Пройдемось ВУЛИЦЯМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Протяжність центральної вулиці Балти – Любомирської – становить 6,5 кілометра. Не випадково, за словами краєзнавця Олександра Таскіна, раніше вона ділилася на кілька ділянок з різними назвами: Тюремна (від Бендзарів до перехрестя з вул. Ткаченка), Велика Купецька (від вул. Ткаченка до перехрестя з вул. Гагаріна), Фурлеєвська (від вул. Гагаріна до Пушкінської) та Крестьянська (далі – у бік Миронів). Детальніше про це – розповідь Олександра Таскіна:

— Вулиця Любомирська (колишня Котовського) починається від Бендзарів. Перша її частина називалася Тюремною через те, що тут була в’язниця (поворот на Коритненський провулок). Місцеві старожили розповідали, що під в’язницею проходило підземелля, яке тяглося від будівель колишнього Юзефграду до так званих «парашутних складів».

Якщо говорити про старі споруди, то перша з них на цій вулиці – паровий млин. Будівля дореволюційної споруди (до 1917 року). Під час війни вона була пошкоджена пожежею (на знімку 1). Тому її довелося реставрувати. До бригади, яка займалася відновленням, потрапив і мій дідусь. Серед працівників бригади були старообрядці та балтські євреї.

Відновлення млина
Відновлення млина
Спалений млин
Так виглядає млин сьогодні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одна з будівель «парашутних складів»

 

Далі – чималий комплекс будівель «парашутних складів». За радянських часів тут знаходилася військова частина, потім – військові склади (в тому числі парашутні). Звідси й назва. У наш час це приватне володіння, яке використовується господарями на власний розсуд. В одному з джерел говориться, що у дореволюційний період, за царських часів, одним з господарів комплексу був граф Гейдель (тут були винно-горілчані склади). У Вінницькій області у нього був пивзавод. Дві пляшки від пива з цього заводу знайшлися та збереглися в Балті вже у наш час. Будівлі «парашутних складів» цікаві своєю незвичайною архітектурою, швидше за все, теж часів князів Любомирських. Такою ж була й будівля в’язниці. Мандрівник-француз, який побував у Балті, в 1828 році писав, що будівля в’язниці була з колонами, у класичному стилі, як в античні часи. На жаль, не збереглося навіть фотографій з її зображенням. Після революції 1917 року її зруйнували дощенту: люди ненавиділи царський режим, а в’язниця була її оплотом.

Більшість будівель на вулиці Любомирській, які збереглися до наших днів, побудовані в кінці XIX або на початку ХХ століття. В’язниця, як відомо, більш ранньої забудови. І «парашутні склади» – теж. Тут будівлі – фундаментальні, з міцної цегли. Є хрестоподібні склепіння всередині підвальних приміщень. Таку методику цегляної кладки (особливої, що сходиться хрестом) використовували в європейській архітектурі ХVIII століття. До нас її завезли поляки. Я бачив у Новому Сончі в Польщі, у підвальному приміщенні місцевої бібліотеки, – споруди тих часів, склепіння так само викладене хрестоподібно. Цю бібліотеку використовують ще і як невеликий музей. Тут демонструють дітям історичні фільми: в такій атмосфері все сприймається інакше, вражаюче, тому що ці стіни – свідки багатьох історій. Ненав’язлива естетика, зв’язок часів, відображений у камені, допомагає вихованню у дітей патріотизму, дбайливого ставлення до історії свого міста.

 Історія і культура міцно пов’язані. Мені подарували шматочок цегли з відбитком лапки котика, якому вже 300 років. Саме цим він цінний. Коли ми бережемо старі будівлі, залишаємо їх для нащадків, тим самим пожвавлюємо історію і пам’ять про людей, які їх збудували. На жаль, у нас не культивується така традиція.

