«ВЕРЮ Я, что дни разлуки пролетят, стук колес я различаю в тишине, это поезд твой спешит уже назад, это счастье возвращается ко мне! И куда вы все торопитесь, куда, поезда, поезда?.. – скільки разів наспівувала я з однокласницями й сусідками Евеліною та Еліною популярний в роки нашої юності хіт, часто прогулюючись у вихідні пероном милої серцю залізничної станції. Нам цікаво було спостерігати, як проводжають з сумом пасажирів і як радісно зустрічають прибулих.Хіба могли ми тоді знати, що слова пісні мають пророчу силу, а чекати щастя доведеться не дні, а довгі роки…
…ЖИЛИ собі дві нерозлучні подруги- Маша і Даша.Коли повиходили заміж – умовили чоловіків побудувати житло на вулиці Залізничній по сусідству.Вони просто не уявляли собі життя одна без одної.В обох народилися доньки.У Марії- золотоволоска Евеліна, у Дар’ї – смуглявка Еліна.Словом, Ліни. Дівчатка змалечку дружили, в школі навіть за однією партою сиділи.
Шефство над школою традиційно брала військова частина гарнізону. Солдати-відмінники служби допомагали організовувати вчителям і старшокласникам різні розважальні заходи. Серед них – дивовижні бали: ситцевий, новорічний, квітковий…І обов’язково з бальними танцями.Хореографічним гуртком керував старший сержант Ростислав.Обидва одинадцяті класи у повному складі відвідували заняття.Тож на балах танці у їх виконанні були окрасою програми в просторій спортивній залі. До них приєднувались і вчилися танцювати хлопці й дівчата з дев’ятих і десятих класів.
Так склалося, що партнеркою Ростислава на репетиціях і на вечорах була одна з найталановитіших танцівниць – Евеліна.Еліна аж синіла від заздрощів.Вона вдавала з себе невдаху, без кінця просила солдата потанцювати з нею.Знаючи, що дружба Евеліни з ним переросла в кохання, прагнула «відбити» хлопця, бо він їй дуже подобався.Через це дівчата почали часто сваритися . Причому Евеліна й не здогадувалася про справжню причину непорозумінь між ними.
П’янкий білопінний травень, палка любов красеня Ростислава на якусь мить затьмарили розум Еви, як ніжно називав її коханий.Вона закінчувала школу, він – службу в армії.Попереду доросле життя, яке планували провести разом.Тож і провели удвох на прощання чарівну нічку. «Я писатиму тобі щодня,»- пообіцяв хлопець і поїхав вступати до військового училища.
ЕВЕЛІНА відмінно склала випускні іспити, збиралася везти документи до медінституту і раптом зрозуміла, що… вагітна.Ця новина шокувала і саму дівчину, і її батьків.А листів від коханого нема й нема.На сімейній раді вирішили відкласти вступ до вишу, чекати звістки від Ростислава. « Як би там не було- ти не хвилюйся, доню, це може зашкодити дитині»,- сказав тато.Мама Марія спочатку важко переживала за доньку, ночами не спала, потім осяяла її думка: ну що такого страшного трапилося? Донька жива- здорова, внучку чи онука допоможемо виростити.
З розумінням поставилася до проблеми Дар’я.Вона заспокоювала сусідів, підтримувала добрим словом.А от її донька Еліна мов з глузду з’їхала.Поповзли з її вуст всілякі плітки про ганьбу Евеліни.Та це що!Дівка не визначилася з професією, влаштувалася працювати листоношею у поштовому відділенні й перехоплювала всі Ростиславові листи.Врешті зібралася й поїхала до нього в училище, набрехала, що Евеліна одночасно зустрічалася з місцевим хлопцем, після випускного вийшла за нього заміж і виїхала до міста Суми.Вона всіляко засуджувала поведінку «скромної вертихвістки», мовляв, лише вона знала справжнє зрадливе обличчя Евеліни. Крім того, зізналася Ростиславу, що вірно його любить з першого дня знайомства, бачить себе його дружиною. Ростислав вислухав її і сухо промовив: «Будь ласка, я тебе дуже прошу, ніколи більше сюди не приїжджай.На все добре!». І попрямував до КП.
…ВВЕЧЕРІ перед Старим Новим роком, 13 січня, в зимову заметіль з теплого купейного вагона потягу «Київ- Одеса» вийшов один- єдиний пасажир- стрункий військовий. Пройшовся пероном, відчинив двері до порожньої зали очікування залізничного вокзалу.
— Що ж це вас занесло в наші краї у таку негоду?- співчутливо запитала касирка, з вигляду його ровесниця.
— Спогади, призабуті почуття раптом нахлинули.А коли наступний потяг до Одеси?
— Завтра, о14-й, потім о 17-й і 21-й годині 30 хвилин.
— Тоді виручайте.Давайте поговоримо.
Пред’явив посвідчення, щоб жінка не боялася спілкуватися з незнайомцем. Повідомив, що їде до Одеси на роботу, отримав нове призначення.
— Ну що ж, заходьте в касу, хоч і не можна сюди стороннім особам.Зараз вас чайком пригощу,товаришу полковник, зігрієтесь.То що вас цікавить?
За філіжанкою чаю поділився чоловік своїм наболілим .Як служив, закохався в чарівну дівчину Евеліну, як розлучила їх доля, бо кохана раптово вийшла заміж і не відповідала на його листи, що досі неодружений…
Чим більше говорив військовий, тим більше розквітало посмішкою миле обличчя касирки Людмили.
— Вам смішно? Так, так, розумію…
— Не смішно, а радісно! Нарешті, ви знайшлися, як кажуть, не рано, але ще й не пізно…
І в цю мить, обтрушуючи сніг, до кабінету зайшла … Евеліна.Ростислав різко підвівся: «Ево, невже це ти?! Така ж юна і красива, так не буває…» .
– В ніч під Старий Новий рік все можливо.Але я – не Ева.Я- Сніжана.Таке ім’я дали, бо в хуртовину народилася, якраз 14 січня.Завтра святкуватимем мій день народження, вісімнадцятий. А мою маму Евою називала тільки одна людина на світі.Здається, вона переді мною.Де ж це, в якій заметілі можна було на стільки років заблудитися?
— Ви таки маєте щастя,- втрутилася в розмову Людмила, звертаючись до полковника.- Якби не я, двоюрідна сестра Евеліни, сьогодні чергувала, а нова молода касирка Зіна, навряд чи знайшли б ви свою кохану. Ліна із Снєжкою тут не живуть, щороку приїздять з Одеси відзначати з усією родиною день народження…
ЕЛІНА в ці дні ніколи додому не приїздила, хоч мешкала неподалік в райцентрі.Боялася глянути в очі колишній подрузі.А це приїхала й так чомусь стало зле, що змушена була піти попросити допомоги в Евеліни- вона ж лікарка, терапевт.Саме коли та вимірювала їй тиск- з веселим сміхом до будинку прибули Сніжана, Людмила і…Ростислав.Еліна як побачила- мало не зомліла. Рясні сльози каяття заливали її обличчя.Ковтаючи їх, заїкаючись від хвилювання, вона просила прощення у трьох людей, у яких забрала вісімнадцять літ щастя і батьківського тепла.
Таїсія КРИСЬКО.