Пройдемось ВУЛИЦЯМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

БАЛТА — місто,  цікаве своєю історією, живим свідченням якої є  вулиці з будівлями, що несуть у собі відбитки минулого. За неповторними архітектурними орнаментами, звичними для свого часу, сьогодні приховуються таємниці, які ми вирішили  розгадати. Допоміг нам у цьому  місцевий  краєзнавець Олександр ТАСКІН. Це своє дослідження ми почали з «епіцентру» нашого міста, який знаходиться між костелом Святого Станіслава, пожежною каланчею та колишньою резиденцією  Станіслава Любомирського (тепер педколедж). Звідси бере свій початок вулиця Шевченка (раніше – Олександрійський проспект).

— Тут була  площа (на місці скверу, де встановлено пам’ятник жертвам голодоморів). Це пам’ятне місце  – зародок, з якого починалося місто, звідки йшли інші вулиці. У будинку теперішнього педагогічного коледжу був палац князів Любомирських. Тут також було щось на зразок магістрату, де зберігалися важливі документи, – розповів Олександр Таскін. – Перед революцією 1917 року на горищі будівлі було знайдено багато документів, написаних на івриті (фінансові справи Любомирських вели євреї), польською мовою. Вони знаходилися  просто на підлозі. Це була справжня історична цінність, адже з Балти велася торгівля, проводилися ярмарки. Перші з них організовував князь Любомирський в районі теперішнього Свято-Успенського собору та вище педколеджу. На жаль, ці документи спалили. Дізнатися про це стало можливим лише бюрократичній системі в царській Росії, коли все враховувалося, письмово доповідалося.

Але нам у спадок дісталась будівля князів Любомирських і саме до неї прив’язуємо історичне минуле Балти різного періоду її існування. З одним із власників будівлі  теперішнього педколеджу – Олександром Любомирським –  ми пов’язуємо надання Балті (Юзефграду) Магдебурзького права. Саме він виклопотав його у польського  короля для розвитку міста. На той час тут  було лише 100 будинків. У своїх описах подорожей по Україні швейцарець Ян Генріх Мюнтц згадував, що у 1781 році костел був оточений валом та ровом і більшість будинків знаходилася ліворуч від нього.  Для  охорони їх мешканців тут постійно знаходився малий кавалерійський загін поляків.

   Олександр Таскін розповів, що вчительські кадри «кувалися» в Балті ще до революції. У 1903 році було відкрито  чотирирічну жіночу прогімназію  ім. Пушкіна. Потім домоглися відкриття повноцінної – 8-річної – гімназії, яка теж знаходилася в корпусі нинішнього педколеджу. Її випускниці могли викладати у початковій школі. Часто вони займалися приватною практикою, викладали французьку, яку вивчали в гімназії. Поруч, у будівлі, яка не збереглася до наших часів (на території нинішньої школи №2) ,можна було закінчити 2-класні курси вчителів і отримати право на професійну вчительську діяльність. Пізніше палац Любомирських слугував будівельному технікуму, який у 1930 році був переведений в Немирів. Звільнену територію віддали під педагогічну школу з Ананьєва. Саме з цієї дати веде свій відлік нинішній Балтський педагогічний коледж.

Ще одна цікава будівля по вулиці Шевченка, в якій знаходиться  спецшкола-інтернат №1. В 1910 році тут було відкрито  чоловічу гімназію,  побудовану під керівництвом заступника міського голови Федора Михайловича Одольського. Він жив на цій же вулиці у будинку, де тепер розміщено цехи  заводу «Оптикон». У Одольського вдома збиралася вся місцева знать, тут обговорювалися проблеми міста, інші важливі питання.

Навпроти чоловічої гімназії було споруджено  житловий будинок для вчителів. На жаль, деякі нинішні власники понівечили фасад  цієї історичної будівлі прибудовами, схожими на сараї.

— На жаль, мешканці спотворили будинок зі специфічною архітектурою, гарно викладеним цеглою фасадом. Тут жили вчителі – дуже шановані на той час люди. На жаль, сьогодні змінено цінності. Споглядаючи гарні будівлі, діти вчаться розуміти та цінувати красу. А чому вони навчатимуться, дивлячись на зруйновані фасади історичних будівель? – каже Олександр Таскін.

На щастя, сім’я нашої колеги-журналістки Любові Кузьменко подбала про збереження зовнішнього вигляду частини будинку, яка їм належить.Тому у нас всіх є можливість хоча б уявити, яким він був тоді, коли тут жили вчителі чоловічої гімназії.

Всі інші будівлі з червоної цегли, за словами Олександра Таскіна, напевно, належали купцям. Про це йому колись розповів єврей – старожил.

— Купці в Балті були багаті. Вони будували власні будинки за індивідуальними проєктами, так, що вони не були схожі один на одного. Це свого роду неповторна специфічна провінційна архітектура, – пояснив Олександр Таскін , і додав. – Не будемо зберігати історичні будівлі, наше місто стане  голим. Як знатимемо про те, що тут відбувалося, які люди жили? Де знайдемо підтвердження історичним фактам?

Розповідь про вулицю Шевченка ми не перенасичували історичними фактами (на це не вистачило б й кількох газетних сторінок), бо маємо на меті лише привернути увагу на стан історичних будівель, яких чимало у нашому славному своїм минулим місті. Впевнені, що з гордості за місце, де народився, де живеш, починається й повага до самих себе. Розмову про це продовжимо. Сподіваємось, буде цікаво. 

Людмила КАЛІНІНА

 

Написи на фото

Такий тепер вигляд має колись ошатний будинок Федора Одольського (завод «Оптикон»)

 

На обох знімках – будинок вчителів чоловічої гімназії

 

«Епіцентр» Юзефграда. Пожежна каланча

Будинок чоловічої гімназії (спецшкола-інтернат №1)

Мешканці одного з будинків по вул. Шевченка все ще застрягли на старій назві

Один з будинків, побудованих купцями

 

Палац Любомирських (Балтський педагогічний коледж)

Leave a Reply