Вид на готель»Петербург» з кабіни німецького «Тигра»
Дореволюційна будівля (тепер – дитячий садок №9)

 

 

 

 

 

 

 

ДАЛІ – будівля дитячого садка №9. Раніше тут була школа №5. З цією дореволюційною будівлею пов’язана трагічна історія часів Другої світової війни. Під час окупації в Балті перебував ворожий гарнізон, що складався з підрозділів танкової дивізії СС «Мертва голова». Центральну вулицю від Бендзарів до парку патрулював один з німецьких танків «Тигр», які відрізнялися неабиякою міцністю. Під час одного з таких патрулювань він зупинився біля готелю «Петербург» (на перехресті Уварова та Любомирської) і німецький механік-водій сфотографував цю будівлю (на фото видно дуло гармати). Цей знімок потрапив до книги про шлях танкової дивізії СС «Мертва голова», мені надіслав його знайомий з Німеччини.

Мій сусід Олександр Антіпов (він був тоді хлопчиком) розповідав, що під час звільнення Балти з боку Бендзарів з’явилися три танки Т-34. Наші танкісти не очікували побачити тут німецького «Тигра», їхали з відкритими люками. Зустрівшись з набагато сильнішим супротивником, танк Т-34, що йшов попереду, зробив невдалий постріл. Після цього дав задній хід і спробував від’їхати у бік мікрорайону «Магала». Інші два танки, що йшли позаду нього, встигли відступити на безпечну відстань. Коли перший піднімався вгору, «Тигр» вистрілив. Пострілом одразу знесло башту Т-34. Танкісти загинули. Німці під’їхали до нього і, виявивши пораненого радянського молодшого лейтенанта, застрелили його. Потім танкістів поховали на території школи №5. Пізніше поховання перенесли на меморіальний комплекс до братської могили.

Аптека. Ліворуч (впритул) – колишній готель «Берлін»

Ви помітили, як близько між собою (паралельно на сусідніх вулицях Ткаченка і Уварова) розміщені мости? Все для того, щоб однією вулицею пропускати потік людей, які їхали на ярмарок, а іншою – тих, хто повертався. Інакше було б жахливе стовпотворіння. Про значимість балтських ярмарок свідчить той факт, що тут на той час було 13 готелів, починаючи від величезної на ті часи будівлі готелю «Петербург». У центрі були: «Пасаж» (район колишнього універмагу, тепер швейна фабрика), навпроти – «Берлін» – на розі 30 років Перемоги і Любомирської (будівля колишнього КДБ, потім – «паспортного столу») та інші.

Продовженням вулиці Тюремної, починаючи від готелю «Петербург», була Велика Купецька. Мій дід казав, що тут знаходились три ряди магазинів, власниками яких у переважній більшості були єврейські купці. Центр міста був весь усіяний їхніми цікавими будівлями: нижня частина – з цегли, а верхня надбудова – дерев’яна. У той час Балта притягувала до себе торгівлею, життя вирувало: сюди з різних сторін сходилися дороги, багато хто прагнув сюди потрапити з різних місць, в тому числі з-за кордону. Сюди везли товари і в лавках, магазинах їх продавали.

У дореволюційній будівлі сучасного магазину «Адмірал» також був торговельний заклад. Я з дитинства пам’ятаю на вікнах металеві рифлені решітки та поручні. Аби до приміщення не могли забратися злодії, двері щільно перекривалися металевими жалюзями. Вони відкривалися з характерним гуркотом, який привертав увагу. Це надавало якусь значимість такої дії: всі знали, що магазин відкривається або, навпаки, закривається, в залежності від того змикаються чи розмикаються жалюзі. На жаль, стара дореволюційна система не збереглася: грати та жалюзі одночасно кудись зникли. Але вони свідчили про те, що магазин вважався високого класу.

Будинок торговця хутром

У старій будівлі теперішньої аптеки в центрі міста, скоріш за все, теж була аптека (на знімку №). Я точно не знаю. Далі – будівля колишнього «Імексбанку». Розповідали, що тут жив єврейський купець, який займався торгівлею хутром.

 

 

 

 

Кредитний банк (друкарня)

Поруч, у будівлі колишньої друкарні, в дореволюційний період містився кредитний банк. Як розповідали старожили, його господарем був дуже багатий балтянин. Він був задіяний в системі світової торгівлі, тому банк мав багатомільйонні обороти, особливо під час ярмарок.

