— Дівчата! Де ви там? Я тортик приніс. Будемо чай пити,- Єгор застиг на порозі з тортом, шукаючи місце, де б його покласти.
У вітальню вибігли спочатку Анжела, за нею, витираючи руки об фартух, Олена. Поки Олена обіймала коханого чоловіка та допомагала йому зняти куртку, Анжела підхопила торт і вибігла з ним на кухню.
— А що за свято у нас? – запитала Олена.
— Я отримав велике замовлення, заробимо чималі кошти!
— Це добре. Може почнемо на окрему квартиру збирати?
— Знову ти за своє! Хіба нам і так погано?
— Це поки Анжела не вийшла заміж. Твоя сестра доросла, у неї має бути своє особисте життя. Не забувай про це…
Єгор любив свою молодшу сестричку і, хоч вона вже давно виросла, не хотів щось змінювати у їхньому житті. Вони мешкали у квартирі, яка дісталася їм від діда. Мати кинула їх ще у дитинстві, «вдало» вискочивши заміж за заможного чоловіка, який не хотів знати чужих дітей. А батька свого вони ніколи не бачили. Тому саме дідусь виховував їх. Він зміг забезпечити онучці навчання у виші та й онука вмовляв вступити у політех, але той не захотів. У Єгора було захоплення, яке згодом стало його професією: він займався різьбленням по дереву і тепер виготовляв меблі.
Дід дочекався Єгорового весілля і невдовзі помер, заповівши онукові відповідальність за сестру.
Робота приносила не тільки задоволення, а й непоганий прибуток. Обидві жінки, яких він любив, були поруч. Чого ще бажати? Та Олена час від часу порушувала питання окремого житла. Але Єгор вважав, що у великій трикімнатній квартирі місця всім вистачає. Тим більше, що й Анжела підтримувала його.
На кухні вже був накритий стіл. Олена знову наготувала смачного. Єгор завжди дивувався: як у неї виходило з простих продуктів робити кулінарні шедеври?
— Тобі треба працювати головним кухарем ресторану, а не бухгалтером, – вкотре не втримався він від похвали.
— Ти мені зуби не заговорюй. Я цілком серйозно пропоную подумати про окреме житло для нас. Ти міг би розширити виробництво, найняти працівників. Замовлень багато, то чому б не ризикнути?
— Ой, Оленочко, облиш цю меркантильність, – втрутилась у розмову Анжела. – Ти що пропонуєш мені одній у цій квартирі кукувати?
— Йдеться ж не про сьогодні, а про майбутнє. Ти до того часу й заміж встигнеш вийти.
— А я не спішу, мені спочатку інститут треба закінчити, на ноги стати.
— А матеріально й так будемо тобі допомагати, продовжила своєї Олена.
— Все! Тема закрита! Більше ніхто про це не говоритиме, – не витримав Єгор.
Олена, образившись, пішла з кухні, не дочекавшись тортика…
А наступного дня, повернувшись з роботи, Єгор не застав дружину вдома. Анжела, ніяково, наче вибачаючись за невістку, пояснила:
— Вона зібрала речі й пішла. Мовляв, не хоче жити з невдахою, який не здатен забезпечити сім’ю.
— Що ти говориш?! Олена не могла таке сказати!
— Пробач, братику, але це правда. Невже ти мені не віриш?
…Без Олени квартира наче спорожніла. Єгор намагався відшукати дружину. Але на її роботі відповіли, що вона взяла відпустку з наступним звільненням, щоб не відпрацьовувати. А родичі Олени закрили перед ним двері. Подруга нічого не знала…
І Єгор вперше сам випив цілу пляшку горілки. Так намагався «забутися» мало не щодня. На роботі майже не з’являвся, на телефонні дзвінки замовників не відповідав. ивлячись на те, що брати починає спиватися, Анжела одного дня позбирала все спиртне і вилила. Єгор, не знайшовши своє «заспокійливе», накричав на сестру.
Трохи злякавшись такої несподіваної реакції брата, вона все ж таки ризикнула втокмачити у поки ще тверезу голову Єгора, що він не правий:
— Олена одна не залишиться, а от ти кому такий потрібен будеш? Вона сказала, що ти невдаха, то й буде права. Доведи, що це не так!
