– В народі кажуть: як зустрінеш Новий рік, так його й проведеш, — стоячи біля вікна й милуючись зимовим вечором при світлі ліхтаря на стовпі, говорить акушерка сільської дільничної лікарні Віра Борисівна молодій медсестрі Валі. — Либонь святкова ніч буде спокійною.
— Ой, не накаркайте, Борисівно, з тим спокоєм.
— А чого? Жодна з вагітних, котрі знаходяться на обліку, раніше 10 січня до нас не потрапить…
І в цю мить хтось почав нетерпляче стукати в двері пологового відділення.
— Ну, що я казала?- посміхнувшись, багатозначно глянула на фельдшерку Валя і побігла відчиняти.
— О-О-О, Катюшо, де ти тут взялася в новорічний вечір?- впізнала вона у прибулій породіллі в супроводі мами та чоловіка свою однокласницю.
— Та народжувати додому приїхала.Правда, гадала, що це станеться другого-третього січня, а перейми раніше розпочалися.Напевне, дорогою розтрясло.Там десь і Галка моя може невдовзі з’явитися.Теж приїхала і не дуже добре себе почуває.
— Невже всі дівчата з нашого класу призначили в пологовому зустріч у новорічну ніч?
— Ой, Валюшо, мені не до жартів!
— Та воно видно… Але не переживай, все буде гаразд.Сьогодні Віра Борисівна чергує.
— Слава Богу, вона у мене Машу приймала.
Пологи були стрімкими.О першій годині ночі Катя благополучно народила чотирикілограмового синочка. Крім рідні, переживала за неї, стогнучи, міцно вчепившись руками за залізну спинку ліжка, подруга Галя, яка таки потрапила до лікарні саме тоді, «коли нормальні люди, сидячи за святковим столом, старий рік проводжали», — жартувала вона потім.Народила Галина доньку за три години після Катерини. У неї довго не прибувало молоко, тож медсестра Валя принесла Каті дівчинку Оксану зі словами: «На, годуй Артемчикову наречену».
— Твої б слова- та до Бога, — відповіла весело.Мало того, що Катерина з Галиною були найближчими подругами і пронесли міцну свою дружбу крізь усе життя, вони ще й « вискочили» заміж за двох друзів- молодших лейтенантів.
ЩОЛІТА сім’ями на два тижні приїздили погостювати у батьків.Оксана з Артемом підростали, симпатизували одне одному й не могли дочекатися цих зустрічей.
Артем, звичайно ж, став військовим, Оксана — лікарем-педіатром.Навчалися в Одесі. У красуні Оксани прихильників у групі та на курсі було чимало. Та і в студентські роки, і протягом всього свого життя вона палко кохала одного лише Артема.
Для Артема ніколи не існувало інших жінок, крім чарівної, завжди загадкової Оксани. Після весілля поїхали служити в Дрогобич. Пізніше супроводжувала Оксана коханого чоловіка по військових частинах колишнього Союзу, в Угорщині та Німеччині. Завершив Артем військову кар ’єру у Києві в генеральських погонах. Оксана довго ще й на пенсії завідувала в одній із столичних лікарень дитячим відділенням.
«ЗРАЗКОВО- показовою» родиною називали їх в гарнізонах.Де б не служили — в лісі чи у великому місті — Оксана ніколи не нарікала на труднощі невлаштованого побуту, на різні незручності, старі меблі в кімнатах гуртожитків, чоловікову вічну зайнятість. Між ними було повне взаєморозуміння. Можливо, через властиве обом почуття гумору.Всі побутові негаразди лише зміцнювали їхній шлюб. Виховуючи трьох дітей, насолоджувались кожною хвилиною, проведеною разом. Бувало, Оксана говорила: «Ми — найщасливіші й нерозлучні: в один день прийшли в це життя, удвох з нього і підемо». Ніхто не надавав цим словам особливого значення, а вони ох і пророчими виявилися…
ТОДІ популярними в гарнізонах були жіночі ради. Не один раз Оксану Станіславівну обирали очільником. Займалися ради виховною роботою серед молодих сімей військовослужбовців, організовували дозвілля в будинках офіцерів, спортивні змагання …
Її голос на концертах чарував усіх. І чого в співачки не пішла? На змаганнях із стрільби їй серед жінок не було рівних.