 

 

 

У тогочасній Балті було кілька фотоательє. Їх господарі – відомі майстри, які отримували нагороди у міжнародних виставках. Так, у дворі будинку, де тепер продаються ковбаси (біля «Адміралу») було відоме в окрузі фотоательє Шехтера. Далі, в кутовому будинку на перехресті Любомирської і Ломоносова (де раніше, якщо хто пам’ятає, була юрконсультація) – фотоательє Балмазі. На іншому боці вулиці, не доходячи до пошти, -знаходилося фотоательє Краєвського. В районі колишнього банку «Україна» (вулиця 30 років Перемоги, біля меморіалу Слави) – ще одне фотоательє відомого майстра Дорфа.

Балта за свою історію пережила кілька погромів. Дід мій розповідав, що під час одного з них в центрі знищили, розграбували, спалили магазини, господарями яких переважно були єврейські купці. Тому мало що збереглося до наших днів. На місці зруйнованого центру у радянські часи спорудили стадіон. Під час румунської окупації тут з’явилось захоронення військових. Після звільнення Балти, румунські пам’ятники були знесені, на цьому місці був відновлений стадіон. Тут проходили змагання, влаштовувались святкові заходи.

Будівля колишньої районної бібліотеки теж цікава своєю історією. Тут до революції була «Сінема». В одному з київських архівів мені потрапив до рук цікавий документ-договір, в якому йдеться про передачу в оренду цієї будівлі за умов, що орендар – балтянин зобов’язується продовжувати демонстрацію кінофільмів. Кінематограф в Балті свідчив про те, що тут була публіка, яка мала можливість долучатися до культури і думала не тільки про «хліб насущний».

Будівля конфетної фабрики та хлібозаводу

Продовжуємо екскурс. У гарній будівлі хлібозаводу з характерним орнаментом на фасаді, колись  містилась конфетна фабрика та випікався хліб. Будинок банку «Аваль», теж дореволюційний,  і, як й інші подібні  йому, має свій особливий орнамент на фасаді. Швидше за все, він належав одному з балтських купців.

 

 

Ванна, водолікарня
Одна з будівель водолікарні

 

 

 

 

 

 

 

Будівля водолікарні (колишній психоневрологічний диспансер) тепер передана публічній бібліотеці. Інформація про заклад та мармурова ванна, в якій проводилися лікувальні  процедури, знаходяться  в Балтському  історичному музеї. Наявність в Балті водолікарні теж свідчить про те, що тут проживали забезпечені громадяни, які могли дозволити собі таке лікування Адже лікувальні вода та грязі були привізні й не кожен міг дозволити собі таке задоволення.

 

Пошта. Вид з двору

Далі –  будівля пошти, яка  має дуже багату історію, що бере витоки з XVIII століття. Доставка поштової кореспонденції здійснювалася кінною тягою. Тому були конюшні, де змінювались коні. На прилеглій території також знаходилися  фонтан, колодязь та службові споруди. Капітальна будівля пошти мала своєрідний неповторний зовнішній вигляд. У польському географічному словнику  1880 року зазначається, що в Балті знаходиться пошта першого класу і міжнародний телеграф.

 

Пошта. Вид з двору

Будівля унікальна тим, що зведена за індивідуальним проєктом. У її верхній частині були  розташовані службові приміщення і зала для відвідувачів. У нижній, напівпідвальній,  – службова квартира, де до 1919 року проживав зі своєю сім’єю заступник начальника пошти Стратоник Михайлович Булаковський. Вгорі на даху є дві горищні надбудови з віконцями, які дуже гармонійно вписуються в загальний вигляд фасаду. Вилиті колони, навіси, козирки, масивні вхідні двері, які збереглися з тих часів, свідчать про статусність будинку. Віконечко в дверях теж мало своє значення. Коли пошта була закрита, за дверима сидів сторож.

