Не родись красивою…

– І чого моїй сестричці не щастить в житті?- завершивши коротку розмову по мобільному телефону, задумливо каже Наталя. – Вже така красуня й модниця, технікум і інститут з червоними дипломами закінчила , на роботі на хорошому рахунку, а мужчини достойного поруч нема. Чи вони сліпі, ті чоловіки?Оце зателефонувала,бо хоче приїхати в суботу, поплакатися мені в жилетку.
-А я вважала,що у тебе лише троє братів…
– Це двоюрідна сестра, Маша, донька моєї тітки Алевтини, маминої рідної сестри.
– Он як…Вона старша за тебе чи молодша?
– Однолітки ми!Тільки нас четверо у батьків, а Маша- одна. Жила, як вареник у маслі. Наша багатодітна сім’я мала скромні статки. Ми не бідували, ні. Просто, як то кажуть, доводилось простягати ніжки по одягові: четверо ж дітей! Тато працював водієм, мама – листоношею, домашнє господарство тримали.
У Машки тато був директором восьмирічної школи й математику викладав, а мама – українську мову і літературу. Мали на той час високі зарплати. Вони аж занадто турбувалися про доньчине здоров’я й виховання. Яблука, апельсини, мандарини, соки, сир, шоколад, горіхи, молоко – все це їла і пила Маша змалечку щодня. Але я не заздрила сестрі. В нашій сім’ї були дружба і демократія, ніхто нікому нічого не диктував. Батьки просто виховували нас власним прикладом, кожен мав свої обов’язки й старався виконувати їх якнайкраще. А Машку безкінечно навчали: туди не йди, там не стань, з тим не дружи, з хлопцями не водись… Оце ти повинна сьогодні прочитати, це – вивчити напам’ять… Маша слухалася, була справжньою відмінницею.
Я закінчувала десять класів. А в їхньому селі чомусь було модно після восьмирічки вступати до технікумів та училищ. От сестра й вступила в Кіровограді до кооперативного технікуму. Пізніше заочно – в інститут. Стала товарознавцем. Направлення на роботу отримала в сусіднє місто. Аби донька не мучилася по найманих квартирах , батьки , вийшовши на пенсію, продали свій добротний дім і купили півбудинку в Машиному місті.
Пам’ятаєте ж , як було при Союзі: суцільні дефіцити! Та Машка їх не відчувала, бо працювала в торгівлі. Як нарядиться – хоч на подіум! Очей не відвести. Хлопці ж її, як і раніше, не помічали, а, може , боялися тієї вроди й неприступності. Підемо, бувало, з нею на танці. Мене навперебій запрошують, а сестра сама стоїть. У мене аж серце від жалю стискалося. Я, звичайна симпатична дівчина, не мала відбою від кавалерів, а писана красуня сумувала без чоловічої уваги. Поки грім не грянув…
Як товарознавцеві, їй постійно доводилося їздити машиною-автолавкою за товарами. За кермом – на двадцять п’ять років старший водій Микола, у котрого вже двоє дітей дорослих , двічі розлучений, лисина на півголови. Закохалася Маша без пам’яті в того дядька. Ходила не раз в гості до нього в порожню, з одним старим диваном (усе перші дві дружини позабирали!) ,однокімнатну квартиру. Завагітніла. Познайомила його з батьками, сказала, що піде до нього жити. Уявити важко, що тут зчинилося! «Він тобі у батьки годиться, та ще й заміж не кличе, а тільки разом жити!- кричала мати. – Не зробить він тебе щасливою, відразу видно. Позбудься, поки не пізно, дитини й не нервуй нас! А зробиш по-своєму – нічого з дому не візьмеш, й трусів не дам…». Та Маша проявила свій характер і, в чому стояла, залишила батьківську оселю.
Через два місяці помер батько, Іван Никанорович. А моя тітонька , коли народився онучок, відтанула. Купила на свої заощадження в зятеву квартиру меблі: стінку, диван і крісла, кухню, ліжечко малятку. Наче все було нормально. Та минуло шість років – набрид молодій Машці пристаркуватий Микола, який з нею так і не зареєстрував шлюб. Хотіла забрати куплені матір’ю меблі й особисті речі—нічого не дозволив узяти, як колись її батьки. Пішла з синочком, у чому стояла.
Пролітали в самотності роки. І ось Машка знову закохалася. У
вірменина та ще й одруженого! Гадала, народить йому дитину-залишить він сім’ю і прийде до неї. Але Сержик, як той Фігаро: то він там місяць, то місяць тут. Там син і донька, тут – син. Тітка Алевтина гризла Машку й лаяла, проте всю увагу зосередила на старшому онукові Романчику, довела його, як сама каже , до університету. Тепер Артурчика няньчить. Зустрічає біля школи, веде на бальні танці. При ділі тітонька. А от зятя терпіти їй несила. «Як же це можна – на дві сім’ї бігати, султан знайшовся!»- читає йому мораль, коли той з’являється. Сержику це не подобається. Привезе гроші на продукти й одяг для дитини і повертається до першої родини. Машка ридає …Оце зателефонувала в сльозах і попросилася в гості, щоб хоч трохи відвести душу. І чому вона така знедолена?Як в моїй улюбленій пісні співається: « Не родись красивой, красота увянет, а родись счастливой – счастье не обманет»…
Тетяна Алексєєва.

  • Leave a Reply