АЛЬМА зникла з вольєра у грозову ніч. Господарі були в розпачі, коли вранці застали його двері відчиненими, на підлозі побачили ошийник. Вони знали, що їхня улюблениця боїться грози, але ж, гадали, не настільки, щоб зняти ошийник і втекти! До того ж, тут у неї є свій будиночок, щоб було де сховатися за будь – якої погоди.. І хоч сподівалися, що погуляє собака й повернеться додому, все одно одразу оповістили всіх знайомих про зникнення Альми. Всі рідні, друзі, знайомі й незнайомі люди долучились до пошуків.
Коли повідомили у соціальних мережах, що собаку бачили у військовому містечку, забриніла надія. На жаль, люди не знали, що потрібно заблудлу притримати. І поки хазяї приїхали, її вже там не було. Повідомили свої координати, їм телефонували, що знайшлася собака, але виїзди до знайдених були безрезультатними. Тому з кожним днем втрачалась надія, натомість не залишали сподівання, що собаку все ж прихистили добрі люди.
… А Альма шукала свій дім, шукала своїх господарів, заглядаючи у вічі перехожим, бігла назустріч легковим автомобілям в надії зустріти рідні очі, відчути дорогий серцю запах рідної людини. Здебільшого була голодною, хотілося пити і тільки часті зливи давали можливість втамувати спрагу. Траплялися милосердні люди, які з жалю кидали їй шматок хліба.
Добрі люди зустрілися їй і цього червневого дня, коли вона йшла по трасі в напрямку Оленівки. Туди ж їхали власним автомобілем до родичів Інна Стецько і Зоя Тулба. Вони обігнали собаку. У Інни стислось серце, коли побачила повний розпачу собачий погляд. Жінки зупинились, відкрили дверцята і собака зайшла в салон. Альму вони взяли з собою до родичів і тут же дали оголошення у ФБ.
– Якщо не знайдеться господар, залишу у себе, – вирішила одна із жінок.
Але, на щастя, свою Альму впізнали хазяї, зателефонувавши Інні й попросивши її притримати собаку. Наступного дня, вранці, вони примчали за Альмою в Любашівку.
…Зустріч Альми з господарями не залишила у Інни сумнівів. У дорослих людей від щастя на очах з’явилися сльози, а Альма шалено раділа, скакала, обіймала їх і облизувала, винувато-радісно заглядала в очі, ніби просячи вибачення за завдані переживання й клопоти.
– Альма вдома! Дякую Інні Стецько і Зої Тулбі, котрі знайшли і повернули нам нашого вірного друга, відмовившись від винагороди. Щиро дякуємо всім добрим людям, які взяли участь у пошуках Альми, які не скупились на оголошення і репости в соціальній мережі, які давали собаці шматок хліба і ковток води, які не кривдили, а проявляли до заблудлої любов і співчуття, – з вдячністю та радістю кажуть Женя і Ніна – хазяї Альми.
Такий щасливий вінець у цієї історії, де переплелися собача відданість і людське милосердя, людська вірність своєму другу, який залишиться поруч в багатстві і бідності, в здоров’ї і хворобі, який спатиме на промерзлій землі, де дмуть холодні вітри, тільки б бути поруч з господарем. Не забуваймо про це!
Любов КУЗЬМЕНКО
About The Author
