Василь Богач: «якщо ввести контроль за використанням землі, у багатьох відпаде бажання просто писати заяви»

Депутати міської ради у своїй переважній більшості вдруге не погодилися виділити по два гектари землі на ведення особистого селянського господарства всім бажаючим. Гурт заявників на чолі з керівником громадської організації «Антикорупційна рада» Михайлом Чабанюком вважають такі дії депутатів протиправними. Своїм поглядом на розв’язання «земельного питання» в громаді поділився гість редакції, староста Пасицелівського старостинського округу Василь Богач.

— Василю Дмитровичу, сьогодні багатьох цікавить питання ринку землі. Останні події в Балті свідчать про те, що люди готуються до його відкриття. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Ринок землі потрібно вводити, але з дуже жорсткими правилами і дуже жорсткими запобіжниками. Наприкінці листопада я брав участь в аграрному форумі Одеської області, де були присутні радник президента із земельних питань Роман Лещенко та заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства з питань агрополітики Тарас Висоцький. Вони хотіли почути думку людей, зайнятих в агропромисловому комплексі, їх зауваження, пропозиції. Після обговорення було прийнято спільне рішення щодо ринку землі: дозволити продаж максимум 100 гектарів – фізичній особі та до 500 га – у власність юридичній особі.

— Але вже сьогодні своїм правом на безкоштовне отримання у власність до 2 гектарів землі може скористатися кожен бажаючий?

— У нас пішов клич по місту, мовляв, «пішли, хлопці, візьмемо по 2 гектари». На жаль, люди не володіють правдивою інформацією. Вони повинні розуміти, що особисте селянське господарство – це вид господарської діяльності з усіма витікаючими наслідками. До того ж, громадяни, які отримують субсидію, мають зробити вибір: або утримувати особисте селянське господарство і не мати державної соціальної підтримки, або бути соціально захищеними і не брати у власність землю. Бо, вже з моєї практики, більша половина пенсіонерів – мешканців села, які мають земельний пай (в середньому – 2,72 га), не отримують субсидій. Адже є гранична межа доходів на сім’ю.
— Що думаєте з приводу земельного конфлікту в Балті?

— Проблема землі дуже гаряча, вона жорстка і просто одним мечем розрубати канат не вийде. Тут потрібна дуже виважена політика, зважені рішення. Вважаю: треба розробити та прийняти стратегію розвитку сільських територій Балтської ОТГ. Після проведення громадських слухань чітко визначити критерії, кількість землі, яку зможемо передати у власність, та яку ми повинні залишити в стратегічному резерві для наступних поколінь. Ми не маємо права все пороздавати. Бо вже через кілька років стануть повнолітніми наші діти, онуки. Їм теж треба буде в селі жити. А тут головний годувальник – земля. Люди повинні розуміти: земля надається для того, щоб працювати на ній. Це стосується й містян, які виявляють бажання отримати земельні ділянки у власність. Потрібно провести широкомасштабну інформаційну кампанію, пояснити людям. Чому сьогодні пішов такий ажіотаж? Бо люди не володіють інформацією.

— Треба просто уважно прочитати, що написано в законі: земля – для ведення особистого селянського господарства. Чи не так?

—Так. Береш землю саме для ведення селянського господарства. Позиція депутатів про те, що «просто не дамо» – хибна. Вона й призвела до такого градусу напруги. Це було нераціональне, необдумане рішення. Бо було відмовлено й людям, які проживають в селі і дійсно потребують землі для ведення особистого селянського господарства. Молодим сім’ям, які тільки починають свою діяльність, потрібен досвід роботи на землі для подальшого створення фермерських господарств. Адже після відкриття ринку землі, напевно, будуть запроваджені жорсткі критерії. Землю зможуть купити ті, хто матиме мінімум п’ять років сільськогосподарського стажу. Є й друга категорія людей – працівники соціальної сфери на селі (вчителі, медики, працівники культури тощо), які не отримали земельні паї. Ми маємо зацікавити молодих спеціалістів, аби вони залишилися в селі.

— У вас є такі люди?

— Так. Вони теж писали заяви, але їм було відмовлено. І це молоді люди, зареєстровані та проживають в селі Пасицели. Вони просили необроблені землі, згодні були їх обробляти.

— Чи цікавляться ті, хто тепер написав заяви, яку землю можуть отримати?

