Збір допомоги не закінчується, бо в громаді пам’ятають: 30 жителів Піщанської громади нині захищають державу в лавах Збройних Сил України.
— Практично з перших днів жителі Піщанської громади, працівники апарату та двох наших шкіл включилися в роботу по забезпеченню харчами всіх, хто потребує, охопили пів України допомогою. Допомагали, хто чим міг. Спочатку селяни приносили продукти, фермери скидались грішми, працівники шкіл своїми руками на шкільному обладнанні виготовляли дуже багато консервів (м’ясні каші, тушонку), і випічку, – розповів очільник СТГ, поділившись планами утворити гуманітарний фонд, аби підтримувати не лише військових, а й своїх громадян.
— Матеріальний ресурс має властивість вичерпуватися. А допомагати маємо усім, хто цього потребує. Те, що люди зносили продуктами та грошима – у стадії завершення. Адже закуповувалося багато круп, м’яса. Люди відгукувалися, безкоштовно надавали банки, кришки. І тепер це роблять. До нас приєдналися декілька старостинських округів з сусідньої Савранської громади. За що їм велика вдячність. Спільними зусиллями все це робимо. Але війна триває і ми не можемо точно сказати, коли завершиться, тому треба замислитися над створенням відповідного фонду. Сьогодні вживають таке слово – «донати» (у розумінні – благодійні кошти). Тож фонд потрібен для того, щоб кожен бажаючий, у кого є така можливість (не тільки мешканець громади), мав змогу вносити «донати» на потреби наших захисників та всіх, хто потребує допомоги.
Ще одна болюча проблема, значення якої посилила війна, є жахливий стан доріг. Доїхати до Піщаної важко навіть з Вінницької та Кіровоградської областей, з якими межує територія громади. А вже з Балти чи Подільська… Дорога давно потребує ремонту і, цілком можливо, відремонтували б, якби не війна. Тож ці плани довелося відкласти на «після перемоги».
— Через нашу громаду з заходу на схід та півночі на південь пролягають дві дороги державного значення Р-54 та Р-71. На жаль, їх планували, але не встигли відремонтувати. Тож тепер ця наша перевага на початку війни стала великою проблемою для налагодження робити в тилу. Бо сюди доїхати хоч власним транспортом, хоч бізнесу – велика проблема. Якщо пропоную налагодити у нас виробництво, перше питання – стан доріг. Тому дочекаємось перемоги і порушуватимемо питання знову, – каже Олексій Пантілєєв.
Зате у центрі по вулиці Василя Приходька наразі облаштовуються тротуарні доріжки, готується місце під майбутні клумби. За словами Олексія Пантілєєва, кошти на це були виділені ще до війни.
— Був розроблений відповідний проєкт та буквально за кілька днів до початку війни виділена велика сума на облаштування справжнього стадіону з біговими доріжками та трибунами, майданчиками з тренажерами і для тенісу…
Між тим, у віддаленості Піщанської громади є й свої плюси: менше ризиків під час війни та набагато безпечніше, ніж в місцях, які обстрілює російський агресор. Тож сюди з Одеси та інших міст поприїздили родини з дітьми. Хтось повернувся до родичів, а комусь довелося допомогти з житлом, поселити в покинуті будинки. Зате, за словами Олексія Пантілєєва, побільшало й активістів, які беруть участь у благоустрої центрального села.
— Кількість лише зареєстрованих внутрішніх переселенців у нас перевищила три сотні людей. Всім їм потрібно допомогти, розмістити, підтримати. Відчутно більше на вулицях дорослих і дітей. Приємно, що серед них є молодь, яка приїхала до своїх знайомих. Молоді люди не сидять без діла: зорганізувались і минулого тижня ми разом провели «суботник», пофарбували дитячий майданчик, привели берег річки до ладу, вивезли сміття. Воно, як ти не старайся, все одно накопичується. Тому хочу вчергове нагадати: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Хочу підтримати цю ініціативу й запросити молодих людей в інших селах підтримати її. Ви бачите, що роботи багато. І вільного часу теж багато. Якщо треба садовий інвентар чи інші підручні матеріали, ми знайдемо. Від вас – тільки бажання та робочі руки.
Не просто під час війни голові громади виконувати свої обов’язки, але Олексій Пантілєєв знаходить у цьому свої плюси та мінуси:
— Є фільм «Поліцейська академія». Я з нього запам’ятав фразу: «Робота важка, але хтось має її виконувати». З перших днів ми зрозуміли, що наша головна перевага – соціальний захист. Є потужне сільгоспвиробництво і є бажання зробити все, щоб покращити умови життя людей на нашій території. Це не втрачає своєї актуальності й під час війни. Тому цим і займаємось.
Наталя ТАРАСЕНКО