З роками вона не старіла, ставала все привабливішою, добрішою та мудрішою.
— Коли ви встигаєте за собою отак дивитися, Оксано Станісла-
вівно, — цікавилися жінки. — У вас троє дітей, неспокійна й відповідальна лікарська робота, безліч громадських справ, а ви виходите щодня з дому, мов із салону краси.
— Мене кохання на ногах тримає, дівчатонька, — відповідала.— Ми живемо з чоловіком душа в душу, ще ніколи серйозно не посварилися. Іноді здається, що свого Артема я все більше й більше люблю, а він мене. Не уявляю свого життя без нього. Ось і весь секрет: кохання зберігає молодість, додає сил, оптимізму, пробуджує найкращі почуття.
— Добре вам. А я вирішила розлучитися з Сашком. Не можу витримати оце сіре гарнізонне життя. Сама весь час з дитиною.Чоловік приходить — сваримось без кінця, бо не встигаю їжу приготувати, пелюшки попрати. Поїду до мами в Харків, вона допоможе ростити сина, — поскар-
жилась якось сусідка.
— Зізнайся, Зіночко, ти на себе в дзеркало давно дивилась?
— Мені хіба є коли?
— Думаєш, отака непричесана й неохайна ти можеш чоловікові подобатись? Моя бабця в селі замість опудала тебе на городі тримала. Усіх птахів відлякувала б. Зіночко, у мене — троє, у Ольги і Софії, інших твоїх сусідок, — по двоє діток. То що нам казати? Ти чому, до речі, в обідню пору в халаті ходиш? Ти що, тільки прокинулася?
— Ні, ще о десятій…
— Запам’ятай: халат для того існує, аби у ньому вранці зі спальні до ванної дійти. Ти — дружина офіцера, маєш виглядати під стать йому, акуратному, стрункому і підтягнутому! Вважаєш, йому служба легко дається? Зовсім ні! А вдома надійного тилу нема, дружина з примхами, погрожує розлученням, хоче осиротити сина. Побутові труднощі, Зіночко, — явище тимчасове, яке просто слід пережити. Не боятися, не панікувати, а наполегливо долати. Заради родини, бо це найбільша цінність у твоєму житті, бережи її.
Скільки подібних бесід провела вона з жінками, скільки власним прикладом і добрим словом сімей врятувала, скільком малятам здоров’я зберегла!..
ГІДНИХ трьох синів у любові виростило подружжя. Шістьох онуків подарували вони бабусі з дідусем на радість. У них на дачі влітку було особливо гамірно у вихідні, коли вся родина збиралася.
1 січня цього року сім’я весело відзначила 68-річчя старших Карпенків. Онук Іван, художник, написав великого портрета дідуся й бабусі. Внучка Евеліна, яка успадкувала від Оксани Станіславівни гарний голос, під власний акомпанемент на фортепіано виконала їхню улюблену українську пісню «Ой, гиля, гиля, гусоньки на став». Інші онуки влаштували жартівливо-вітальне шоу в масках. Звучали зворушливі тости з найкращими побажаннями.
Та недавно внучка Олеся підняла тривожним дзвінком усіх: бабусі раптом стало зле, «швидка» не встигла надати допомогу!
— Іди, Лесенько, зустрічай, скоро всі з’їдуться. А я з бабусею побуду, — сказав, поцілувавши дівчину, приклавши руку до області серця, Артем Іванович.
І ось примчали сини, невістки, онуки. Заходять до кімнати, а там, обнявши дружину, спить вічним сном їхній батько і дідусь.
В один день народились, в один пішли в інший світ два люблячих серця… Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
