Від гарної дерев’яної лавки з живими квітами біля Пужайківської сільської ради, як й від її одноповерхової будівлі, віє домашнім затишком. А навпроти, як красномовне свідчення головних пріоритетів місцевої влади, у добротній двоповерхівці – колишній колгоспній конторі, повним ходом іде ремонт приміщення та даху. І це зрозуміло: тут розміщено будинок культури, музей та бібліотеку.
Сільський голова Сергій Даліщук зайвого не любить говорити, але на моє риторичне запитання «як село виживає», так само ствердно відповів:
– Не виживає, а – живе!
І справді, Пужайкове живе, навіть за європейськими мірками, правильно, бо тут всі дотримуються негласного правила: вести бізнес у рівних умовах та обов’язково і вчасно сплачувати податки. На території сільської ради є 48 фермерських господарств, 26 орендарів та одноосібники. Всього, за підрахунками сільського голови, 1,5 сотні людей зайняті у сільському господарстві.
– Виконуємо ми бюджет на 160 відсотків. У нас всі, дякувати Богу, податки сплачують справно: на сьогодні кращого способу для того, щоб розвивалось село, не придумано, – всміхається Сергій Іванович і додає: – Фермери у нас – потужні, хороші хлопці. Чимало допомагають й крім сплати податків.
Почуття міцного господаря не полишає й місцевих депутатів як сільської, так і районної рад (тут інтереси мешканців Пужайкового та Савранського представляє Валерій Муль), тож проблеми вирішують по-хазяйськи, як у себе вдома. Своїми рішеннями не раз делегували кошти з сільського бюджету на підтримку закладів культури, медицини і освіти, що мають районне підпорядкування. Так минулого року у НВК «Пужайківська ЗОШ» з’явились сучасні меблі (в тому числі – парти і стільці) – понад 21 тисячу гривень витрачено з місцевого бюджету. 50 тисяч гривень – на придбання ноутбуків для школи, 10 тисяч – на спортивний інвентар для дітей. За 36, 8 тисячі придбано електричну плиту та витяжну шафу для шкільної їдальні.
Профінансовано участь громади села у проекті ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», завдяки чому здійснено низку енергоощадних заходів у дошкільному навчальному закладі, зокрема – заміну вікон на 67 тисяч гривень.
Пужайківській амбулаторії медицини загальної практики виділили 20 000 грн на ліки, Савранському фельдшерському пункту – 5 тисяч на необхідні матеріали, інвентар та обладнання.
Фінансову підтримку сільська рада надає й Пужайківському будинку культури, Савранському клубу та сільським бібліотекам. На їх фінансування виділено 279 тисяч гривень.
Постійно виділяються кошти на харчування дітей: в поточному році вже витрачено 14 тисяч гривень, а на червневому засіданні сесії сільради прийнято рішення про делегування до районного бюджету додаткових 3 тисяч на ці цілі. Всього у червні вирішили витратити 97 тисяч гривень на фінансову підтримку сільських бюджетних закладів. З них 30 тисяч – на придбання булер’янів для потреб амбулаторії та матеріалів для ремонту її приміщення, 10 тисяч – на ремонт шкільного автобуса, 57 тисяч – на ремонт даху будинку культури.
Не допустили й скорочення лікаря–стоматолога, який працює у місцевій амбулаторії: взяли на утримання спільно з Піщанською, Шляхівською та Новопільською сільськими радами.
Цікаво, що в Пужайковому не задля «галочки» приймаються і різні програми, які мають реальну фінансову підтримку. Серед них – програма розвитку фізичної культури та спорту, за якою минулого року для сільських спортсменів придбано спортивні костюми та відповідний інвентар на 25 тисяч гривень.
Вже другий рік діє програма щодо надання одноразової допомоги учасникам бойових дій в зоні АТО. Завдяки такому рішенню сесії сільради фінансову підтримку (по 5 тисяч гривень) отримали 9 учасників АТО. За словами Сергія Даліщука, сільська рада також надала земельні ділянки всім захисникам, які зверталися з відповідними заявами.
Зрозуміло, що питання благоустрою у хазяйновитих пужайківців теж серед головних: упорядковуються цвинтарі, пам’ятники. З сільського бюджету витрачено кошти на ремонт мережі освітлення: заради ощадження замінено натрієві лампи на сучасні світлодіодні, що втричі яскравіші та у 1,5 раза менше споживають енергії.
Проблему ремонту і утримання доріг в Пужайковому також вирішують, як і в інших селах, найбільш доступним способом – підсипанням щебенем. Але роблять це, за словами Сергія Даліщука, гуртом:
– За кошти сільського бюджету доставляємо щебінь із Завалля, а потім фермери розвозять його по вулицях та розрівнюють власною технікою. У нас практично 2-3 вулиці залишилось без білощебеневого покриття. Незабаром завершимо. Це, звичайно, не асфальт, але вже сьогодні майже по всьому селу «швидка» чи інший транспорт можуть рухатись за будь-якої погоди.
І все ж, в Пужайковому, попри всю схожість проблем з іншими сільськими радами, однієї просто не існує – земельної. Тут колгоспне майно, в тому числі й земля, були розпайовані та утворені фермерські господарства ще до земельної реформи в Україні. Це дозволило фермерам міцно стати на ноги, але, на думку Сергія Даліщука, «вони вийшли на такий рівень, що вже немає місця для розвитку».
Мені спало на думку: напевно, випробувавши на собі переваги «першості» у запровадженні кардинальних змін, пужайківці тепер не спішать брати участь у децентралізації і уважно спостерігають за результатами об’єднання сусідніх сільських рад. Сергій Даліщук пояснив це просто: тому, що немає чітко визначених законодавством правил такого реформування.
– Ми не знаємо, що у випадку нашого об’єднання відійде у розпорядження громади: надра, вода, земля… Ми не маємо відповідей на багато запитань. То чи варто бігти попереду локомотиву?! Має бути чітко розписаний закон, а люди подивляться і вирішать, що краще.
А поки сільського голову більше турбує інше:
– Люди у нас працьовиті, але за останніх кілька років багато молоді від 18 до 30 років повиїжджало на заробітки: важко в селі реалізувати себе. Була б робота, ніхто не б виїжджав. Тут – житло, батьки і чудова природа! Але не всі будуть доїти корів – основних годувальниць нині. Хтось це може робити, а комусь подобається інше. У кожного своє, – з сумом констатував він.
Пужайківці – люди неспокійної вдачі. Тому є в селі бажаючі займатися городництвом, тваринництвом, полуницю з малиною вирощувати тощо. Одна біда: немає ринку збуту. Все упирається у великі відстані та значні транспортні витрати. Сергій Даліщук озвучив кілька пропозицій щодо вирішення цієї проблеми, та це вже – інша історія.
About The Author
