Вісімнадцятирічний Андрій Корман з Сінного якось пішов на річку з друзями купатися. Раптом вони почули, як хтось неподалік жалібно скиглить. Хлопці зайшли в кукурудзу, звідки лунав «плач». Зненацька хтось ткнувся об ногу Андрія, почав тертися. Це виявилось маленьке, щойно народжене оленятко. Він взяв тваринку на руки і почав шукати її матір. Так і не знайшовши, приніс додому. Вдома бабуся Марія Андріївна почала відгодовувати Манюню (так назвали оленятко).
— Це було місяців чотири тому. Воно було зовсім маленьке: ще пуповинка не відпала. Я три місяці випоювала Манюню коров’ячим молоком. Вона випивала спочатку пів літра, потім — трохи більше, більше, так — до п’яти літрів за день. Тепер вона все їсть. Мої троянди «шалено» гарні геть пощипала, — розповіла жінка з любов’ю. — Манюня звикла до людей, особливо до дітей, зовсім не боїться, довіряє їм. Тепер бігає по всіх сусідах: вони з нею залюбки фотографуються. Поки, дякувати Богу, її ніхто не ображає. Сподіваюсь, що так і буде! Манюня для нас як член сім’ї. Якщо піде до когось «в гості», нам телефонують обов’язково, повідомляють, де вона, аби ми не хвилювалися. Найбільше радіє спілкуванню з Манюнею мій дворічний правнук…
Манюня й справді вже стала своєрідною «візиткою» села: сюди приїздять гості, зокрема, з Балти, Слобідки.
— Нехай підростає. Далі буде видно, куди її влаштувати. Але поки що вона з нами, — сказала на прощання Марія Андріївна.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
