ГАЛИНА, жінка освічена й інтелігентна, з першого погляду не вподобала майбутнього зятя Вадима. Неприємно вразило його ставлення до доньки. Вперше в хаті, прийшов з мамою нареченої знайомитись, а сидить за столом і чіпляється мало не до кожного сказаного нею слова. Раптом розгледів, що у неї шия довга, як у жирафа, що вона недовірлива, мов зебра, але він все одно її приручив… «І гарний він, і інститут закінчив, а виховання бракує. Причому тут весь зоопарк, з яким порівнює її Оленку? Чому вона не звертає уваги на його примітивні жарти, дозволяє отак нахабно поводитися й відверто глузувати над нею?» — ніяк не могла заспокоїтись Галина.
— Цей Вадим не любить тебе, доню,— сказала Олені, коли гість пішов. – Ви занадто різні. Боюся, що не будеш ти з ним щасливою.
— Та я вже найщасливіша в світі, матусю! Ти навіть не уявляєш, як сильно я його кохаю! Пам’ятаєш, ти якось прочитала мені у Андре Моруа: «Джерело любові швидше в нас, ніж в улюбленій істоті»? Можливо, й у мене так…
ВАДИМОВА поведінка на весіллі ще більше засмутила тещу. Такий вже зухвалий та набундючений сидів за святковим столом в ресторані, наче його сюди проти волі привезли. На вигуки гостей «Гірко!» жених цілував свою красунечку наречену з дивною байдужістю, для годиться. Вона барвіночком стелилася навколо нього, а він навіть жодного разу на танець не запросив. Гарний настрій десь взявся у нього лише тоді, коли подаровані гроші підраховував. Добре, що тато не бачить цього зятя, два роки тому підступна хвороба обірвала його життя.
У ЛЮБЛЯЧОЇ жінки серце завжди сповнене надій. От і Олена вірила, сподівалась, що її ненаглядний Вадимчик поступово змінить свій характер та ставлення до неї. У сімейному житті головне – терпіння, часто згадувала повчальне побажання родичів на весіллі.
Пів року у них ніби все було гаразд. А тоді почав її коханий чоловік, який працював виконробом на будівництві, приходити ввечері додому напідпитку. Терпіти запах спиртного молода дружина не могла, тож почалися сварки, сльози. Вадимових обіцянок перестати пити вистачало на один – два тижні. Згодом і зарплату перестав приносити. За два роки Оленчина любов досягла тієї межі, за якою були лише біль і відчай. Врешті вона одного ранку, на ще тверезу чоловікову голову, рішуче сказала:
— Я втомилася терпіти твоє пияцтво. Від тебе ж дітей мати не можна, а я хочу стати мамою. Тому обирай: або я, або — горілка!
— Звісно, що горілка! Які діти? Така розумна, а нічого не розумієш…
— Ну, тоді прощавай!
— Будь здорова. Чи надовго йдеш? Та ти ж пропадеш без мене, кому ти потрібна зі своїми вимогами!
МАМА не дорікала, не краяла душу гіркими словами, що, мовляв, як попереджала, так воно і вийшло. Просто несила було дивитися на страждання, сльози доньки. як могла втішала, прагнула вселити віру, що її справжнє щастя десь заблукало, воно обов’язково знайде дорогу до її чудової дівчинки.
КРІМ матусі, Олену рятувала улюблена справа на фірмі. Там вона на весь день забувала про свою біду. Дорогою додому вечорами обговорювала виробничі питання з дуже симпатичним і уважним колегою Максимом, який, виявилось, мешкав на одній з нею вулиці. Звідки їй було знати, що цей хлопець ще задовго до заміжжя закохався в неї? Працювали в одному колективі, але закохана у Вадима Олена його ніколи не помічала. Максим же страшенно переживав, боявся навіть думати, що втратив її навіки. Він був переконаний, що ніколи не зможе забути цю дівчину. То як жити далі?
