Пам’яті педагога і майстрині Галини Кушнір присвячується: В МУЗЕЇ – ВИСТАВКА ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА

ЦІЛИЙ рік пролетів, як нема з нами чудової, талановитої майстрині , дуже скромної, зі світлою душею жінки Галини Костянтинівни Кушнір. Але її невидима присутність відчувається в цій затишній залі музею. Всі звикли бачити її на виставках різного рівня у вишитій рожевими нитками сукні. Зберегти пам’ять допомагають численні світлини. Ось вона, така нарядна й усміхнена, сидить в ній на траві біля своїх виробів. А ось сама сукня, мов новенька, висить, неначе чекає свою господиню, котра так бережно її носить.

Важко уявити , який шлях належить пройти майстрині, аби з’явилася на світ хоч одна картина. Їх же сьогодні виставлено на огляд понад шістдесят. І кожна – шедевр! Галина Костянтинівна, виявляється, щоб мати високоякісний матеріал для соломоплетіння чи створення аплікацій , сама вирощувала жито- пшеницю, доводила стебла до належного стану. Українка- патріотка мала щиру українську душу і здійснювала свої задуми на полотні. Не олівцем, не пензлем, а …соломкою, надзвичайно слухняною в її тендітних і водночас сильних руках. На яку роботу не звернеш увагу –в кожному штриху закладена глибока думка. Ось картини на купальські мотиви. Як майстерно, мов справжнє, зображене вогнище , дівчата в національних костюмах та в купальських віночках, дівчата в човні пливуть… В іншій картині закладено історію трипілля. Поруч – національний орнамент. Далі – широко представлена тема материнства. Як живих зображено в русі тварин, птахів. Он дракон кудись розігнався, лебеді пливуть, кінь мчить, на іншому коні козак їде. Вона зуміла зупинити для нас прекрасну мить. Здається, чути, як сопілкар бадьоро виграє на своєму інструменті, пшеничне поле колосочками шумить, троянди пахнуть…

– Кожна робота – це відображення внутрішнього світу майстрині, каже , милуючись картинами, начальник відділу освіти міської ради Петро Кулик.-Причому вона не нав’язує свій внутрішній світ ні своїй талановитій доньці Людмилі, ні своїм вихованцям. Вона стає їхнім наставником, формує їхній світогляд, і прагне, щоб її послідовники йшли в творчості своєю дорогою. Так і вийшло.

 

–Галина Костянтинівна була для жителів нашої Балтщини взірцем , -говорить директор музею Петро Ткач.- Бо художників і поетів є чимало, а така народна майстриня – одна. Але вона виховала велику плеяду учнів у гуртках , дала їм можливість доторкнутися до своєї творчості соломоплетіння й аплікації. В центрі позашкільної творчості гуртківці зі своїми керівниками теж оформили виставку пам’яті Галини Костянтинівни і сьогодні завітали на екскурсію до музею. Наша виставка працюватиме місяць, тож багато любителів цього високого мистецтва можуть прийти й ознайомитися з картинами і плетіннями майстрині.

Хвилиною мовчання вшанували присутні пам’ять про славну свою землячку. Починаючи з 1992 р., майже щорічно, її творчі доробки радували глядачів на виставках в Києві, Молдові, РумуніЇ , Бельгії, у центрі народної творчості в Одесі, в багатьох містах України і, звичайно ж, в рідній Балті. Скільки зворушливих записів залишили вражені її талантом глядачі у книзі відгуків! Скільки нагород привезла за активну творчу діяльність!

В умілих руках навіть звичайна соломка перетворюється на диво. Милуєшся красою й забуваєш про все. І це – найвища похвала майстрині!
Тетяна АЛЕКСЄЄВА.

Leave a Reply