— Напевно, не всі уявляють, що хочуть взяти у власність. Оброблена земля давно розпайована. А землі запасу та резерву – малопродуктивні, часто – у захаращеному стані. Для того, щоб таку землю використовувати, доведеться не тільки докласти рук, а й чималих коштів. Тільки тоді вона приноситиме прибуток. Якщо є містяни, які справді хочуть займатися веденням особистого селянського господарства в селі, то треба надати їм таке право. Але знову ж таки, щоб не допустити реального перепродажу землі.

— Саме для цього ви пропонуєте розробити стратегію розвитку сільської території?

— Так. З широким обговоренням у громаді. Потрібно розробити чіткі критерії видачі земель у власність для ведення особистого селянського господарства. Це не тільки зніме градус напруги, а й сприятиме розвитку сільської території. Головне, щоб село ставало привабливим для молоді. Навіть якщо це будуть містяни, але вони повинні працювати на землі.

— Законом цей обов’язок ніяк не трактується.

— Це спочатку був просто указ президента, який потім увійшов до Земельного кодексу. Там вказано, що кожен громадянин України має право отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На превеликий жаль, на сьогоднішній день немає контролю за використанням землі. Але, якщо ввести такий контроль, у багатьох відпаде бажання просто писати заяви. Для того й передаються ці землі органам місцевого самоврядування, бо на місцях чітко видно потреби мешканців.

— На сесії прозвучало: якщо на всіх мешканців ОТГ поділити землі резерву та запасу, то на кожного вийде менше ніж чверть гектара.

— Земель запасу та резерву, які стали комунальною власністю громади, не більше п’яти відсотків від загальної кількості земель на її території. Вся інша земля – це нерозподілені, недопайовані частки – колишня колективна власність, яку держава не дала можливість розпаювати серед жителів сіл – членів колишніх КСП. Тому першочергове право на її отримання має бути за мешканцями сіл. Я, спілкуючись з селянами, почув таку думку: коли паювали заводи, фабрики в місті, ми у це не вмішувались. Але, згідно із земельним кодексом, отримати землю у власність має право кожен житель України. Ми можемо завтра отримати ситуацію, коли десять, двадцять тисяч людей (Одеса любить землю!) понаписують заяви і ми їм теж не матимемо права відмовити. Тоді на кожного вийде ще менша частка. Перед ринком землі пішов ажіотаж і ми можемо отримати колапс. Але рішення про те, щоб взагалі нікому не виділяти землю, не пройде, бо рано чи пізно таки доведеться виділяти. Тому на самому старті потрібно чітко визначити правила та чесно, справедливо і, головне, відкрито вирішити це питання. З урахуванням аспектів не тільки законних, але й моральних. Без стратегії розвитку, думаю, просто не обійтися.

— Тобто саме орган місцевого самоврядування має встановлювати правила користування власністю громади в межах законодавства?

— Так. Але при цьому не слід забувати, що ця земля є власністю сільських громад, які увійшли в ОТГ. Село, як територіальна одиниця, нікуди не ділася. Немає сільських рад, але в Пасицелах та інших селах територіальні громади нікуди не ділися і вони теж мають право приймати рішення, які міська рада, як спільний орган місцевого самоврядування, має враховувати.

— З приводу продажу землі. Ви говорили, що продаж пропонується обмежувати 100 гектарами для фізичних осіб та 500 га – для юридичних. Звідки такі цифри?

— Така пропозиція була від аграріїв та представників місцевого самоврядування Одеської області.

— Ви згодні з такими рамками?

— Згоден. На форумі прозвучала теза про те, що із введенням ринку землі держава запроваджуватиме й стратегію розвитку малого та сільськогосподарського бізнесу, в тому числі – малих сімейних фермерських господарств. На придбання землі будуть надаватися державні кредити, але обмежені сумою у 5 мільйонів гривень. Будь-кому – чи юридичній особі, чи фізичній.

— Кредити під пільгові відсотки? Це чудово!

— Помилкою влади було те, що попереднє рішення про запровадження ринку землі приймалося без обговорення, не публічно. Це й спричинило чимало чуток, суперечливих думок з цього приводу. Але коли почалися обговорення по областях, представники влади донесли інформацію широкому загалу, люди висловились теж, все стало більш-менш зрозумілим. Зустріч в Одесі була дуже конструктивною.