 

 

Пошта. Віконце в дверях

У разі доставки нічної кореспонденції, її передавали через віконечко з вулиці. Для безпеки. Цікавою була й поштова зала, де приймалися  та відправлялися платежі,  листи, посилки. Тут відчувалася  атмосфера якоїсь фундаментальності: Балта – повітове місто. Адже на пошту ходили всі! Не випадково поштові працівники були чиновниками, яким надавався певний ранг. До них ставилися з повагою, а вони пишалися своїм статусом. Все тому, що у той період пошта мала дуже важливе значення. У польській енциклопедії 1880 року написано, що географічно Балта була пов’язана з багатьма країнами. Сюди вели торговельні шляхи і такий зв’язок підтримувався з різними країнами. Будівля пошти утримувалася  на високому рівні. Це був   еталон міста, а не ганьба, як тепер. Мені одного разу літня балтянка показала фото того часу, на якому зображені телеграфістки,- красиві  дівчата.

 

Клуб «Зустріч» (школа мистецтв)

У будівлі навпроти пошти колись діяла  4-а школа (тепер  –  школа мистецтв). До революції тут був клуб «Зустріч» для привілейованих містян. Не знаю,  хто був власником цього клубу, але його відвідувачі – чиновники високого рангу – тут спілкувалися за склянкою доброго вина або пива, грали в більярд. Серед них  – начальник пошти Краснопольський.

 

 

Будинок купця Майбороди

Переходимо до будівлі, де тепер  міститься так званий «паспортний стіл» – міграційна служба. Колись вона належала члену міської управи, купцю Майбороді. Будинок, цікавий красивою,  неповторною архітектурою, є прикладом того, що кожен на той час заможний містянин намагався зводити будівлі,  не схожі на інші. Від такого розмаїття й саме місто набувало не схожого на інші обличчя. Адже кожен архітектор,  максимально проявляючи свої здібності, втілював в архітектурі власні ідеї, які були свого роду рекламою та гарантією того, що хтось,  оцінивши його труд, захоче скористатися послугою. На жаль, ця будівля, що слугувала раніше еталоном, сьогодні знівечена так, що дивитися боляче.

Талмуд-тора (школа №1-ліцей)

Майстерність творців – будівельників, талант архітектора також вкладено в будівлю, яку звели поруч в 1913 році. Це школа №1-ліцей, а раніше – єврейський релігійний навчальний заклад для хлопчиків з малозабезпечених сімей — Талмуд-тора. Його  почали будувати за кошти коробкового збору єврейської громади, чималу частину фінансування взяв на себе меценат Писаревський, який тримав у місті мануфактуру. Тепер ця красива будівля не тільки прикрашає місто, але й ,  як і раніше,  служить дітям. 

Будівля навпроти теж добре знайома багатьом балтянам. Тут донедавна знаходилася дитяча лікарня. Перше її призначення – лікарня для людей, у яких не було коштів для лікування, тому медичні послуги, ліки тут надавалися безкоштовно. Побудований заклад на кошти імператорського людинолюбного товариства, заснованого у 1802 році імператором Олександром як «благодійне товариство» для надання бідним «вспоможения всякого роду» на добровільні приватні пожертвування і покликане надавати допомогу нужденним. Таку ж лікарню (як і водолікарню) побудували й у Кам’янець-Подільському. Наше місто на той час було не менш значущим центром великого повіту, який займав територію площею приблизно з третину нинішньої Одеської області. Лікували людей на кошти піклувальників. У Балті було дуже багато різних хороших лікарів, в основному – єврейських. Уже в наш час тут лікував дітей Борис Абрамович Куріц, пам’ятна табличка про нього встановлена на фасаді. Будівлю рішенням сесії міської ради передали у користування школі №1- ліцею.

