Під впливом «ГЕНЕРАЛЬШІ»…

Я не можу сказати, що у нашому дворі не люблять тітку Павліну. Просто, скільки пам’ятаю,усі її витівки сусіди завжди сприймали з посмішкою.
Хіба ж не смішно, що всі її ро­весниці мріяли про професії, а Пінка розробила власну теорію як стати щасливою: вдало вийти заміж. Та ще й за генерала і за батьківські гроші манікюрилась—педикюрилась, купувала на сьомому кілометрі наймодніші прикиди і роз’їжджала до Одеси та Києва в пошуках відповідної кандидатури. Згодом перекона­лась, що генерали на танці не ходять, в ресторанах до них теж не вистачило таланту підійти. До того ж всі порядні генерали одружені. Її гасло «Дружина—не стіна, можна відсунути!» не спра­цювало. Лише втратила час. Доволі нагулявшись, повернула­сь Павліна додому й підчепила старшину вдівця Василя, який по вуха закохався в неї. З закоха­ного чоловіка ще які вірьовки можна вити! Ніж ото бігати на пе­редніх лапах перед генералом — краще самій у сім’ї запровадити статус генеральші, вирішила тридцятирічна Ліна. І пішло—поїхало…
Старшина Василь на службі користувався великим авторите­том серед офіцерів і строковиків. Солдати його любили за справедливість, доброту й тур­боту, чесність і порядність. Вдома ж він цілком і повністю потрапив під гарну ніжку Лінусі з каблучком. Та так і служить їй вірою і правдою майже тридцять років. «Генеральша» часто запитує: «Васю, я що товста?»
Ну що ти, люба, ти просто дуже помітна,відповідає не­одмінно з гуморком.
Я багато їм тільки тоді, коли нервую…
Судячи з твоєї фігури, моя генеральшо, спокійне життя тобі взагалі невідоме. Бережи себе!
Справді, спокійно жити тітка Павліна не дає нікому з дома­шніх і родичів. Вона—найкра­ща, найрозумніша, найелега­нтніша… Таких більше ніде нема, хіба що донька Віолетта — мамина копія за харак­тером.
З Лєттою ми в однім дворі виросли, тому й запросила вона мене на весілля. Я ра­діла за неї, бо за гарного й розумного хлопця виходила заміж. Костя не генерал, звичайно, але професію має, на ногах,так би мовити, стоїть міцно. Павліна ж від нарече­ного була не в захваті. Вона не такого зятя хотіла. І мама його їй не до вподоби. Як би не при­биралася—все одно недотягтися до неї.
Після весілля молоді жили на квартирі й все було гаразд. Та після народження Тарасика Лєтта заявила, що хоче повернутися додому, до мами, вона ж слаба і їй важко доглядати дитину.
А я навіщо?Допомагатиму в усьому,заперечував Костя. Та коли ще и теща підключилася — погодився йти у прийми. Ой, краще б наполіг на своєму …
Павліна ж після цього випадку зрозуміла, що зможе вертіти зятем як захоче. «Купати дитину? Боже борони, ти не тямиш, нехай тато, він Віолетту купав і має досвід! Ти не вмієш, ще захлиснеться мій внучок!»
Гуляти з дитиною у візочку на повітрі буду я, хай всі бачать, яка я хороша бабуся!
Лєтточко, вийди з кухні, на що твої руки вже схожі! У нашого тата їжа смачніша виходить,тільки й чути крізь відчинене вікно команди «генеральші» Лєтта більше в комп’ютері сидить. Костя все сумніший ходить. Як не умовляв дружину знову піти на квартиру або придбати власне житло й слухати не хоче. «Що тебе не влашто­вує? У мами так добре», щораз відказує.
От зятя маю,дорікає Пав­ліна. Ти ж не ті книжки Тарасикові читаєш! Навіщо ти цю гру купив—розвиваючу, йому ще рано ! А велосипед для чого? Аби впав та коліна здер?- знову горланить «генеральша».
Якось я гуляла зі своїми малими ввечері на вулиці – Костя виходить з двору з ва­лізою. «Далеко зібрався?— цікавлюсь. Та дістала теща, не можу більше. Хотів погуляти з сином. Подаю йому речі, щоб одягався. То вона як налетіла, мов коршун: «Посади дитину на стільчик, давай я сама його взую, зав’яжу шнурки й одягну, відійди від хлопчика! » «Тарасику шостий рік, дорослий вже, він чудово впорається сам»,кажу. Але хто мене чує… На крик вийшла Віолетта. «Моє терпіння вже скінчилось. Або ми забираємо сина і йдемо звідси, або я піду сам,говорю їй.
Ідеш сам, почув у відповідь.
Костя пішов. На місці Лєтки я б вибігла вслід і кричала б, що передумала, що згодна йти з ним на край світу, не те що на квартиру. Він же не тільки гарний мужчина, турботливий чоловік і тато. У нього руки ростуть звідки треба. Там такі ремонти реконструкції поробив, що лише позаздрити тій красі можна. Чоловік не п’є й не палить, має хороші заробітки, не скупий. Та таких нині вдень з прожектором не знайдеш. А Віолетта повер­нулась до своєї кімнати й поринула в Інтернет.
Минуло два роки. «Генеральша» продовжує не­гативно впливати на доньку й та, на превеликий жаль, спокійно живе її розумом. Не доходить до мами, що відбирає власними ру­ками доньчине щастя, негатив­но впливає на виховання внука. А Лєтка що собі думає? Розледа­чіла зовсім. Тарасик прагне кожну вільну хвилинку провести з татом. З ним цікаво, разом займаються спортом, уроки вчать. Костя намагається вря­тувати сім’ю, та чи вдасться?…
Тетяна АПЕКСЄЄВА.

Leave a Reply