Випробування долі

    Передмова


Моя мама, маючи чотирьох дітей і чотирьох онуків, встигала дарувати свою увагу й зовсім чужим людям. То вчительку Тамілу пригріла, то лікаря Ларису, то чотирьох медсестричок, поки й заміж не повіддавала.
Якось лікувала серце в терапії й привела додому медсестру Олю.
– Хай живе у нас дівчина, це ж землячка, з наших країв. Вона заходить до палати наче ангел-хранитель. Від її посмішки і лагідних слів усім хворим відразу легше стає. А як вміло крапельниці ставить, уколи робить нечутно! Від нас їй і до лікарні близько…
Ніхто не був проти, бо мимині квартирантки назавжди вливалися, мов рідні, в нашу родину. За два роки повеселилися ми й на Олиному весіллі.
Давно нема мами, а Ольга з Василем виростили чудового сина. Змалку він, вродливий білявенький синьоокий хлопчик дружив з чорнявою красунечкою Майєю. Смагляве личко, як яблучко, ще й дві ямочки на щічках, розкосі чорні очі, довга чорна коса.
Ходили вони не інакше, як взявшись за руки. Високі, стрункі, спортивні. Майя – капітан волейбольної команди. Ігор – капітан футбольної і талановитий танцівник шкільної хореографічної студії.
На випускному вечорі вся наша сім’я й чимало знайомих тільки й милувалися цією елегантною парою золотих медалістів. Яку долю підготувало їм самостійне життя, на порозі якого стояли вони разом – такі різні й невимовно красиві?

    Вона

Майя легко вступила на істфак університету і розпочалися цікаві студентські роки. У вільний час займалася волейболем. Інколи приїздив Ігор, який навчався у Києві на інженера-програміста.
Прихильників-залицяльників не бракувало, та вона чекала зустрічей з Ігорем. На останньому курсі подруга Іванна познайомила її на своїх іменинах з родичем з Тернопільщини Богданом. І парубок, на десять років старший, своїми вишуканими манерами закохав у себе чорнооку смаглявку. Він вже міцно стояв на ногах. Закінчив духовну семінарію і юридичний факультет, працював адвокатом. Тому й пропонував катання на власному автомобілі, подарунки, запрошував до театру, в ресторани. Ігореві, який палко її кохав, ці розваги були не по кишені.
Богданові ж, якого Майя запросила познайомитися з батьками – підприємцями в районному містечку, до душі припали їхні статки. Він все наполегливіше пропонував дівчині вийти за нього заміж. І Майя, отримавши червоного диплома, дала згоду.
Батьки не були у захваті від доньчиного вибору. Вони досі бачили її майбутнє лише поруч з Ігорем. Та й десять літ – це значна вікова різниця. Їм було неприємним зятеве показне підкреслено чемне ставлення до них, якесь зверхнє – до Майї. Але це – квітки.
Для всієї родини був страшним ударом приїзд за місяць після весілля Богданової дружини з двома семирічними синами – близнюками, яким він давно не платив аліменти. А він же вдавав себе за холостяка!
Богданова брехня, що випливла, мов грім серед ясного неба, дала добрячу тріщину у сімейних взаєминах. Та ще його апетити прибрати до рук батьківський бізнес.
– Він же збирався Богові служити, духовну семінарію закінчив! – скаржилася Майя мамі. – Господи, де були мої очі, як житиму з цією людиною далі?
А далі – трагедія. Почерталися батьки ввечері з Одеси і назустріч їм згори вискочив – засліпив п’яний водій.
І почалося… «Священик-юрист», нарешті, показав себе. Майя все, виявляється, робила не так. Маленький синок дратував його, коли повертався далеко запівніч напідпитку з ігор в карти, бо пла-кав і не давав спати. Наполягав, щоб бізнес, який дістався Майї у спадок, переоформила на нього, адже це через неї він набрався боргів. Якось дужою рукою вдарив так, що вона опинилася на підлозі. Підвелася – ще вдарив і пішов гуляти. Майя наплакалася й виставила його речі за хвіртку.

    Він


Майїна зрада надовго вибила Ігоря з життєвої колії. Після університету він попросився в армію й рік служив… у почесній президентській варті. А повернувся – мама й тато, вся наша родина підтримували його добрим словом. Влаштувався на роботу програмістом в одну з місцевих бюджетних організацій. Часто їздив у відрядження. Одного разу познайомився в автобусі з лікарем Мариною. Зав’язалася дружба. Один – два рази на місяць їздив Ігор до сусіднього міста на побачення з Мариною, здебільшого спілкувалися телефоном чи в соціальних мережах.
Саме коли Майя народжувала сина – у Ігоря відбувалося весілля. Серед запрошених – переважно медики. Це й зрозуміло. Маринині батьки й сама вона – лікарі. З Ігоревого боку також чотири пари медпрацівників.
Після урочистої реєстрації шлюбу – фотографування, зустріч гостей. Ігореві прибули організовано, стали в чергу і з гарними побажаннями вручали нареченій квіти, а главі щойно створеної сім’ї – конверти. Марина раптом почала вихоплювати їх з рук нареченого і, відкриваючи на очах у присутніх, голосно вигукувала: «А раптом вони порожні! Зараз перевіримо! О-о-о-о, щось ви малувато грошей сюди поклали!… Чого було йти на весілля, як дарувати нічого…». Ігор з батьками ладні були провалитися від цієї ганьби крізь землю. Томаді вдалося якось згладити ситуацію. Та він виявився безсилим, коли ввечері, під час танців, Марину запросив її колега, а Ігор – свою партнерку по бальних танцях. Нареченій здалося, що її обранець вже занадто тулиться до дівчини. Вона підскочила, штовхнула її в спину, зірвала зі своєї голови вінок з фатою й несамовито підкидала ногами весільні атрибути. Інцидент завершився тим, що Ігор з батьками і своїми гостями залишили весільне торжество.
Після безсонної ночі мама з татом умовляли сина їхати до дружини. «Ганебно все почалося, але ж ви тепер – подружжя, – переконували. – Напевне, вона отямилася після вчорашнього й мучиться-карається за те, що вчинила».
Послухав Ігор, швидко подолав сімдесят кілометрів. Та Марини вдома не застав. «Поїхала з друзями на шашлики, – пояснила її мама. – Весілля ж продовжується…».
– Мучиться – карається, – промовив Ігор сам до себе. На цьому спроба його сімейного життя закінчилася.

    Нарешті, разом!

Про Майїне невдале заміжжя Ігореві розповіла мама. Оля зустріла її з дитятком у візочку на території лікарні, коли та привезла сина на щеплення. Майя з повними очима сліз обійняла Ольгу зі словами: «Яка ж я була дурна! Що я натворила!..».
– Важко їй самій з дитиною, ох і важко! – сказала з болем Ігореві мама.
Згодом зустрілися небайдужі погляди синіх і чорних очей. Всиновив Ігор Сергійка, народилася Даринка. Аби врятувати Майїн бізнес, йому довелося розрахуватися з бюджетної організації, колектив якої з жалем прощався з хорошим спеціалістом.
Недавно бачила всю сімейку. Вразила Даринка: Майїн овал обличчя і пшеничне Ігореве волосся, татове біле личко з рожевими щічками і сині, як волошки, розкосі оченята. На мене дивилися Майя і Ігор – обоє відразу. Доля недарма звела їх знову, пропустивши через складні випробування. Веселі, щасливі, тримаються за руки. Неначе вчора побралися. А вже сім років разом…

  • Тетяна АЛЕКСЄЄВА</strong>.
  • Leave a Reply