ПРОЙДЕМОСЬ ВУЛИЦЯМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ. УВАРОВА—МИКОЛАЇВСЬКА: ще одна зруйнована церква.

Будинок культури – колишній театр

ВУЛИЦЯ Уварова веде через пішохідний міст на «турецьку» сторону, де нас «зустрічає» приміщення будинку культури. Воно є свідченням історії Балти часів, коли місто ненадовго в 1924 році стало столицею Молдавської автономної республіки у складі України. Тут був театр, з якого бере свій початок теперішня державна академічна хорова капела Молдовської державної філармонії «Дойна», створена в Балті у 1928 році.

На жаль, сьогодні будівля знаходиться в аварійному стані. Напевно, в першу чергу через надмірну вологість, яка руйнує стіни.

Краєзнавець Олександр Таскін вважає, що рівень підземного водоносного горизонту піднявся через зруйновані водостічні канали. Негативну роль у цьому зіграло також будівництво автозаправки поруч. Ймовірно, природні канали, які з’єднували підземне озеро з річкою, були перекриті. Підгрунтові води знайшли інший вихід… Все це – припущення. Тому розмова на цю тему – окрема.

Будинок, де містився ломбард

Далі, на протилежному боці вулиці, є ще одна старовинна споруда. За царських часів тут, за словами Олександра Таскіна, містився ломбард. На той період в Балті розвивалося промислове виробництво, процвітала торгівля, з’явилося чимало магазинів, власниками яких переважно були євреї. Багато набудовували будинків з унікальними фасадами. Цей дім не став винятком. Але фасад, на жаль, частково зруйнували в ході ремонтів у наші часи. Тут тепер знаходиться держказначейство.

— Можливо, такі будівлі й не несуть якоїсь історичної цінності, але неповторні фасади були обличчям господарів, обличчям провінційного міста. Шкода, що саме тут унікальний цегляний орнамент навколо вікон знищено, — з сумом констатує краєзнавець.

 

Будинок балтського ювеліра (музей)

А от будинок, в якому нині розташовано музей, не тільки збережено, а й реставровано. Його побудував десь наприкінці 19-го на початку 20-го століття багатий єврейський ювелір. На жаль, підгрунтові води вже дісталися й до цієї гарної будівлі…

Поруч з музеєм збереглася ще одна стара споруда, у якій тепер міститься відділення «Нової пошти».

— Цей будинок називався «турецьким». З дитинства пам’ятаю: він був огороджений гарним кованим парканом — окрасою цієї будівлі. На жаль, його знесли.

Будівля «заїжджого двору» сьогодні фактично порожніє

Привертає увагу й фасад будівлі, в одному з приміщень якої не так давно знаходилася аптека. А в «дореволюційні часи» вона була частиною «заїжджого двору».

Навпроти – будівля колишнього магазину №3. Її повністю реконструювали, переробили, тепер вона виглядає по-іншому.

— Колись тут була турецька пекарня, яка належала турку Холуни Огли. Хліб випікали дуже смачний, буханці були великі, гарні. Їх виносили на рушниках, щоб остудити. Мені дід розповідав, що турецький хліб користувався великим попитом. Його самого ще в дитинстві посилали за ним, хоча йти було далеко. Турки до хліба ставилися дуже бережно, як до святині. Коли приходив клієнт, буханець зав’язували навхрест мотузкою зі спеціальним кілечком, в яке потрібно було засунути палець, щоб акуратно нести і не пошкодити свіжу скоринку, — розповів Олександр Таскін.

Поруч з будівлею колишньої аптеки знаходився невеличкий базарчик. А під час Другої світової війни з’явилося поховання загиблих солдатів. Тепер на цій території — сквер і пам’ятник жертвам Голокосту.

Будинок з червоним ліхтарем

На протилежній від пам’ятника стороні вулиці — гарна будівля з фасадом, викладеним червоною цеглою. Ще не так давно тут був кований навіс з написом латинськими літерами — «nota bene», висів червоний ліхтар.

