Батькам про все розповість…СОРОКА

— Здравствуйте, ребята! Нет! Мы теперь — не просто дети, мы теперь — ученики!.. Знаете, кто к нам сегодня пришел в гости? Журналист нашей местной газеты, которая освещает все события, происходящие в городе и районе…
Так розпочався черговий урок у 1-А класі загальноосвітньої школи № 3- колегіуму, де поруч з державною ведеться викладання російською мовою. Тим самим відповідно забезпечується конституційне право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах.

— Наш клас національних меншин- єдиний в районі російськомовний, набраний цього року, — пояснила вчителька Олена Георгіївна Мирза. — У нас навчаються діти різних національностей: є вірменка Гаяне, англомовна Танюша з Канади… Є й українці, білоруси, євреї, азербайджанці… Діти оволодівають на одному рівні російською, українською та англійською мовами у «Новій українській школі».
Діти зручно розмістилися на килимочку, утворивши коло, посередині якого стояв кошик. У кожного в руці — свій фрукт.
— Что у тебя, Машенька, в руках? Хурма? Бросай хурму в корзинку…
— … Лизонька, какого цвета гранат? Правильно: красный. А українською? Червоний. Англійською? red…
Олена Георгіївна, лагідно звертаючись до дітей, водночас коментує (для мене):
— Обов’язково треба приділити увагу кожному, бо дитячі оченята пильно, з очікуванням стежать за мною.
— Ви англійську теж знаєте?
— На жаль, ні. Але я змушена знати те, що вивчають діти: цього вимагає саме життя. У нас в класі є англомовна Танюша і це набагато полегшує засвоєння іноземної. Ми у Танюші вчимося правильно вимовляти слова.
Цікаво, що постійними «помічниками» вчительки є казкові герої, яких вона, мабуть, сама вигадала, наділяючи певними властивостями бачити, чути, спостерігати і… робити «казкові» зауваження. Навіть «фізкультхвилинки» відбуваються за їхньої участі.
— У нас є цілий арсенал ось такого театрального набору іграшок. Казкові герої приходять до дітей щодня. Завдяки цьому діти відповідають мені не як вчителю, а спілкуються з Вовчиком — братиком, скажімо, чи з Кізочкою. На кожному уроці казкові герої допомагають дітям оволодівати письмом та усним мовленням. До кінця четвертого класу вони будуть вільно володіти трьома мовами: українською, російською та англійською, — пояснила Олена Георгіївна.
— Для дітей така атмосфера –легка і цікава, а для вчителя?
— Для вчителя дуже складна. Вчитель повинен бути молодим, комунікабельним; своє «я», власні проблеми залишати за дверима. Заходиш до класу — маєш посміхатися. Вчитель не тільки проводить урок, чимало часу треба витрачати на підготовку, перевірку зошитів тощо.
— А як щодо забезпечення підручниками?
— Нам пообіцяли, що підручники будуть у жовтні, а також нові парти, інше обладнання. Але ми не сидимо на місці. Наприклад, вже складаємо схеми речень… Ребята, Ежику интересно: что выражает предложение?
Діти гуртом:
— Предложение выражает законченную мысль.
— А сколько в предложении может быть слов?
— Одно!
— Два или четыре!
— А может быть даже много!!!
— Ежик все слышит и видит, что 1-А класс самый лучший! А какую мы сегодня учили скороговорку? Правильно! Про кукушку! Что мы знаем про кукушку?
— Она плохая мама, потому что подбрасывает свои яйца в чужие гнезда!
— А чем она в это время занята?
— Поедает ядовитых мохнатых гусениц!
Чесно кажучи, я б не одразу відповіла на таке запитання.
— Дивовижно: протягом уроку діти не тільки дізнались чимало цікавого, а й самі розповіли із задоволенням про засвоєне раніше. Вони всі активні, охоче спілкуються. Як вам вдалося досягти таких результатів всього за тиждень навчання?


  • —  35 років педагогічного стажу. Але важливо бути молодою в душі, любити дітей, свою професію. Пропрацювавши стільки років у школі, звичайно, розумієш психологію кожної дитини. Вони всі різні. Коли я в далеких вісімдесятих прийшла на роботу, то були зовсім інші діти. Теперішні — гіперактивні! Їх складно посадити за парту, змусити слухати.
    — Я цього не помітила!
    — У нас є — ось — помічники!
    І знову — звернення до класу. Тепер розмова йшла про Буратіно, і я теж дізналася багато цікавого. Я побачила у класі чимало національних символів. Олена Георгїівна пояснила, що любов до рідної землі вимірюється, в першу чергу, справами.
    — Якщо любиш свою землю, будеш берегти її не тільки в душі. Справжньому патріоту не потрібно щодня одягати вишиванку, аби продемонструвати це. Працювати на благо рідної землі — ось справжній патріотизм.
    — Що найважливіше ви хочете донести дітям?
    — Не тільки навчити читати і писати. Найважливіше — навчити їх жити. Аби вони не розгубилися у океані під назвою життя, відчували себе потрібними. Кожна дитина — це індивідуальність, але треба навчитися кожному індивідуально жити разом. Це найголовніше.
    — Освітня реформа цьому сприяє?
    — Ви розумієте, головне не те, що ми, вчителі перших класів, нарешті, не пишемо виховних планів. У нас іде наскрізне виховання: прийшов зранку -починаєш виховувати і продовжуєш це робити протягом дня — на уроці, в їдальні… Ми говоримо про все: як поводитись, як їсти. Все відбувається у процесі навчання. Виховання дитини не може відбуватися без навчання, навчання — без виховання. Секрет тільки в цьому. У нас є море інформації і доступ до неї. Не тільки комп’ютери, а й гаджети різноманітні. Але я пояснюю дітям, що тільки той, хто вміє ними користуватися правильно, збереже своє здоров’я. Мультфільми можна дивитися не більше 15 хвилин — і все буде добре! І мої дітки знають, що в Китаї взагалі заборонили користуватися гаджетами дітям до 10-ти років. Здоров’я дитини дуже важливе. Тож ми проводимо безліч фізкультхвилинок. У таких маленьких діток ще формується осанка, тому ми прибрали важкі портфелі. Все у нас зберігається у класі.
    — Немає й оцінювання.
    — Немає такого поняття: «гірший» чи «кращий». Кожного хвалимо навіть за маленькі зрушення на краще. Кажемо: «розумник», «молодець», «прекрасно».
    Вони дуже розумні, тому вчителю потрібно бути на кілька кроків попереду. Вони дуже активні, тож вчителю потрібно бути у 10 разів активнішим! Мені дуже подобається проект «Книгочитання», запроваджений у нас в громаді. Треба повернути дитину до книги! І я це вже давно роблю. Я сама дуже люблю читати. Коли читаєш, ти замислюєшся. Працюють мозок, зорова пам’ять, логіка. Адже потрібно запам’ятати послідовність дій від початку до кінця. Крім того, розвивається мовлення, дитина збагачується настільки, що може вільно висловлювати свої думки. Ми прагнемо до культурного суспільства. А воно не обмежується СМСками. Усне мовлення ніхто не відміняв, тому мої діти завжди читають. Якщо книжка російською мовою, то ми обговорюємо її російською. Якщо українською, то — українською.
    Ось така вийшла зустріч у одному з чотирьох перших класів школи № 3-колегіуму (тут досягнуто максимуму у наборі учнів). Її результатом мало стати звичайне інтерв’ю, але я вирішила відійти від стандартів і по-новому побудувати нашу розмову з Оленою Георгіївною, спробувавши вклинитись у навчальний процес, не руйнуючи його цілісності.Гадаю, мені це вдалося! Я таки відчула себе своєю у 1-А класі, робила разом з дітьми фізичні вправи, спілкувалась з казковими героями і повірила, що «Сорока про все вже доповіла батькам»! На прощання О. Г. Мирза висловила побажання:
    — Всім діткам, які прийшли в перший клас, — здоров’я і терпіння. Терпіння батькам! Дуже хочеться вірити в те, що у нас буде триєдине ціле: вчитель-дитина-батьки. Дитина має бути посередині. Якщо з одного боку її триматиме за руку вчитель, а з іншого — батьки, тоді буде успіх.

У 1-А побувала
Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply