Стрілка на «Білці» №2

Щоразу, коли проходжу мимо приміщення колишнього районного вузла зв’язку («Укрпошти»), у пам’яті спливають велелюдна зала, широкий стіл посередині, за яким, схилившись над папірцями, щось заповнювали відвідувачі. Життя тут кипіло у буквальному сенсі. Бо тоді, безінтернетної пори, саме звідси йшли поштові артерії, поєднуючи Балту з усім світом…

Тепер ця будівля дивиться на світ зіницями розбитих вікон. Хоча це не новина і ми про це вже не раз писали. Але знову повертаємось до наболілої теми. Адже нічого в цьому житті порожнім не залишається: покинутий простір з розтрощеними «нутрощами» тепер заповнюють голоси підлітків, які шукають пригод і недитячих забав.

Такому «сусідству» зовсім не радіють балтські поштарі, які вже давно туляться у пристосованому приміщенні поруч. Добре, що після нашої публікації в газеті хоч електрощитову, нарешті, перенесли з покинутого приміщення!

Але й це не рятує: минулого тижня викликали поліцію: хтось поцілив цеглою у щиток і на якийсь період залишив поштове відділення без електроживлення. Малолітні винуватці втекли. Світло включили.

Та проблема не в цьому, вважає керівник поштового відділення Наталія Борисова. Адже діти відвідують територію мало не щодня. Воріт немає, охорони – теж: заходь-виходь кожен бажаючий!
От чи знають батьки, що їхні діти відвідують це небезпечне місце?! Чесно кажучи, мені самій було гидко і страшнувато, коли проходила покинутими кабінетами з фотоапаратом. Те, що тут розбиті двері та вікна – пів біди. Тепер на підлозі валяються використані шприци, на підвіконні стоїть дивне пристосування з пластикової пляшки (на знімках).

— Це – «бульбулятор», – пояснила мені Наталія Борисова (знімок праворуч), яка «хочеш-не хочеш», а змушена розбиратися у таких речах, бо очолюваний нею підрозділ «Укрпошти» працює у такому жахливому оточенні. – У нього заливають певну рідину і палять. Скло з вікон летить щодня. Білим днем бешкетники прибігають. Хіба втримаєш?! Як тільки нас побачать, тікають через вікна, а то просто стоять та, нахабно посміхаючись, спостерігають за нашою реакцією. 13-16 років – саме такий вік, коли все починають «пробувати». У нас по території використані гумові «запобіжники» валяються. А шприци?! Хто зна чим діти займаються і яка небезпека на них чатує? А якщо щось станеться, хто відповідатиме?! Он витягли крісла на «балкончика», сидять білим днем, цілуються. На наші зауваження не реагують. Маємо ще одне заняття: ганяємо дітей звідси. Піймаємо, питаємо: «Що ви тут робите?». А вони: «Ми тут з друзями зустрічаємось». Хіба в місті немає гарніших місць? Подивіться, який парк чудовий з атракціонами , скейтпарк, пляж, лавки по всьому місту повстановлювали. Чому їх так приваблюють оця розруха, бруд?

Хтось, крім нас, цікавиться цими дітьми?

Свого керівника підтримали й підлеглі:

— Ми не раз забивали двері, склили вікна за свій рахунок. Скільки можна? У нас зарплата навіть до мінімальної не «дотягує».
— Наші колеги з інших міст дивуються: вони працюють у відремонтованих, комфортних приміщеннях. А ми тут всі тимчасові, бо на таку зарплату і в таких умовах довго не попрацюєш.
— Якби це приміщення (а воно ж – історичне!) належало громаді, вже давно був би порядок. Подивіться , у якому оточенні воно знаходиться: навпроти гарний відремонтований гуртожиток для медиків, поруч – Центр раннього розвитку, школа мистецтв. Це ж центр міста!

І правда, дуже дивує ось такий недержавницький підхід до своєї власності з боку «Укрпошти» і не тільки, бо маємо ще один приклад – триповерхову недобудову райвідділу поліції, яку в молодіжному середовищі Балти називають «Білка». Такі непевні місця «прикривають» виразки суспільства і дуже схожі між собою «злачністю»: «Білка» №2 мало чим відрізняється від першої. Прикро, що саме ця схожість наражає на неабияку небезпеку допитливих підлітків. Сумно, що дорослі (в першу чергу – народні обранці) обирають інші теми для обговорення, не збирають підписів за те, аби будівлі, розташовані на території громади, стали її власністю. Бо теперішніх господарів їх доля мало цікавить і термін цієї байдужості не визначений. Тим часом підлітки (вдень) і дорослі (вночі), що страждають на пагубні звички, «забивають стрілки» на «Білці»-2.
Ми знову б’ємо на сполох: ХТО ПОЧУЄ?!

Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply