Доброта, що від серця йде

Дивне відчуття від спілкування з найстаршою жителькою району з с. Борсуки Христиною Андріївною Чорною: здається важливим кожне її слово.

P1010014.jpg І це не дивно, бо вона – ровесниця та свідок багатьох подій: пережила громадянську та Велику Вітчизняну війни, два голодомори в минулому столітті,   є берегинею  національних традицій. Своїх батьків вона шанобливо називає на Ви.
– Батько мій були в колгоспі конюхом, а мама – хазяйкою, бо ж сім’я – 12 душ у хаті (своїх восьмеро, батьків  двоє,  ще й дядькових взяли сиріт двоє).  Так і повиростали… Я батька слухала: куди пошлють мене, туди йшла. Було, просять люди  батька: «Дядьку Андрій, дайте нам дівчину дитину бавити». А він: «Христя, йди». І я йшла,  не відмовляла ніколи. Бо є заповідь: «Шануй батька свого та матір – будеш довгих літ жити на землі». Батьки – це здоров’я, – говорить Христина Андріївна .І згадує:
– Якось послали мене батько в  Кодиму у 33-му році за продуктами – голодували. Зі мною сусідська дівчина пішла. Йшли назад через місток, а там – вже снігова вода, холодна. Та й доки дісталися додому – замерзли черевики на ногах. Батьки – давай розтирати керосином! Та якось мене відтерли. А та дівчина – до дня вмерла. Вона прийшла, застала старшу сестру неживу, лягла плакати над нею та й сама вмерла. Мені до цієї пори її жалко. Але,  що зробиш…
Нелегкими були дівочі роки Христини, щасливим, але коротким – заміжжя. Народила коханому Тарасові двох синів та доньку. Їм би тішитися дітьми, але безжальна війна забрала чоловікове життя. Вдова, ніби ластівочка, огортала крилами своїх трьох дітей, які залишились без батьківської ласки і турботи.
Стільки літ минуло з тієї пори…
–  Я так довго жию.., – мовила, зітхнувши, Христина Андріївна і додала: « Я вже погано чую і  бачу, важко ходити… Але, онуки й правнуки хороші в мене, і діти мої добрі,  розставатися з ними дуже важко. Не хочу вмирати…»
У Віктора, онука Христини Андріївни, своє трактування бабусиного довголіття.
– Їй в житті нічого легко не давалося, але у неї – доброта високодуховна. Духовність – це простота, що від серця йде. Тому й прожила стільки років, – сказав він і пригадав:
–  Якось обрізав їй нігті. Вона раптом затихла. Питаю: «Чого Ви, бабусю?». А вона: «От бачиш, як ти був  маленьким, я тобі теж обрізала нігті. Тільки – зубами, бо  боялася поранити ножицями». Ось так, якби розумом думала, то стригла б мені нігті ножицями, а вона – серцем…
–  Дуже  добра, – вважає й невістка Надія. – Вона замінила мені рідну матір.  Коли не приїду, проводжала мене аж до траси…  Автобус вже від’їжджав, а вона все стояла і плакала. Як поверталася в село, люди питали, звідки йде? А вона казала: «Надю свою проводжала»… Дуже добра – до сьогоднішнього дня. Я навіть не можу її свекрухою назвати – тільки мамою.
А в цей час за столом у світлиці донька Лідія завела тужливу пісню про доньчину долю, мамину улюблену, одну з тих, які передаються в родині з покоління в покоління. І мені  подумалось: за все своє вдовине життя не нажила Христина Андріївна великих грошей, зате є чи не  найбагатшою в селі, бо має понад тридцять онуків, правнуків та праправнуків, заслужила  повагу від людей. Несли й несли вони їй квіти і найтепліші слова вітання з нагоди 107- го  дня народження.

Людмила Шелих.

Leave a Reply