СВАХА З ПРЕТЕНЗІЯМИ

АНДРІЙ і Наталя виросли в одному місті, в сусідніх будинках. Навчалися в одному класі.В десятому, з метою профорієнтації, організувала якось їхній класний керівник екскурсію до міської друкарні.Тепер, у сучасних видавництвах, використовуються комп’ютери і офсетні машини.А на той час в лінотипному цеху стояли два допотопні лінотипи- велетні, в друкарському- більш як півстолітні машини.Та під час тієї екскурсії Наталці сподобалась робота на лінотипі. « Диво та й годі! — ділилася вона враженнями з мамою. — На наших очах розплавлений метал перетворюється на рядки, рядки- в газетні чи журнальні статті.»
Андрій був у захваті від друкарських машин.Це ж треба- закріплюєш металеві сторінки, підкладаєш листи паперу, натискаєш на кнопку і вже на протилежному боці виходить газетний розворот.
Відтоді у вільний час Наталя з Андрієм не раз відвідували друкарню.Наталя пробувала набирати тексти, Андрій вчився керувати друкарською машиною.Після випускного вечора в школі поїхали вступати до Львівського поліграфічного училища.
Час за навчанням промайнув непомітно.Та цій парі треба було поїхати на практику до різних міст, щоб зрозуміти, як же сильно вони кохають одне одного.
Андрія в колективі друкарні прийняли радо, запрошували на роботу після одержання диплома.
— Ой, не знаю…Я одружитися збираюсь…
— А хто твоя майбутня дружина?
— Лінотипістка…Вона також на практиці зараз..
- То чого ж ти досі мовчав? Нам друга лінотипістка просто конче потрібна, — сказав директор підприємства Михайло Іванович. — Марина у відпустку два роки не може піти, бо замінити ніким.Привозь мерщій свою наречену, разом весілля відсвяткуємо.Я вже навіть придумав, що подаруємо молодому поліграфічному поповненню.
— Що?
— Ключ від однокімнатної квартири в новому будинку!
Андрій ледь витримав, щоб після телефонної розмови не проговоритись коханій про запрошення працювати і обіцяний подарунок.
Після випуску в училищі і скромного весілля молоді спеціалісти прибули на роботу.Весь колектив проводжав їх з подарунками і типографським котом Равликом у нову квартиру.
Так розпочалося сімейне й трудове життя Наталі та Андрія.Щасливе, цікаве життя.Ніхто в друкарні не помічав, щоб у подружжя були якісь негаразди, конфліктні ситуації чи сварки, як у деяких інших працівників.Всюди разом, завжди вони, як кажуть, в гуморі. «Нерозлийводами» називали цю закохану пару співробітники, навмисне перекручуючи прізвище Недайводи.
За два роки вітали їх з народженням доньки, за шість — з сином. Тісним стало однокімнатне житло, тож поступово будували власний просторий дім.Фруктових дерев відразу ж на ділянці насадили, ягід, троянд.Створили райський куточок для своєї родини.
З часом на підприємстві відбулася «технічна революція».Довелося попрощатися Наталі з лінотипом і опанувати комп’ютер.Здали на металобрухт Андрієву друкарську машину.Друкував на ризографі бланки.Зайнявся бджільництвом, бо донька до вишу вступила, син школу закінчував.
Та й Наталі на ліки витрачали чимало: цукровий діабет десь взявся.Все ж раділи життю.Вивчили дітей, поодружували.Онуків дочекалися.
Але через Наталину хворобу біда прийшла в сім’ю: ампутували їй ногу.Андрій страшенно переживав за дружину, вже так беріг- леліяв.Вона соромилася на інвалідському візку на ринок чи до магазинів їздити, то сам купував все необхідне, навіть одяг. « Оце кохання!..»- заздрісно говорили деякі жінки.
Не вберіг.Залишився без своєї лебідоньки.І хто зна, як би вижив, коли б не діти, внуки.Турбота про них тримала на ногах та ще улюблена пасіка, де трохи забував про гіркоту на душі, про біль від непоправної втрати.
Настала пора онучці до першого класу йти.Хто щодня возитиме до школи й забиратиме Мирославу? Дідусь Андрій, звичайно.Батьки ж на роботі. Вчителька Надія Петрівна Славочку за старанність дуже хвалила.Андрієві було приємно, що дівчатко розумне й кмітливе.