— Але у законі, прийнятому в першому читанні, закладено зовсім інші обмеження продажу землі в одні руки. Влада погодиться на запропоновані, зокрема, одеситами цифри?

— Чому в першому читанні було закладено такі цифри? Це асоціація фермерів України надала пропозицію ввести обмеження у 200 тисяч гектарів. І після того, як це викликало ажіотаж у суспільстві, пан Роман розповів, що зустрівся з президентом і запропонував провести зустрічі з людьми, аби почути їх і вже потім приймати остаточне рішення. Ще одне, що прозвучало на форумі: на даному етапі на найближчі 15 років іноземцям продаж землі має бути забороненим.

— Як ви оцінюєте можливості людей, які можуть зацікавитися купівлею землі? Вони ризикнуть брати кредити?

— Думаю, що так. Державою вже передбачено відповідні видатки у бюджеті. Представник президента погодився з моєю думкою про те, що впровадження ринку землі можливе тільки після повного комплексу приведення у відповідність законодавства з боротьби з корупцією.

— Це може затягти процес?

— Вводити ринок потрібно. Бо вже з мого досвіду є багато випадків, коли люди, які отримали землю у спадок та проживають у Харкові, Львові, інших містах, хочуть продати її. Їх незначна частка. До того ж, той, хто хотів, вже давно продав землю. Тільки за тіньовими схемами. На сьогодні бажаючих продати землю у нас, в Пасицелах, думаю, не більше 1-1,5%.

— Тобто ринок землі вже існує. Тим, хто «продав» свій пай, залишилось це узаконити?

— Введення ринку дозволить вирівняти ціну на землю. Хоча сподіватися, що вона зміниться кардинально, не варто. Бо наразі пропозиція переважатиме над попитом. Це перше. Друге – ті, хто вже заготував гроші на купівлю землі, чинитимуть спроби «просадити» ціну на неї. Досвід Польщі показав, що вартість їхньої землі з однієї тисячі доларів до 5-6 піднімалася протягом 8-10 років. Крім того, сподіваюсь, нарешті, буде грамотна політика держави щодо розвитку малого та середнього сільськогосподарського бізнесу. Бо сьогодні сільгоспвиробник – чи не єдиний годувальник на селі – кинутий напризволяще. Законодавством це питання не врегульоване. Такий самий фермер у Європі може самостійно законтрактувати і продати свою продукцію в будь-яку країну світу. У нас, на превеликий жаль, цього нема. Наші фермери змушені звертатися до посередників – зернотрейдерів, які диктують свої умови.

— Ви вірите, що у нас все нормалізується і люди заживуть в цивілізованих умовах?

— Після розпаду колгоспів сільське господарство було у страшному занепаді. Ми не бачили особливої підтримки держави, але ринок сам все «нормалізував». Ще 10-15 років тому врожайність у 30 центнерів з гектара пшениці була практично рекордною. На сьогоднішній день це вже нерентабельний показник, нормою є середня врожайність у 45 центнерів з гектара по району. Отже, державі та органам місцевого самоврядування головне – не заважати.

— Ви, як староста, якою бачите свою функцію щодо підтримки фермерства, особистого селянського господарства?

— Наші сільгоспвиробники хочуть бачити цивілізовані правила гри, встановлені хоча б на 5 років наперед. Адже кожен з них планує свій бізнес, свої капіталовкладення і зміна умов гри протягом року чи півтора жорстко вибиває з колії. Кожен виробник хоче бачити прийнятну цінову політику, нормальні правила гри. Думаю, що до нас ще прийде страхування посівів.

— Це вищий пілотаж на ринку землі?

— Ринок змусить звертатися до страхування, але, звичайно, якщо страхові компанії надаватимуть прийнятні умови. На жаль, ми знаходимось в умовах ризикованого землеробства і сьогодні немає іншого вибору, як приймати цивілізовані правила гри. Закон і Конституція повинні бути понад усе. Але закони мають бути чіткі та зрозумілі кожному громадянину. Їх можна за кількістю зменшити у рази, але домогтися, аби законодавства дотримувалися всі.

— У нас чимало хороших законів, але не всі вони працюють.

— Безвіз показав дуже багато: молодь поїхала до Європи і побачила, як там живуть. І повірте мені, у наших сільських людей, які повертаються звідти, вже починає рука смикатися, коли хочуть кинути недопалок на землю. Вони тепер знають, що за законом жити легше.

Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.

 

Leave a Reply