— Коли я вперше побував у цьому будинку, звернув увагу на довгий коридор, який вів до кімнат. Здивувався такому розташуванню. Кому належав цей дім – невідомо, — пояснив наш гід. — Красива будівля, викладена цеглою, добре збереглася, в тому числі й завдяки теперішнім власникам. Хоча ліхтар, шкода, зняли…

Тут була Миколаївська церква

Рухаємось далі — на територію колишнього інтернату (тепер — школи №3- колегіуму). Тут в 1828-му році стараннями священика Феодосія Левицького та церковного старости Петра Соколова була добудована Миколаївська церква. Поруч знаходився дерев’яний храм, побудований у XVIII столітті. У 1878 році відкрито церковно-приходську школу.

 

Будівля школи, що належить монастирю

За радянської влади Миколаївську церкву спіткала така ж доля, як і собор Різдва Пресвятої Богородиці на Соборній площі (про нього ми писали у попередній публікації, в №33 «ВІ»). Храм був розібраний, з його каменів на протилежному боці вулиці у 1936 році зведена будівля школи №3.

 

 

Школа

Нагадаємо, що в липні 2018 року тут сталася пожежа від удару блискавки, що призвело до значних руйнувань. Два поверхи будівлі довелося розібрати. Під час демонтажних робіт на другому поверсі знайдено боєздатний артилерійський снаряд, який, вірогідно, вцілив у будівлю ще у часи Другої світової війни, але не розірвався. Дивовижно, як снаряд стільки років пролежав і не спрацював. Двічі врятована будівля тепер майже відбудована і стала ще кращою.

 

Вхід до монастиря

Настоятель вже неіснуючої Миколаївської церкви Феодосій Левицький був зарахований до лику святих. Протягом свого життя він вів благодійну діяльність, відкрив притулок для людей похилого віку та хворих. Мріяв побудувати в Балті чоловічий монастир. Ця мрія збулася у 1908 році, майже через шістдесят років після його смерті (1847 р), монастир названий на честь Святого Феодосія. На території знаходилася й церква Св. Трійці на два приходи.

Монастир

 У Феодосіївському монастирі отримав перший духовний сан ієродиякон (а з квітня 1909 року – ієромонах) Інокентій (Іван Левізор), з іменем якого пов’язують релігійний рух молдавського населення. Отець Інокентій проводив свої проповіді молдавською мовою, що викликало утиск з боку офіційної церкви та гоніння від царського режиму. Феодосіївський монастир тепер охоплює цілий комплекс будівель, в тому числі ті, у яких донедавна містився військовий госпіталь. У головній будівлі монастиря (церкві) була ДЮСШ.

Фрагмент будівлі монастиря, де був військовий госпіталь

— Навпроти, через дорогу від монастиря, знаходився величезний ринок, який називався кінним, – розповів Олександр Таскін.- Під час ярмарок тут збирали до 7000 коней. Сюди приїздили купці з різних країн, у тому числі з США. Вони купували коней і вивозили на пароплавах з Одеського порту до Штатів. Балтські купці закуповували зерно і теж везли на підводах до Одеси. Мій дід казав , що його брати охороняли ці ярмарки. Торгівля була величезна, товарів багато. Ярмарки настільки були відомими, що сюди приїздили подивитися на коней та малювати їх відомі польські художники Юлеуш Коссак (зберігся його малюнок із зображенням Миколаївської церкви), Юзеф Брандт та Юзеф Хелмонський.

Церква Феодосіївського чоловічого монастиря

— «Турецька» частина теперішньої вулиці Уварова носила назву Миколаївська не через візит до Балти російського імператора Миколи II 10 листопада 1915 року, а саме завдяки існуванню тут Миколаївської церкви, — підсумував свою розповідь Олександр Таскін, і зауважив, що чимало з того, що розповів, дізнався від балтських старожилів.

Чи вірити їм – справа кожного. Принаймні мета наших публікацій – привернути увагу до історії рідного міста, увічненої у камені і не тільки… Тому розповідь продовжимо.

 

 

 

Здійснила екскурсію вулицею Уварова з Олександром ТАСКІНИМ Людмила ШЕЛИХ

 

 

Leave a Reply