Майже щодня спілкувався з вчителькою.Робили ремонт в класі- допомагав.Зіпсувався кран-купив нового й замінив.Треба наочність вчепити- оновити — з радістю…
У Надії Петрівни загинув чоловік, донька з сім’єю мешкає в Запоріжжі.Лише двічі на рік приїздять в гості.Спілкуються переважно по скайпу. Сумує бабуся за онуками.Тож всю свою любов віддає малим школярикам. «Це буде мій останній випуск.Передам клас- і на пенсію», -якось сказала Андрієві.
Двоє самотніх людей отак непомітно прикипіли одне до одного.Надія інколи навіть ходила в гості до Андрія, він- до неї.Поки не дізналася про це сваха, синова теща.Павліна з чоловіком давно розлучилася через нестерпний свій характер.На роботі пересварилася з усіма, часто писала безпідставні скарги на керівника і бухгалтера.Численні комісії в ході перевірок наведених фактів не виявляли.Зате Павліна при скороченні кадрів у списку була першою.
Невістка їй теж не до вподоби дісталася.А от її батько, Андрій, мужчина- хоч куди.
— Ти, свахо, як хочеш, — плела смертельно хворій Наталі, — а я твоєму Андрієві пропасти не дам, одружу на собі.Не вікувати ж йому як тебе не стане самому? А то ще дістанеться якійсь шльондрі, щоб тільки грошики та оцей дім- красень до рук прибрати.Ти не думай поганого.Я за те, щоб усе йшло в сім’ю…»
— Андрієчку, — запитала якось чоловіка Наталя, — тобі Павліна подобається?
— Таке видумала…Я її терпіти не можу.Просто терплю, коли приходить і починає тут верховодити, бо сваха ж.Але як ще хоч раз почую, що травмує тебе дурними балачками, — вижену.
Відбули дев’ять днів — знахабніла сваха відверто почала натякати Андрієві, що вона — його доля.
— Відчепіться від мене, Павліно, по- доброму прошу.Як вам не соромно, Наталіна душа все бачить, їй же боляче!
— Я їй обіцяла, що тебе не кину в горі, пожалію, пригрію…
— Не треба, благаю!
Не раз ще потім протягом двох років « діставала» Андрія сваха.Та не звертав він уваги на її залицяння.І раптом від сусідки Надії Петрівни дізналася, що Андрій протоптав стежку до вчительки, а вона до нього ходить.Світ неначе перевернувся в голові Павліни.Прибігла до невістки, взяла номер телефона Надії, мовляв, подруга попросила, дитину до її класу перевести хоче.
Зателефонувала й улесливо так запросила вийти в сім годин вечора «на жіночі посиденьки».Нічого не підозрюючи, Надія в призначений час вийшла на подвір’я, де в бесідці сиділо дванадцять жінок, привіталася.І тут Павліну понесло…Начебто, вмираючи, Наталка Недайвода заповіла їй чоловіка Андрія, начебто у неї, рідної свахи Наталчиної, з Андрієм вже два роки стосунки, а Надька гадюкою вповзла в їхню родину, хоче розлучити, внучкою прикриваючись. «Ви мені говорите, що вона порядна!- чимдуж валувала, звертаючись до жінок. — Еге ж, дуже порядна, до чужих грошей та нерухомості вона ласа, ось що! А дзуськи! Хай облизнеться…Андрій буде моїм- і крапка!».
Надія Петрівна не очікувала претензій від цієї озвірілої жінки, здивовано дивилася своїми великими чорними очима то на неї, то на сусідок.
Аж ось до будинку тихо підкотила автівка.З машини вийшов Андрій з букетом квітів, з ним донька Світлана, зять Руслан і внучка Мирослава.Почувши ґвалт, вчинений Павліною, поспішили до жіночого гурту.
— Мамо, як ти могла, навіщо ти це робиш, ганьбиш усіх нас?- вигукнув син Руслан.
— Так ось для чого вам номер телефону вчительки знадобився…-зрозуміла Світлана.
Павліна на півслові перервала свою нікчемну промову й швидко подалася геть.
— Надіє Петрівно, а ми до вас приїхали, вибачте, що без поперед ження.Виходьте заміж за нашого татка, будь ласка! — урочисто запропонувала Світлана.
Андрій, щиро всміхаючись, вручив Надії квіти. «Я вас люблю, Надієчко Петрівно, дуже люблю!» — кинулась до своєї першої вчительки з обіймами мала Мирослава.Запрошені « на посиденьки» жінки з полегшенням зітхнули і дружно зааплодували.
Таїсія КРИСЬКО.

Leave a Reply