Дерева гранату сортів «Ак-Дону», «Гюлоша», колоноподібна груша, червоном’ясі яблука, нектарин – все це і ще чимало цікавого своєю екзотичністю росте у садку Олександра Шелудченка. Про захоплення балтського підприємця садівництвом я дізналася у день, коли в Сінному місцеві мешканці за його ініціативи висадили фруктові дерева у «Саду перемоги» (про цю подію йшлося у одному з минулих номерів газети). Тож була приємно здивована з якою любов’ю він розповідає історію появи кожного виду рослин у своєму обійсті. Від самих воріт нас гостинно зустрічала розквітла магнолія. А далі видніється сам молодий садок.
— Олександре, з чого все почалося?
— З чого почалося? Нам мій батько п’ять років тому (теж у травні) подарунок зробив: купив цей будинок в Сінному. Навколо був тоді це був пустир. Я за своєю натурою людина лінива, тому вирішили засадити ділянку фруктовими деревами. На пробу посадили перші два ряди дерев. Серед них червоном’ясі яблука. Це коли кусаєте яблуко, а воно всередині червоне.
— Так. Пам’ятаю такі з дитинства. Дуже кислі на смак.
— Вони різні. Ось сорт «Бая Маріса» – ранньо-зимовий, найсмачніший серед красном’ясих яблук. З нього почалося моє захоплення таким видом яблук. Я був на виставці у 2016 році в Німеччині. Саме німецька фірма «Bayerisches Obstzentrum» вивела цей сорт. Його презентували для мене. І я спромігся завезли посадковий матеріал додому. Всього маю вісім сортів червоном’ясих, але вони дуже сильно відрізняються і за виглядом і за смаком. Одне з дерев – сорту «Пинк Перл» (у перекладі – «червона перлина») має яблука зовні схожі на «Голден». Такого ж жовто-зеленого забарвлення, а м’якоть – рожева. Якщо дивитися на фото, виглядає як фотомонтаж. За смаком – дозрілий «Голден» з ягідним присмаком. Сподіваюся, наступного року зможу пригостити вас. Єдиний мінус цих яблук – вони довго не зберігаються, максимум – до трьох місяців. Хоча ми досі їмо яблука з нашого саду. Приміром, «Голден», «Муцу» – такі, що зберігаються добре, без проблем.
— Які основні дерева в садку?
— Є пів ряду черешень великих різних сортів, до півтора десятка персиків, близько двох десятків абрикосів, з десяток груш. Ось у цих груш – перше цвітіння. Яблунь – більше шістдесяти дерев майже сорока сортів.
— Де ви берете саджанці?
— У мене багато друзів, які теж захоплюються садівництвом. Нові сорти червоном’ясих саме вони привезли, дізнавшись, що я цим цікавлюся. Так зібралася непогана колекція. До речі, у мене є й червоном’яса груша «Амбасадор». Це сорт, створений в Україні. Минулого року дерево було пошкоджено, і я вже думав, що загине. Залишився лише пеньок. Але завдяки сусідській корівці, вірніше «купкам», які вона залишає, врятували грушку. Обклали цим «добром» і вона вижила. Цього року груші рясно пустили цвіт…
— Значить буде врожай!
— Сподіваюсь. Ось це дерево, якого немає ще в каталогах, сорт не сертифікований. Начебто теж червоном’яса груша. Цього року має увійти у плодоношення, подивимося. Продавці, котрі продали саджанець, назвали сорт «Сад кохання». Цього року я посадив нектарин та персик колоноподібний. Ці сорти у нас нормально визрівають, але для мене це – новинка.
— Нектарин. Цікава назва…
— Так. Цей персик відрізняється від інших гладкою шкіркою. До того ж, більш витривалий, стійкий до шкідників. У правій половині саду усяка екзотика зростає. Ось хурма, я її посадив цього року. Саджанець лише недавно вийшов зі сплячки.
— Такі південні дерева у нас ще й врожаї приносять?
— А я на вас чекаю в гості в середині жовтня. Побачите!
— Сад хоч і молодий, але вже чималенький. Обробляти його важко?
— Принцип нашого саду – ніякої хімії від слова «зовсім». Це знають мої сусіди, друзі близькі й далекі.
— Я помітила, що ви точно знаєте, де які дерева ростуть, але іноді підглядаєте на бирочку з написом.
— Так. Майже на кожне дерево я чіпляю бирочка с датою посадки та сортом. Користуюся зрідка, лише коли потрібно знайти якийсь сорт. Наприклад, «Цирцею» – з червоном’ясих. Це найкисліший сорт. Настільки кислий, що щелепу зводить, майже як від лимону.
— Навіщо такий сорт потрібний?
— Насамперед, це генофонд. До того ж, після кислоти залишається післясмак дуже цікавий. А ще червоном’ясі яблука є одним із сильних засобів для профілактики раку.
— Що ще, крім дерев, росте на ділянці?
— Невеликий виноградник, усі рожеві сорти. Ростуть кущі ожини, малина сорту «Кумберленд» (гібрид малини та ожини). З неї дуже смачне варення варимо. Фундук росте.
— Ось у чому секрет! У наших кліматичних умовах дерева бажано поливати?
— Звичайно. Тут у всіх є колодязі. Тому проблем немає з поливом.
— Не забагато роботи для «лінивої» людини?
— Я так скажу: мені більше подобається працювати в саду, ніж на городі. Он там невелика ділянка. Плануємо розплідник для гранатів. Якщо щось вийде, то буде сенс їх розмножувати.
— Квіти теж знайшли своє місце біля будинку…
— Це зона захоплення моєї дружини. У неї є ціла колекція лілій – 27 сортів.
— А магнолія?
— Як бачите, квітне у наших кліматичних умовах. У нас із дружиною був курйозний випадок. Ми тоді жили у Польщі. Якось вранці, десь на початку травня ми проїжджали через центр польського міста. Побачили цікаве дерево, вкрите квітами. Не могли не зупинитися, бо моя дружина дуже любить квіти. Почали фотографувати, підійшов поліцейський, поцікавився: що ви тут фотографуєте? З’ясувалося, що це будинок місцевого чиновника. Я пояснив, що ми не шпигуни, просто цікавимось незвичною рослиною. І тоді поліцейський пояснив, що це за дерево. Ми знайшли магнолію у Польщі і привели до Балти.
— Кажуть, вона не витримує наших кліматичних умов?
— Ви самі все бачите. Багато хто говорить, що не витримує клімат. Але я вам скажу так: у нас, незважаючи на всі порушення агрокультури, магнолія цвіте. У нас усе переможне!
В саду побувала Людмила ШЕЛИХ
About The Author
