ЗА ВІКНОМ тихо падав сніг. Пухнасті сніжинки, повільно опускаючись на землю, кружляли у повітрі так, що, здавалось можна було розгледіти кожну з них. При бажанні. А бажання не було, як і настрою. Рік закінчувався препогано: на роботі – завал, в особистому житті – порожнеча. До того ж, зранку, коли спішила до офісу, буквально перед самими дверима дорогу перебігла чорна кішка. Хоча Аліна майже не звернула на це увагу: що може бути гіршим, ніж вже є?!
Жіноча половина трудового колективу вже давно бігає у справах, готуючись до зустрічі Нового року, а вона 31 грудня змушена корпіти над терміновим завданням шефа. Може, це й краще? Вдома все-одно ніхто не чекає.
Від сумних думок її відірвав телефонний дзвінок.
— Доброго дня, – почувся приємний чоловічий голос.
— Доброго. Я вас слухаю.
— Можна замовити таксі на дев’яту вечора до залізничного вокзалу?
— Ви не туди зателефонували. Наш номер закінчується на 21, а потрібний вам – на 12. Завжди плутають.
— Вибачте.
— Буває.
Аліна вже хотіла покласти слухавку, але незнайомець продовжив:
— Не сприйміть за нахабство. Як вас звати?
Від його голосу чому пробігли мурахи…
— Аліна. Але навіщо вам це знати, спішіть викликати таксі. Сьогодні на цю послугу – ажіотаж.
— Встигну. Дуже приємно. Мене – Олександр. Вас, напевно, дістали такими дзвінками. Чому такий сумний голос перед святом?
Слухаючи його, вона навіть почала заспокоюватись. Але у відповідь чомусь бовкнула, перше, що прийшло на думку:
— Сумна, бо в усьому чорна кішка винувата: перебігла мені дорогу сьогодні.
— Ось у чому справа… Не сумуйте, дівчино, це хороша ознака у передноворічну ніч. Не думайте про погане і всі ваші бажання здійсняться. З наступаючим! До побачення.
— Навзаєм, до побачення, – відповіла Аліна і подумала: «Бажання здійсняться. Ага, якраз! Вдома перед телевізором… От би такого співчутливого Олександра зустріти. І щоб гарний був. І високий. І чорнявий. І куче… Та хай вже який. Але голос точно, щоб був схожий…»
— Яка дурня в голову лізе, – вголос подумала вона і взялась за роботу. До Нового року залишалось вісім годин.
Її перервав ще один дзвінок. Почувши голос одного з постійних клієнтів фірми, вона розчаровано і сухо відповіла, що вже завершує роботу над документами і він зможе заїхати за ними.
Нарешті впоралась із завданням і мало не останньою покинула офіс. Сніг не припинявся. Аліна, упіймала на рукавичку кілька сніжинок, глибоко втягнула свіже повітря та повторила Олександрові слова: «Всі бажання здійсняться». І знову почала малювати у своїй уяві незнайомця – гарного, високого, чорнявого…
Вдома, звично сидячи за комп’ютером, знову подумала про Олександра. Раптом задзвонив телефон.
— Алло!
— Аліночко, привіт! Знову сидиш сама перед комп’ютером?
— Наталочко, привіт! Звідки ти знаєш?
— Та хто тебе краще за мене знає, люба подружко! Так, ближче до справи. Терміново збирайся і йди до нас.
— Як? Ти приїхала?
— А то! Несподіване відрядження… додому. Й не планували. Ми з Максимом не одні: у нас тут ціла кампанія назбирується. Батьки зустрічатимуть Новий рік у тітки. Чекаємо на тебе! Буде весело. Відмов не приймаємо.
Останні години старого року ставали веселішими. Аліна вже майже півроку не бачилась з подругою, тому не роздумуючи погодилась. Нашвидкуруч підправила зачіску та макіяж, наділа свою улюблену сукню малинового кольору, дістала з холодильника все, що приготувала (про всяк випадок), упакувала і вилетіла назустріч новорічному настрою.
Подруга (вірніше, її батьки) мешкала у будинку навпроти. Тому за кілька хвилин дівчина вже натискала кнопку дверного дзвінка. Двері відкрив незнайомий молодий чоловік. Високий, гарний, кучерявий…
— Заходьте!
І голос… У Аліни аж подих перехопило. Але подумати про це не встигла. З глибини квартирного простору випурхнула подруга:
— Аліночко! Ти прийшла, моя дорогенька. Молодець. А це – Олександр, колега Максима. Він теж тільки прибув. Прямо з вокзалу. Проходьте, сідайте за стіл.
За столом, де вже сиділа весела кампанія, залишались вільними лише два місця поруч.
Відтоді Олександр майже не відходив від Аліни.
Після того, як спорожніли келихи з шампанським у момент зустрічі Нового року, всі вийшли на вулицю. Тут вже було чимало людей. Всі весело вітали один одного, запалювали бенгальські вогники. Темне небо виблискувало салютним різнобарв’ям.
Олександр з Аліною, непо-
мітно
«загубившись» у натовпі, відірвались від своєї кампанії.
Майже до ранку вони гуляли містом, взявшись за руки. Розмовляли на різні теми. Дівчина розповіла про чорну кішку та телефонний дзвінок. А Олександр – про те, як ще їдучі у поїзді, завчасно зателефонував у службу таксі… Аліна, ще не вірячи у те, що сталося, вимовила:
— Так це ти. Я одразу відчула це. Але.. такого не може бути!
— Я ж тобі казав: у передноворічну ніч зустріч з чорною кішкою – хороша ознака. Дива трапляються!
— Ти мені себе напророчив…
— Безумовно, – відповів Олександр, скріпивши сказане несподіваним поцілунком.
Романтичну мить перервав телефонний дзвінок
— Аліночко, ви з Олександром разом? Де пропали?
Аліна весело засміялась:
— Ми шукаємо чорну кішку, яка в усьому винна!
Людмила ШЕЛИХ
About The Author
