Навіть навколо найвідоміших в українській історії і культурі фактів, подій, явищ виникають дискусії. Одна з них відноситься до локалізації чумацьких шляхів, адже ще й досі з’являються уточнення, нові версії, нові трактування здавалося б усталеного. Причин принаймні дві. Перша пов’язана з «читанням» середньовічних мап, автори яких здебільшого приблизно маркували поселення, шляхи, урочища тощо. Це зрозуміло, адже вони здебільшого не мали можливості відвідувати території, які фіксували на своїх мапах. Тому сприймати подану ними інформацію буквально, а не з долею умовності, досить ризиковано, що і приводить часто до дискусій.
Друга причина схожа – маємо письмові свідчення, автори яких також часто використовували різні джерела, інколи навіть, суперечливі, тому й тут різних точок зору достатньо. Слід брати до уваги і те, що той чи інший чумацький шлях з часом перетворювався у розгалужену мережу шляхів під однією назвою, що також вносить певну плутанину. Ми ж зупинимося на ділянці чумацького шляху на теренах Кодимщини.
Картографічні матеріали і письмові джерела переважно XVIII- ХІХ століть вказують, що він проходив через Кодиму і Балту. Втім, якою місцевістю рухались чумацькі валки – долиною річки Кодими чи водорозділом – не уточнюється. Ймовірніше, шлях проходив водорозділом, а не долиною, і співпадає з сучасною дорогою Кодима – Балта.
Розглянемо деякі опосередковані джерела. На це вказують принаймні два повідомлення ХІХ століття. В одному з них йдеться про те, що шлях проклав відомий своєю діяльністю у цьому краї у XVIII столітті Шпак, який добре знав місцевість і оминав поселення. І дійсно, на шляху від Кодими до Балти поселення відсутні. На жвавість транспортного руху вказують і деякі опосередковані свідчення. На шляху, за 5 кілометрів від Кодими, стояла корчма, про яку ще й досі пам’ятають. Також за 5 кілометрів від неї у напрямку до Балти край дороги знаходиться згадана нами раніше Брусова криниця. За 8 кілометрів від неї – криниця біля села Борсуки. Від цього джерела питної води до річки поблизу Балти 12 кілометрів. Тобто інфраструктура ділянки в три десятки кілометрів забезпечувала подорожніх харчуванням, коней і волів джерельною водою.
Зрештою, ще одну знакову пам’ятку – меморіальний хрест Іванові Гонті – також опосередковано можна пов’язувати з чумацьким шляхом. За участь в повстанні, як відомо, його стратили 1768 року, а розчленоване тіло, як повідомляє В.Антонович, було наказано розвішати для залякування людей у 14 містах України. У добре відомій на той час Балті, слід думати, зокрема. Однак місцем було обрано не Балту, а узбіччя шляху неподалік з’єднання чумацького шляху і дороги з Оленівки й інших сіл долини. На цій ділянці чисельність подорожніх суттєво зростала, а значить зростала кількість тих, хто дізнавався про долю одного з ватажків Коліївщини.
Ще одна дискусія – назва чумацького шляху. Його називають Шпаковим, Кучманським. Схиляються до версії використання двох назв – Кучманський на ранньому і Шпаків на пізньому етапі його історії. Вірогідніше, що це різні шляхи. Є відомості, що Кучманський шлях проходив територією Ананьївського повіту, а ділянку між Кодимою і Балтою називали все ж Шпаковим шляхом. Так його називав Анатолій Свидницький, який в середині ХІХ століття навчався в Крутянській духовній школі і добре знав усну історію нашого краю. Називав у своїх спогадах шлях Шпаковим у ХІХ столітті й знавець місцевої історії Никодим Міхневич, вказуючи, що він проходив через містечко Кодиму. Отже, все ж таки Шпаків Шлях.
Вячеслав КУШНІР, археолог, етнолог, професор,
декан факультету історії та філософії Одеського
національного університету
імені І.І. Мечникова.
About The Author