ТІКАВ сам від себе. Приїздив до батьків у село на вихідні й прагнув допомогти переробити всю їхню нелегку роботу. Фермерові тату – в полі, матусі – вдома. Клопоту не зважиш, але мамі було дуже важко на серці, коли спостерігала за ним. Від мами нічого не приховаєш. Вона якось все ж змогла «розговорити» сина і дізналася про нещасливе його кохання.
— Не переживай, Максимчику. Якщо Олена — твоя доля, то нікуди вона від тебе не дінеться.
— Мамо, вона вже заміжня…
— То й що? На все воля Божа. Наберись терпіння і чекай. Або шукай собі іншу дівчину до душі.
— Ніколи мені більше цього не кажи, мамо. Я — однолюб!
ЯК побачив заплакану Оленку і краєм вуха почув від колег, що вона пішла від чоловіка, серце ніби завмерло на якусь мить. Не знав, чи радіти цій новині. Просто вирішив непомітно підставляти своє плече, аби швидше кохана змогла впоратися з болем. Потроху йому вдавалося заспокоїти, розвеселити її.
Та не довго, як говорять в народі, музика грала. На горизонті знову з’явився Вадим. Він кілька разів побачив «колишню» в компанії іншого й вирішив будь — що повернути її. Так би мовити, зі спортивного інтересу. Вона його любить, то лише поманить – прибіжить. Клявся — божився, що «його кохання спалахнуло ще дужче, він не може жити без своєї Оленки». І вона… повірила.
ГАЛИНА боялася, що з цією душевною травмою донька не скоро впорається. Бо Вадим і не думав прощатися з чаркою. З мільярдів людей її Оленка обрала й любила тільки його одного. Та коли, врешті, остаточно зрозуміла, що він не гідний її кохання, не картала себе й не звинувачувала весь світ у своїй проблемі, а зібрала волю в кулачок і впевнено пішла далі по життю. Мама раділа цьому й відчувала, що це Максимова підтримка так позитивно на неї вплинула. Якби ж вони стали парою… Максим справді надійний, серйозний, щирий. Своїм глибоким почуттям він поступово наводив красивий місток до коханої і твердо вірив, що це навічно. «Я люблю тебе! Почуй мене, Оленко! – подумки посилав щодня зізнання прямо в серденько коханої.
ВОНА з часом погодилась на його пропозицію стати дружиною. Однак про кохання з її боку мови не було. Просто Олені було дуже комфортно з Максимом, затишно, спокійно. Удвох з нетерпінням чекали народження донечки. Та коли приїхав забирати їх із Даринкою з пологового будинку, зрозуміла, як їй бракувало його в ці дні, яке дивне почуття любові переповнює все її єство.
І прийшла до Олени серед зими весна. Це відразу ж відчув Максим. Дружина ніжно зізналася, що кохає його. Іхнє спільне життя перетворилось на казку, про яку навіть не мріяли. За два роки у сімейному гніздечку з’явилася ще одна донька – Катюша. В «дівочому царстві» Максим черпав натхнення для роботи, впорядковував куплений просторий дім. А дівчата прикрашали оселю квітами, рослинами в зимовому садочку.
ТА громом серед ясного неба прийшла в Україну повномасштабна війна з рашистами, завила сиренами. Максим відразу ж пішов до військкомату. Для Олени з доньками почали нескінченно тягтися тривожні години від дзвінка до дзвінка з фронту. Місяць за місяцем. І раптом він без повідомлення приїхав напередодні Дня державності в короткострокову відпустку. Скільки ж було сліз радості! Відразу вирішили здійснити свою сімейну мрію: придбали татові вишиванку, а дівчатам вишиті сукні, й під гарну українську пісню записали на десять хвилин фільм під назвою «Щастя». Вони в ньому, взявшись за руки, танцювали і безтурботно веселилися серед зелених дерев та розкішних літніх квітів на своєму обійсті…
Таїсія КРИСЬКО
About The Author
