперативне втручання було своєчасним і вдалим. Вже й катетера зняли. Жінка всміхається, почуває себе так, неначе заново народилася. Василь поруч. А дітки вдома з бабусею Олею та дідусем Петром, чекають її повернення. Усі Тінині думки тепер настроєні на позитив до всього навколишнього світу.
А легше їй стало на душі після того, як перед операцією, наплакавшись, повідала жінкам – подругам по палаті всю свою життєву історію. І застерегла:” Я впевнена, що це мої прокльони так відгукнулися тяжкою хворобою. Не знаю, виживу, чи ні, але дуже прошу вас, дітям своїм, усім рідним передайте: прокляття- великий гріх, вони кого завгодно скосять, але потім повернуться до тебе”…
Таїсія ВОЛЯНСЬКА.
About The Author
