Ювіляр вважає, що це і є «секретом» його багаторічної високої працездатності. Не рахує літа, бо живе за принципом: «Мені стільки років – наскільки себе почуваю.Скільки Бог дасть, стільки й проживу».Земляки не раз обирали Петра Астафійовича своїм депутатом до обласної, районної та міської рад, членом міськвиконкому, бо вмів відстояти їхні інтереси.За сумлінну, творчу працю нагороджений орденом «Дружби народів», має звання Заслуженого вчителя України та Почесного громадянина міста Балти й безліч інших відзнак.
НАРОДИВСЯ він засніженого морозного грудневого дня у воєнному 1942-му. «Петрик – моя надія і опора»,- лагідно говорила матуся, зігріваючи маленького синочка своєю турботою в жорстокий окупаційний час. Саме таким, міцним та надійним, працелюбним та охочим до знань і виріс Петро. За яку б справу не довелося братися в житті – все вдавалось.Ось він успішний випускник Переймівської середньої школи і Одеського профтехучилища, токар на заводі. Ось вже сержант ракетних військ регулярно пише мамі листи.Після трирічної служби в армії – завідувач Переймівського клубу, адже з дитинства любить сцену.Його організаторський талант помітило районне керівництво й згодом очолив районний відділ культури, навчаючись заочно на географічному факультеті держуніверситету (за порадою свого шанованого вчителя І.В.Каленика).Це був період особливого розквіту самодіяльного мистецтва в місті й селах Балтщини. Запрацював народний театр, відроджувались традиції й свята.З’явився хор працівників культури. В районі часто проводились обласні семінари по вивченню досвіду роботи Балтських культпрацівників.
Та отримав Петро Ткач диплома й пішов педагогічною стежкою.Ніколи не забуде порад вчителя географії, учасника війни Г.Д.Садковського, який був добрим наставником молодого педагога.Вдячний учень доглядає багато років його могилу на цвинтарі.
З часом очолив Петро Астафійович Балтську школу №1, яка під час його директорства стала відомою на всю країну й отримала звання імені Олеся Гончара.Творчі ідеї керівника й педагогічного колективу, з яким відразу знайшов спільну мову, били ключем.Чого варте лише запровадження в навчальний процес тринадцяти видів народного мистецтва, в якому брали участь всі діти 1-11 класів. Було створено вчительський хор, хореографічний учнівський колектив, кабінети – музеї Тараса Шевченка та Олеся Гончара, туристичний клуб, відкрито історичний музей, експонати для якого про історію школи, міста, району збирав директор зі своїми туристами. Всі канікули Петро Астафійович проводив з ними в походах на веломашинах по рідному краю та сусідніх областях.На основі зібраних матеріалів діти писали наукові роботи. З групою юних туристів директор взяв участь в обласній молодіжній експедиції по вивченню гідрології та кліматології на Кольському півострові, в Якутії та Забайкаллі.
Чого тільки не пережив за роки керівництва школою… Негативну енергію після роботи відмітав віником на території перед музеєм. Підтримував там порядок, садив і доглядав квіти відтоді, як встановили пам’ятник Степану Олійнику. Додому ввечері завжди повертався з хорошим настроєм.Адже там підростали дві донечки – Оксана і Людмила, котрі брали з тата приклад і в майбутньому теж стали педагогами.Ніколи не чув слів докору від своєї половинки Марії за те, що через туристичні походи на кілька тижнів залишав сім’ю заради своїх вихованців.Між ними протягом всього подружнього життя панують повне взаєморозуміння і підтримка.Радіють трьом чудовим онукам.
Коли майже дванадцять років тому райдержадміністрація прийняла рішення на базі дитячої бібліотеки й гуртків дитячої творчості на вулиці Уварова створити історичний музей – кращої кандидатури на посаду його директора, ніж Петро Ткач, не знайшли. Й не помилилися.Бо, виявляється, тут для нього з’явилася можливість ще більше розкрити свій талант бути корисним людям.
Сьогодні приміщення, де знаходиться музей, відреставроване, має ошатний вигляд і стало окрасою Балти. В самому музеї кілька гарно оформлених залів, в них розташовано понад 4600 експонатів. «Кожен експонат пройшов крізь моє серце і руки»,- каже директор.Він вважає, що для того, аби сюди ходили відвідувачі, їх постійно треба зацікавлювати.На це й спрямована робота невеличкого колективу.Його гордість – виставкова зала.Кожного місяця тут проводяться захоплюючі масові заходи. Це і презентації книг, і відкриття виставок народного мистецтва, і вшанування відомих людей, пропагуються народні ремесла, традиції й обряди. Зокрема, Петро Астафійович взяв активну участь в проведенні на Балтщині міжнародних художніх пленерів, які завершувалися в музеї виставками картин і зустрічами художників з численними глядачами.
Повномасштабне вторгнення рашистів на територію нашої держави не могло не позначитися на діяльності музею.Разом з самодіяльним народним козацьким хором «Будьмо» (керівник Василь Віхренко) проводиться акція «Молитва за Перемогу.Слава Збройним Силам України».Вже побували в десяти селах з пересувним стендом портретів загиблих героїв, де виступили з хвилюючою програмою і відвідали могили полеглих на цій війні земляків, вшанували їх пам’ять.Останнім часом такі зворушливі заходи відбулися в шкільному бомбосховищі с.Сінного, в будинку культури с.Миронів.
В даний час у виставковій залі влаштовано позаплановий «Квітковий вернісаж».Його мета, як зазначив Петро Астафійович, «вивести людей з пригніченого війною стану, дати їм можливість помилуватися прекрасним.Тож зібрали твори майстрів, які пишуть картини, ліплять, вишивають, роблять витинанки, плетуть».Вийшов справжній квітковий рай. До чого ж талановиті наші балтяни!
А музейники вже готові відкривати нові імена, всередині грудня запустити інший проєкт – «Майстри мого села».Розпочне його село Саражинка.
Хор «Будьмо»- особлива сторінка в житті Петра Ткача. Він, можна впевнено сказати, є душею цього колективу. Переважно саме він добирає репертуар, пише сценарії заходів. Двадцять років діяльності закоханих в українську пісню однодумців відображені у багатьох пухнастих теках, які оформляє також він.
Ще другого грудня на репетиції хористи не знали, що виступатимуть четвертого, у неділю, в музеї перед представниками інвалідської організації, керованої Надією Лєнц.Петро Астафійович третього числа зателефонував усім і запропонував виступити з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю – всі погодилися.Він підготував сценарій і вийшла тепла, довірлива зустріч з цими мужніми людьми.
Отак щодня тримає сьогоднішній ювіляр руку на пульсі життя, не один кілометр долає швидкою ходою назустріч людям, наближаючи Перемогу, приносячи їм своєю працею добро та любов до рідного краю.
Таїсія КРИСЬКО
About The Author