Анжела й сама здивувалась, коли Єгор наступного ранку пішов на роботу. Він працював, як затятий. Замовлень ставало все більше, і він вже не встигав сам все виготовляти. Тож розширив виробництво, найняв працівників. Вдома почали з’являтися дорогі речі. Про все дбала Анжела. А Єгор не звертав уваги навіть на разючі зміни у власному гардеробі. Він все ще думав про Олену, але вже не шукав, змирившись з тим, що вона, напевно, знайшла собі іншого.
Одного разу вона зателефонувала і запропонувала зустрітися. Анжела, яка була присутня під час цієї розмови, вихопила у брата слухавку:
— Ти нікуди не підеш! Я не хотіла тобі говорити, але у неї є інший! Вона кинула тебе! А тепер, почувши, що ти став багатим, з’явилася. Я не дам тебе більше ображати цій…
І він не передзвонив Олені.
Минув час. Якось у супермаркеті Єгор мало не зіштовхнувся з Олениною подругою.
— О! Привіт!
Ірина зміряла його поглядом знизу догори – від дорогого взуття до не менш коштовного пальта, й нічого не відповіла.
— Ти чого, Ірино? Не впізнала?
— Та куди нам до вас, пане багатію, який власну дитину ще до народження кинув!
— Що ти верзеш?!
Єгор ухопив Ірину за руку і таки змусив пояснити, що вона мала на увазі, висуваючи дивні звинувачення. Виявилось, що Олена народила доньку.
— Ти ж подруга! Все знала і не сказала мені?
— А навіщо? Ти ж насолоджуєшся життям з іншою, яка теж, напевно, народила тобі!
…Єгор із завмиранням серця натиснув на кнопку дверного дзвінка. Почувся тупіт маленьких ніжок. Біля дверей хтось завмер, прислухаючись.
— Олечко, скільки тобі кажу: не стій біля дверей, – почувся знайомий голос і двері відчинилися.
«Олена стала ще гарнішою, а малятко – моя копія», – відзначив про себе Єгор і запитав: — Можна?
— Чому ти не сказала мені про вагітність?
— Тобі мала народити інша.
— Інша? Звідки така нісенітниця?
— Анжела мені все розповіла.
…ТОГО дня Олена поспішала додому. Вона мала повідомити Єгорові радісну новину про свою вагітність. Чоловіка ще не було, тому першою про це дізналась Анжела. Олена думала, що сестра теж радітиме з цього приводу. Та дівчина раптом співчутливо поглянула на невістку:
— Оленочко, я не хотіла тобі говорити, але Єгор має іншу жінку, і вона ось-ось народить йому дитину. Він хоче з тобою розлучитися, але не знає як про це тобі повідомити.
Приголомшена новиною, Олена навіть не заплакала, не закричала від болю. Просто, наче у тумані, хаотично зібрала речі, викликала таксі й поїхала геть. Анжела навіть не намагалась хоч вигляд зробити, що співчуває їй, бо саме такої реакції й очікувала. Навіщо збрехала? Напевне, боялася, що Олена, народивши дитину, матиме більший вплив на брата, а ділити його з кимось не мала наміру. Так, вона дуже ризикувала: якби вони зустрілися, вся її брехня вийшла б на поверхню. Але тепер Олена зникла з їхнього життя…
…Вони сиділи обійнявшись, а чорняве мале дворічне їх продовження бігало навколо.
— Я тепер вас нікуди не відпущу. Мені було погано без тебе, моя Оленочко. Як Анжела так підступно могла вчинити?
— Коханий, не треба з’ясовувати стосунки з сестрою. Вона єдина твоя рідня. Пробачимо?
— Вона мало не зруйнувала наше життя. Але… Тільки заради вас.
…жили тепер окремо – у невеличкому будиночку в мальовничому куточку свого міста. Єгор намагався більше уваги приділяти коханій дружині та любій донечці, тішився тим, як росте. І хоча він все ще допомагав Анжелі матеріально, вона влаштувалась на роботу, у неї з’явилися свої друзі. Про те, що сталося, ніхто вголос не згадував…
Людмила ШЕЛИХ
About The Author