Лікарня імператорського людинолюбивого товариства
Лікарня імператорського людинолюбивого товариства

 

 

 

 

 

 

 

 

Далі –  район колишньої вулиці Поштової (частина вулиці Гагаріна), яка перетинає Любомирську. Раніше це був поштовий тракт, яким переправляли й каторжан з різних куточків країни. Вони йшли з ланцюгами на ногах пішки. Вулиця впиралася в невеликий базар. В районі старої перукарні (перед парком) був колодязь. Тут зупинялись не тільки аби напоїти засуджених, а ще й тому, що тут, у повітовому місті, змінювався склад охоронців. Потім каторжани продовжували свій шлях пішки в кайданах дорогою на Тульчин. Так ось вулиця від криниці по нинішній Гагаріна у напрямку Лісничівки називалася Поштовою.

Ділянка вулиці Любомирської від повороту на Поштову (Гагаріна) до колишньої лікарні №1 називалась Фурлєєвською. 

Дореволюційна будівля (колишній військкомат – в 70-х роках минулого століття)

Ліворуч від парку – два фундаментальні будинки старої забудови (тепер житлові). Я пам’ятаю, що в одному з них в сімдесяті роки минулого століття був військкомат. На жаль, фасад цих будівель наразі ледь помітний.

 

 

 

Олександрійський будльвар (міський парк)

Міський парк раніше був Александрійським бульваром. Напевно, названим на честь імператора Олександра, який скасував кріпацтво. Такою на той час була традиція – давати подібні назви різним спорудам, вулицям тощо. Все заради того,  аби привернути увагу центральної влади для залучення фінансів на будівництво доріг та інших об’єктів інфраструктури. Бульвар з’явився в Балті завдяки графу Зенону Беліна-Бжозовському, який  у 40-х роках XIX століття був обраний предводителем дворянства Балтського повіту. На той час це була молода, енергійна людина з неабиякими господарськими та організаторськими здібностями. Його помітили і дуже скоро за заслуги обрали предводителем дворянства всієї Подільської губернії. Але для Балти він залишиться пам’ятним тим, що не тільки заснував паркову зону для відпочинку – бульвар, а й що під його керівництвом була очищена річка Кодима, побудовані охоронні будки на ринках та почалося мощення вулиць.

Бжозовський мав пристрасть до паркових систем, саме тому для облаштування бульвару обрали чималу територію. Але проблема була в тому, що місце це дуже болотисте через близькість до річки. Отже роботи розпочали з риття водовідвідних канав, потім висадили дуби. Частина з них збереглася до наших днів і має таку ж історичну цінність,  як і будівлі-ровесники тих років. Збереглося й планування Олександрійського бульвару у вигляді розбіжних «променів», які простяглися доріжками в різні боки від центру. Я не знаю, хто був архітектором чи автором цього, але примітно, що поляки у своїх містах будували подібні паркові системи. Я знайшов праправнука Бжозовського, спілкуючись з яким, переглянув всі старі фотографії, але,  на жаль, не знайшов фото Олександрійського бульвару.

На протилежному боці  від парку,   у довгій непримітній будівлі мешкав князь Гагарін, який колись, як і Бжозовський, був обраним предводителем дворянства Балти та брав участь у житті міста. Саме у цій будівлі відбувалися «контрреволюційні» зібрання. Тепер тут теж житлова будівля.

А в будинку колишньої санепідемстанції, кажуть, жила графиня Дульська, незаконнонароджена донька князя Трубецького.

Будівля єврейської лікарні (колишня лікарня №1)

Будівля, де  нині  знаходиться інфекційне відділення міської багатопрофільної лікарні (колишня лікарня №1), зведена на пожертву мецената Писаревського. Тут була єврейська лікарня, всередині якої «вмонтована» синагога.

 

 

Далі, за лікарнею, вулиця Любомирська мала назву  Крестьянська. Тут жила біднота і примітних будинків не було.

 Записала  розповідь краєзнавця Олександра ТАСКІНА 

Людмила ШЕЛИХ

 Лише завдяки розповідям старих мешканців інформація про історію балтських вулиць дійшла до нас, – вважає краєзавець. Тому  редакція «ВІ»  продовжуватиме екскурс містом. Будемо раді, якщо й ви поділитесь  будь-якою  інформацією про ті часи та старими фото з видами Балти.

 

Leave a Reply