На Кордоні «Тузлівська Амазонія» (Одещина) колоритний світанок. Навколо багатоголосся птахів та справжня гармонія дикої природи. Але, серед деяких місцевих жителів навколишніх сіл НПП «Тузлівські лимани», особливо серед мисливців і завзятих браконьєрів , і навіть серед колишніх прокурорів, ходить вигадана чутка, що шакал – це зло і його треба вбивати. Він нібито нападає на людей, сільськогосподарських тварин, неприємно виє, і взагалі, він не наш, а сторонній. Що ж сказати, є люди, для яких «закон не писан, если писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так».
Між тим, слід зазначити, що аналіз давніх джерел вченими Інституту зоології АН України дозволяє говорити, що шакал – не новий для фауни України вид і був у її складі у період козацької доби, принаймні у 16–18 ст., але люди його витіснили. В новітній історії розвитку нашого суспільства, шакал знову заселив споконвічні території Українського Причорномор’я і вписався в його природні та антропогенно навантажені або перетворені екосистеми. У нашому нацпарку він є важливою частиною природних екосистем, важливим санітаром для багатьох популяцій тварин. Шакал досить поширений у всьому своєму ареалі і його внесено до Міжнародного союзу охорони природи та Червоний список природних ресурсів як “Найменше занепокоєння”. Шакал і його оточення мирно і гармонійно співіснують.
Іван РУСЄВ, доктор екологічних наук, керівник науково-дослідного відділу Національного природного парку
About The Author
