Повернення «перелітного птаха»

Мы, друзья, перелетные птицы,
Только быт наш одним нехорош:
На земле не успеешь жениться,
А на небе жены не найдешь,
Потому, потому, что мы —пилоты,
Небо наш, небо наш родимый дом.
Первым делом, первым делом — самолеты!
Ну, а девушки? А девушки — потом!

НІ, ВЕНІАМІН Котович ніколи навіть не мріяв стати льотчиком. Літаки для нього завжди були і є лише засобом пересування з метою економії часу. Й сам не знає чому постійно наспівував або насвистував ще зі студентських років цю на той час (перед розвалом Союзу) популярну пісню. Залізла в мізки назавжди. Але дівчата в нього були чи не на найпершому плані. Знаходив їх саме на землі й не любив залишати «на потім». Його життєвий принцип: закохався – бери законний шлюб, ти ж порядна людина! Цього принципу змолоду чітко дотримувався.Одружився, розлучився, закохався, знову одружився – розлучився. І таких офіційних шлюбів на його рахунку п’ять. Для Веніаміна важливо, щоб була законна сім’я. Доля «перелітного птаха» ох і не жаліла, давала добрих стусанів, залишала біля розбитого корита. Дарма, Веня не з тих, хто вчиться на чужих помилках…

МИРОСЛАВА
У ЛЬВІВСЬКІЙ політехніці за красунею з економічного факультету Мирославою він упадав довгих три роки, доки дочекався « так».Після весілля разом розпочинали у місті Лева трудовий шлях. Заможні батьки дівчини допомогли беручкому до роботи зятеві «стати на ноги».Не раз курсували з ним до Польщі, Турції, заробляючи стартовий капітал для відкриття власної справи.Так з часом відкрив Веніамін свою фірму. З’явився у них з дружиною та двома маленькими синами, Артемком і Сергійком, ошатний двоповерховий будинок.
Згодом бізнесові інтереси привели родину Котовичів на рідну Веніамінову Одещину.Тут справи пішли ще більше вгору. Любов, достаток, улюблена робота, чудові дітки.Що ще потрібно чоловікові для щастя? Та відійшла Мирослава з синами на інший план, бо друг влаштував до нього в компанію секретаркою свою чорнооку доньку – ноги від вух. Втратив Веніамін всю голову через ту красу. Розірвав шлюбні стосунки зі Славою, вдруге став у РАГСі на рушничок і клявся довіку бути поруч з новою дружиною в горі та радості.Яку ж гарну та дорогу купив для нареченої весільну сукню!

АГАТА
РОЗПОЧАВ з молодою дружиною все спочатку.Придбав та облаштував новий дім, найняв домашню працівницю, адже виявилось, що Агата – не Мирослава, не хоче брати на себе побутові клопоти. Відпочивати звикла в далеких краях.Дітей не любить, вважає, що треба жити для себе. На день народження за два роки зажадала в подарунок омріяну іномарку. Коли переконався, що Агата зраджує, – подав на розлучення. Друг, який став на п’ять років тестем, посприяв, аби на користь доньки суд відсудив будинок, дочірню фірму та подарований автомобіль.

МАРИНА
ПІСЛЯ цих катавасій Веніамін занедужав, потрапив до лікарні.Терапевт Марина Архипівна взялася рятувати новоспеченого холостяка від хвороби та самотності. За півроку відсвяткували весілля.Талановитий і безмежно закоханий бізнесмен зумів поступово відродити й розширити свою фірму, придбав нове гніздечко для себе з Мариною, адже досі тіснилися в її однокімнатній квартирі.
Все менше згадував про синів, хіба що на дні народження. А час так стрімко летить… Вони вже й виросли, стали студентами … Марина, Веніамінова ровесниця, з якогось дива почала здаватися Вені старою. Бізнесмена вже цікавили дівчата, молодші за Артема та Сергія. Розлучився з лікаркою, щоправда, без зайвих сцен і проблем. Перевіз назад в її гостинку та й усе.

ВІКТОРІЯ
І ПОТРАПИВ на гачок до юної, гарненької, ледачкуватої вертихвістки Віки. Вона у вихідні загоряла на сусідній садибі у відкритому купальнику й зваблювала старшого за свого батька, успішного бізнесмена Веніаміна Івановича. Дівчина кинула інститут, встигла зробити аборт, мріяла вдало вийти заміж. Отож і шукала підхід до багатого, на її погляд, сусіда. Запросила в сімейне коло на свій день народження. Святкове застілля закінчилося в гостях у Котовича, прокинулася вранці у його ліжку. «Порядний мужчина в такому випадку зобов’язаний одружитися!»- заявила «невинна овечка».Захмелілий від щастя Веніамін й не збирався заперечувати.

Їхнє спільне життя тривало чотири роки. Модні наряди, постійні безтурботні, п’яні вечірки дружини так остогидли, що терпіти було несила. Вихід один – розлучення. А з ним і значні фінансові втрати, депресія. Рятувала «перелітного птаха» тільки робота.

АНЖЕЛІКА
ГОЛОВНИЙ бухгалтер його головної фірми Ольга Брониславівна, йдучи через хворобу на пенсію, запропонувала на вакантне місце кандидатуру своєї тридцятирічної племінниці Ліки. «Кращого спеціаліста вам не знайти. Моя школа! Якщо буде потреба – завжди прийду на допомогу», – запевнила вона Веніаміна Івановича. Родичці ж твердо сказала: «Це твій шанс вийти, нарешті, заміж і стати володаркою всього Венькиного багатства. Не лови гав, благаю, відразу бери бика за роги!».

Звісно, що вродлива дівчина, ще й хороший фахівець, привернула увагу 55- річного власника компанії. Заграла кров, серце переповнилось палким почуттям.За півроку запропонував Анжеліці стати дружиною. Покладав великі надії на те, що удвох вони зможуть тримати бізнес на плаву, дуже довіряв жінці у всьому.
Ліка ж вийшла заміж за пристаркуватого Веніаміна, але серце її цілковито належало молодому юристу фірми Георгію.Удвох вони склали досить підступні плани на майбутнє. Поки «перелітний птах» літав на зустрічі з партнерами, вони керували справами й насолоджувались коханням, не марнували час. Всі відкриті протягом останніх п’яти років дочірні підприємства, магазини завбачливо оформляли на Анжеліку так, що жоден комар носа не підточить. До шістдесятирічного ювілею кохана дружина приготувала своєму соколу ясному сюрприз – розірвання шлюбу. Після судової тяганини залишився бізнесмен майже ні з чим .

* * *
…ЗАТЕЛЕФОНУВАВ старшому сину Артему, напросився на день народження внучки. Не забув поцікавитись, чи буде мама, Мирослава. «Приходь, раз згадав, вся наша дружна сім’я збереться»,- сказав він.

Приїхав батько і дідусь Веніамін з подарунком для іменинниці, з букетами квітів для невісток та Мирослави. Колишня дружина мала просто розкішний вигляд.Як же давно він не бачив цю дорогу, чарівну жінку! Аж серце защиміло. Говорив вітальне слово внучці, та очей не міг відвести від свого першого й справжнього кохання. Це вона, Слава, виховала чудових синів майже без його батьківської підтримки, раділа першим крокам і словам онуків, згуртувала родину. А він «літав», чогось шукав, все втрачав та починав знову. І що в підсумку? Долітався.

— Вибачте мені, мої рідні, любі, – мовив крізь сльози.- Я так хочу бути з вами…

Таїсія КРИСЬКО.