Дивовижний світ вишивки

В ІСТОРИЧНОМУ музеї відбулося урочисте відкриття виставки творів балтських майстринь.
Саме творами назвав його директор Петро Ткач картини вишивальниць, відкриваючи експозицію одного з найпоширеніших видів народної творчості. Адже кожна майстриня, працюючи над сюжетом, вдихає в нього свою душу, творить свій світ, який несе духовну красу межи люди.

Петро Ткач зробив невеличкий екскурс в історію вишивки – одного з основних видів декоративно-ужиткового мистецтва українського народу. При цьому він наголосив, що чимало ремесел сьогодні залишилися поза попитом, а вишивка залишається популярною і модною.

Привітав майстринь з важливою подією міський голова Сергій Мазур. Очільник громади подякував митцям за прекрасні миті, за збереження і примноження українських традицій.

— У зв’язку з подіями на Сході та в Криму, в країні стрімко зросла роль національної самосвідомості, національної ідеї, роль української символіки. Сьогодні ми бачимо, що українська вишивка є не тільки шаною українським традиціям, а й молодіжним брендам, – зазначив він.

Кожна з майстринь розповіла про свій світогляд, який втілюється в картинах, про свою дорогу до цього неповторного виду мистецтва.

Всього на виставці представлено 112 картин, створених Наталією Бондаренко, Аллою Бадиковою, Ніною Килимник, Галиною Красатюк, Наталією Марденовою, Ніною Наумчак, Світланою Попельницькою, Іриною Цапок, Лідією Побережною і Любов’ю Приступою.

Є на виставці й вишивки, виконані поважною дев’яносторічною балтянкою С.Т.Ружанською, яка надала музею десять своїх робіт, зокрема, вишиті рушники та наволочки (на знімку ліворуч).

Перед відвідувачами предстали картини, виготовлені різними техніками – вишивка бісером, нитками та алмазна викладка. Цікаво, що у всіх трьох видах техніки виконано роботи Ніни Килимник.

А гості мали нагоду поринути у світ вишивки, намилуватись, оцінити і відчути захоплення від неповторності сюжетів, від величі храмів і умиротворення від ликів святих. І, напевне, хтось із них поніс додому у своєму серці бажання навчитися втілювати на полотні життєві історії.

Ніна КИЛИМНИК:
— Над однією вишивкою працюєш, буває, місяць, пів року. Але це – радість: коли завершиш, на душі стає легко. Тут далеко не всі мої роботи: багато подарувала друзям. Як починалось? Приїхала сестра, привезла кілька наборів: спробуй вишивати. Я тепер жартую: підсадила мене на голку. Мені подобається вишивати. Вдячна Петру Астафійовичу. Якби не він, не було б цього музею, не було б цих виставок.

 

Світлана ПОПЕЛЬНИЦЬКА:
— Мені приємно знаходитися серед людей, які не тільки вміють тримати голку в руках, а й можуть насолоджуватися творчістю. Кожна картина приваблює, хочеться постояти перед нею, вловити ідею, яку вклав у неї автор. Це дає розуміння, що творчість – велика складова нашого життя і фраза, що «краса врятує світ» – актуальна.

Галина КРАСАТЮК:
– Кожну роботу виконую з радістю. Коли вишиваю, уявляю, якою вона буде гарною. У кожну вкладаю душу. Якщо маю поганий натрій, ніколи не беру голку в руки, аби «не пришити» щось погане. Хочу дарувати радість, щоб ми всі були здоровими. Навчила свою донечку вишивати, вона вже має чотири власних вишитих картини. Вже є початок і сподіваюсь, що вона й надалі не залишить цю справу. Планую вишивати набагато серйозніші роботи .

Алла Бадикова:
— Я сама вражена: таких гарних робіт давно в Балті не бачила. Вони надихають. У мене своїх робіт не залишається, бо багато вишиваю для людей. Коли починаєш, бачиш клаптик вишитого, вже не можеш зупинитися: хочеться побачити завершене полотно якнайскоріше. Свої роботи я називаю творами, адже якість вишитого рушника визначається виворотом, який має бути майже таким, як і «обличчя». Я отримую задоволення від того, що дарую свої твори людям.

Любов КУЗЬМЕНКО,
Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply