Є в місті Балта особливо улюблене спорудження, до якого місцеві жителі ставляться дуже трепетно, з любов’ю, відчуваючи гордість за дорогу серцю архітектурну спадщину. Йдеться про пожежну каланчу, яка вже давно стала символом міста і улюбленим об’єктом полотен місцевих художників та гостей. А ще, як данину поваги до цієї історичної цінності, в соціальних мережах балтяни створили групу «Каланча», заснована також телепередача «Каланчайнік».
Отже, у каланчі своя, дуже цікава історія, яка сягає корінням в початок XX століття …
Причиною народження цієї красивої архітектурної споруди стали аж ніяк не радісні події, а масові пожежі, які чотири рази буквально знищували місто. Городяни розуміли, що пожежній команді потрібна оглядова вежа, але губернське керівництво на всі прохання міської ради відмовляло у фінансуванні. І тільки в 1921 році, коли Балта в черговий раз ледь не загинула у вогні, знову було порушено питання про будівництво вежі. Відтоді минає 100 років .
Тоді оглядові вежі споруджувалися над будівлями пожежних команд. Але старе приміщення князів Любомирських, де розміщувалася пожежна команда міста, не мало міцного фундаменту, тому було прийнято рішення будувати вежу на власному фундаменті.
Проєктно-кошторисну документацію розробив відомий одеський архітектор, професор М.Малиновський. Незабаром Балта була проголошена столицею щойно утвореної (у складі Української РСР) Молдавської Автономної Республіки. Це і прискорило будівництво пожежно-спостережної вежі.
Зводити її взялися досвідчені одеські бетонники А. Вєтошкін, М. Граник, К. Селіхов, А. Грінберг, Я. Шапіро. Вони ж, праворуч біля входу, висікли в бетоні свої імена, увічнивши їх в історії міста.
Всі роботи проводилися відповідно до плану і за вказівкою губернського архітектора «без найменшого відступу». Адже досвіду в будівництві такого об’єкта архітектури ні у кого не було. І тим не менше, єдина в Одеській губернії залізобетонна споруда – сторожовий стовп – до осені 1925 року піднявся на 29-метрову висоту. Будівництво унікальної архітектурної споруди було завершено.
Напевно, немає такого місцевого жителя, який би не побував на каланчі. Ось і ми, школярами, ходили туди на екскурсію. Піднімалися по гвинтових залізобетонних сходах і рахували їх – всього 117. Через кожні 6 сходинок – залізобетонний майданчик. Всього 20 майданчиків. По всій висоті сходів – металева огорожа. Піднявшись на чашу, – оглядовий майданчик діаметром 3 метри з залізобетонним огородженням по колу, ми милувалися містом і захоплювалися роботою пожежних.
У порожній частині вежі є обладнання для сушіння пожежних рукавів, до речі, тут їх сушать і тепер. Там же прокладена металева труба з розтрубами внизу – вона пов’язана з черговим на оглядовому майданчику.
Фундамент споруди по колу – 27 м, глибина фундаменту – 7 м. Цікаво, що на фундамент монолітної залізобетонної вежі пішло бетону в 10 разів більше, ніж на всю конструкцію.
Вежа оснащена електричними годинниками та гербом міста. А над оглядовим майданчиком був встановлений триметровий металевий флагшток з поперечиною, за допомогою якого жителям Балти, розділеної на чотири частини, подавався знак, де в місті сталася пожежа. Черговий піднімав тривогу дзвоном і на поперечині флагштоку вивішував в денний час шкіряні кулі, а в нічний – ліхтарі, кількість яких відповідала номеру, присвоєному частині міста. А по переговорній трубі доповідав про пожежу начальникові чергового караулу. Пізніше на вежі встановили телефон. Поширення телефонного зв’язку зробило дозорну службу неефективною.
Але сама каланча залишається привабливим архітектурним пам’ятником, спорудженим у стилі конструктивізму, як для місцевих жителів, так і для гостей міста. Тому місцева влада намагається знайти кошти на її реконструкцію. А це тільки підтверджує історичну цінність цієї унікальної споруди.
До речі, каланча є в списку пам’яток України. Адже в 2016 році Балта стала фіналістом акції «7 чудес України: історичні міста і містечка» й стала першим містом в списку презентації. Серед визначних пам’яток, які повинні бути цікаві туристам, організатори всеукраїнської акції відзначили римо- католицький польський костел, православний Свято-Успенський кафедральний собор, старообрядницьку церкву, пожежну каланчу, замок землевласників XVIII століття (нині будівля педагогічного коледжу), польський цвинтар зі старовинними пам’ятками XVIII- XIX століть, чоловічий Феодосіївський монастир (за радянських часів – військовий госпіталь і спортивна школа). Так що, ласкаво просимо …
Любов КУЗЬМЕНКО.
About The Author
