НЕДАРМА кажуть, що характер кожної людини може впливати на щастя інших, залежно від того, має він властивість приносити їм шкоду чи користь. В бажаннях виражається сутність людини. Це правда. Судіть самі…
ДІНА змалечку відзначалася впертістю. Все вдома в стосунках між трьома братами, в школі серед однокласників мало бути саме так, як сказала вона. Як не по її – сяде, губки стисне, слізки витирає. Мама з татом жаліли, дозволяли верховодити.
Вийшла заміж – пішла з чоловіком Антоном жити до його мами. А чому б і ні? Будинок просторий, на два входи, всім місця вистачить. Коли зустрічалася з хлопцем – майбутня свекруха щиро раділа: Діночка – сама доброта, лагідна, турботлива, ще й красунечка, пощастило Антоші. А після весілля характер невісточки різко став проявлятися зовсім по – іншому. Вона в домі головна, думка чоловіка та свекрухи значення не має. Народила сина – стала центром Всесвіту, нехай всі крутяться навколо неї.
Згодом перевели чоловіка на роботу до сусіднього міста, трикімнатну квартиру від відомства дали. Нарешті, збулося: вона, Діна, тут одна- єдина господиня!
МИНАВ час. Через свій кепський характер позбулася пихата жінка чоловік Антона. Залишив їй з сином приватизовану квартиру і поїхав працювати до обласного центру. Ледь умовив, щоб відпускала Даню до нього хоч на канікули.
Син ще навчався в десятому – одинадцятому класах, а матуся вже знайшла йому наречену – на два роки молодшу сусідську дівчину, доньку заможних батьків. Навчаючись у виші, Даниїл рідко приїздив додому, бо мама відразу ж запрошувала Аліну, розхвалювала, яка вона розумниця, і розмальовувала перед ними наступне щасливе життя. Даня ж закохався в однокурсницю Аллу і бачив своє майбуття лише з нею.
На весільний вечір, влаштований для молодих батьком Антоном та сватами, Діна прибула без настрою і дала собі слово докласти усіх зусиль, аби розлучити пару.
За рік Алла народила хлопчика Андрійка. Діна приїхала, подивилась на малятко й заявила синові, що це не їхня кровинка, тож відтепер їй доведеться взяти справу у свої руки. А обом улесливо запропонувала:
— Вам так важко доводиться з малюком, а я сама мешкаю, могла б допомогти. Чекаю на вас вдома.
— Твоя мама справила на мене хороше враження, вона така молода й гарненька, може й справді поїдемо до неї, їй сумно одній,- сказала Алла чоловікові.
Мама часто телефонувала й наполягала, аби син з сім’єю їхав додому, бо вона сумує й з цієї причини нездужає.
ЗІБРАЛИСЬ до неї молоді аж через рік. Андрійчик вже перші кроки самостійно робив: від матусі – до свого ліжечка, від ліжка відштовхувався – й бігом до татка. Скільки радості було у всіх трьох – не передати словами!
А от бабуся Діна якось байдуже ставилася до онука, до невістки – взагалі вороже. Було що слухати й синові: «Мама тобі лише добра зичить, а ти не захотів одружитися на Аліні, взяв якесь нещастя. Ні приготувати, ні подати, ото тільки за дитиною й дивиться. Алінка – дівчина в соку, а ця – самі кості. Чи ти певен, що хлопчисько твій? Він зовсім на тебе не схожий!».
— Мамо, він же моя копія, візьми мої дитячі фотографії й порівняй…
АЛЛА чула ті розмови день у день, та не до них було: завагітніла донечкою. Народила. Поки та підростала, свекруха трохи прикусила язика. Та коли після недовгого заміжжя Алінка повернулася додому – знову взялася за своє. І настали для Алли дні чорніші вугілля.
— Це твоя доля, тому й не вжилася з чоловіком, Аліночка тебе кохає,- торохтіла без кінця Даниїлу.
До невістки ставилася просто нестерпно. Весь час дорікала: «Якби ти мала хоч трохи гідності – то пішла б звідси геть»…
Вкотре відмовилася прописувати її у своїй квартирі, вечорами запрошувала Аліну на чай, пекла з нею печиво або пончики на кухні, вголос обливаючи брудом невістку. Одного разу Алла, наслухавшись про себе небилиць, натерпівшись вдосталь зла, – відчинила двері й вказала на них закоханій сусідці. Що тут зчинилося! Свекруха та її гостя так верещали на весь під’їзд, що аж всі мешканці збіглися. Даниїл, який саме повертався з роботи, не міг второпати, що діється.
На цьому грунті, а вірніше, через мамину брехню, не докопавшись до суті, він вперше серйозно посварився з дружиною. Серце полонили злість і ненависть. Алла була змушена винайняти квартиру, перевезла туди на таксі речі. І тут раптом у свекрухи бабусині почуття прокинулися: забрала з дитсадка Сніжану й не віддає. Не без її сприяння суд поділив між батьками дітей. Син дістався матері, донька – батькові. У Диниїла душа болить за сина, у Алли – за доньку. Біда та й годі.
А Діна все Аліну принаджує, з сином зводить. Він обидився на весь світ, ніхто йому не потрібен. Сумує за дружиною й сином, але, видно, успадкував мамину впертість, першим не робить жодного кроку до примирення. З мамою жити також не захотів, пішов на квартиру. Мама Сніжану ні йому, ні невістці не віддає. Аллі, здається, й в повітрі, якби могла, відмовила б, не те що з донькою бачитись.
Та недовго тішилась спілкуванням з Аліною. Сусідка перестала ходити до неї в гості, бо зрозуміла, що Даниїл байдужий до неї, а от малявка Сніжана ще як дратує. Все до мами та до мами хоче. Капосне дитинча.
ДОЛЯ ж вирішила, що випробування подружжя Майорових витримало, пора забути Дінині чвари, вони ж кохають одне одного, а діткам вкрай потрібні материнська й батьківська любов і турбота. У Алли з Данею настали справжні медові місяці. Забрали Снєжку, сім’я у повному складі, все в них до ладу.
— Не дозволяй більше нікому, навіть рідній матері, змінити твою думку про мене. Будь впевнений у моїх почуттях,- сказала дружина Даниїлу.
ЇМ ОБОМ шкода, що Діна наробила своїми витівками й впертістю характеру стільки лиха. 8 Березня усі гуртом пішли до неї з подарунками, тортом і квітами привітати зі святом. Стояла на балконі й бачила, що йдуть гості, проте дверей не відчинила. Вистачить мудрості – перемелеться все в свідомості, користь буде. А ні – то нехай сидить на своїй житловій площі сама…
Таїсія КРИСЬКО.