– Приємно у ці святкові дні побувати в невеличкому колективі нашої улюбленої газети «Ваш інтерес», – з такими словами знову переступив поріг редакції доцент Одеського регіонального інституту Національної Академії Державного управління при Президентові України Василь Чорнолуцький. Він, як завжди, небайдуже перечитує наші публікації. Цього разу виявив бажання прокоментувати одну з них – «Чи можливе об’єднання навколо Піщанської сільради?» (за матеріалами недавньої сесії районної ради). Зав’язалася жвава розмова, змістом якої нам захотілося поділитися з вами, шановні читачі.
– Балтський район начебто середньостатистичний в Одеській області, але його не можна порівняти з іншими, адже тут є одна з найбільших територіальних громад, яка об’єднала на базі Балтської міської ради більшість колишніх сільських рад, — розпочав розмову Василь Павлович. — Звичайно, є хороший імідж у цієї громади і певні напрацювання. Я зрозумів, що не все так легко робиться, але «дорогу подолає той, хто йде». І перші кроки, зроблені ще в 2015-му, з кожним роком стають більш конкретними, впевненими і успішними. На цьому фоні мені здалася цікавою ваша невеличка публікація «Чи можливе об’єднання навколо Піщанської сільради?». Я зрозумів, що це коментар виступу голови районної ради Олексія Пантілєєва?
— Так.
— Піщана — не звичайне село як в нашому Балтському районі, так і на півночі Одещини. Це колишній районний центр, великий населений пункт, де ще не так давно були дільнична лікарня, «Сільгосптехніка» — серйозна інфраструктура, є середня школа, діє школа-інтернат. Немаловажним для Піщаної є магістральне розгалуження автошляхів. Звичайно, вони сьогодні на магістралі не схожі, потребують капітального ремонту. Але через село ведуть дороги у багатьох напрямках — на Вінницю, Умань, Миколаїв, Херсон, Балту, Подільск… Практично ми бачимо, що Піщана не випадково раніше була районним центром. Тому, коли про Балтський район заходить мова, часто запитують: чому Піщана, Пужайкове, Шляхове, інші навколишні села до цього часу не прийняли рішення про об’єднання? Ці села спокійно вже могли об’єднатися і до цього процесу залучити ще й своїх сусідів: поруч з Пужайковим знаходяться Байбузівка, Концеба, мешканці яких, думаю, радо погодилися б. І була б дуже хороша, компактна і, з іншого боку, економічно спроможна громада.
— Ось так, без розрахунків Ви це стверджуєте?
— Можу пояснити, зупинившись на прикладі розвитку фермерства в селі Пужайкове. По всій Україні, коли говорять про фермерство, фермерами вважають і тих, хто обробляє 5, 10, 20 гектарів землі та 200 тисяч гектарів. Це вже великі господарства, агрохолдинги, які у загальному слензі також називають фермерськими господарствами. І саме вони обробляють більшу частину земель сільськогосподарського призначення в Україні. Але це — не фермери. Ось у Пужайковому — чисто польський варіант розвитку фермерства.Якщо сільгоспвиробиків – від дрібного, в якого 20 гектарів земель в обробці, до таких агрохолдингів, як «Нібулон», — разом зареєстровано близько 75 тисяч по всій Україні, то в Польщі — півтора мільйона!
Вся Польща така, як Пужайкове. І це правильно, адже дрібні фермери, сімейні ферми створюють робочі місця в кожному селі. І сьогодні по кількості робочих місць, я впевнений, навряд чи хоч одне село може позмагатися з Пужайковим.
Тому саме такі села в зоні Піщаної у перспективі будуть наповнювати бюджет. Вони й тепер наповнюють — свій, місцевий. Але в об’єднаних громадах зовсім інші показники надходжень, від яких вони виграють проти сільських рад.
— За об’єднанням територіальних громад – перспектива?
— Процес об’єднання територіальних громад — незворотній. Це рух тільки вперед. Тому голова районної ради Олексій Пан-тілєєв абсолютно правий, говорячи, що зволікати з цим не можна: якщо до «Часу Ч» не приймуть рішення, то приєднання «кудись», ймовірно, все одно відбудеться, але вже на законодавчому рівні — за рішенням керівництва держави. Тому краще самим його прийняти, створити хорошу об’єднану громаду.
— Чи зможе така громада самостійно подолати, скажімо, проблему доріг?
— Так, немає шляхів. Їх, можливо, не буде ще 5 років. Але все змінюватиметься на краще. Як тільки відбудують дороги, спроможна Піщанська громада даватиме «фору» іншим ОТГ. Це моя власна думка!
— Скільки часу Ви б дали на роздуми?
— Чим раніше, тим краще. Порадилися, поїхали до сусідів на Вінниччину — в Бершадський, Гайворонський райони, поїхали у
Білгород-Дністровський район на Одещині, чи в будь-який інший — у Миколаївській області. Подивилися, як у людей, проаналізували їхні помилки, перейняли досягнення, і, з урахуванням їхнього досвіду, можна приймати правильне, виважене рішення. В районі є достатньо толкових кадрів. В Піщаній, Пужайковому, у тій же Байбузівці поруч, в кожному селі можна знайти фахівців, які були б ефективними керівниками, старостами, депутатами місцевих рад.
— Але щось стримує прийняття такого рішення…
— Треба розібратися в цьому. Якщо лякають економічні показники — спроможна чи неспроможна буде громада, — то все це відносно. Повірте, цілком ймовірно, що через 5 років деякі із спроможних громад можуть втратити свою спроможність, а ті, які сьогодні не дуже ефективно хазяйнують, можуть стати сильними. Це не залежить від розрахунків, зроблених фінансовими управліннями РДА того чи іншого району, подаючи висновки на розгляд облдержадміністрації. Бо вони лише цифрами апелюють. Насправді багато залежить від того, яка команда прийшла. Важливо, щоб прийшли ефективні менеджери, сільський голова, який згуртує апарат ради, депутатську команду. Тільки під лежачий камінь вода не тече. Керівник повинен крутити всі ці «маховики», бо об’єднана територіальна громада — єдиний механізм. Говорю це як колишній голова районної державної адміністрації з певним досвідом роботи: ОТГ передаються функції виконавчої влади (такі міні-райдержадміністрації). Разом з цим береться й відповідальність за розвиток освіти, культури, медицини, інших галузей. Для цього треба брати фахових, знаючих керівників. А якщо є ще не дуже фахові, але порядні й чесні люди, — брати на роботу і навчати. Направляти, скажімо, до нашого регіонального інституту Національної Академії Державного управління при Президентові України. Ми навчимо!
Записала Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
